Дніпро (не) інклюзивний: чи стане місто доступним для всіх?

Дніпро робить перші кроки до створення інклюзивного простору, проте виклики залишаються значними. Радянська забудова, недофінансування, застарілі стандарти та відсутність комплексного підходу — це лише частина проблем, які заважають місту стати по-справжньому доступним для всіх.

Як змінюється міський простір, чого не вистачає та які європейські рішення можуть допомогти Дніпру — розбираємо разом з засновником Urban Dnipro Русланом Ширіновим у матеріалі Dnipro.media.

Радянська спадщина

Сходинки на кожному кроці, високі бордюри, відсутність пандусів, нерівні тротуари – ці елементи і досі залишаються в спадок від радянської архітектури. Лише з 2018 року у місті почали з’являтися перші безбар’єрні простори: реконструкція Троїцької площі, частини Набережної та Соборної площі. Але зміни ще дуже далекі від комплексних. Символічним прикладом трансформації міста є міська набережна. Детальніше у статті «Як у Дніпрі створювалась найдовша набережна Європи».

«У радянському Дніпрі інклюзивність просто не існувала. Уявлення про доступне місто було відсутнє, а люди з інвалідністю майже не з’являлися у публічному просторі. Їх просто не помічали», — зазначає Руслан.

Вулиця Винниченка

На якому етапі інклюзивності Дніпро

За оцінкою урбаніста Руслана Ширінова, рівень інклюзивності Дніпра наразі становить 1 бал із 10. До останніх змін ситуація була ще гіршою – фактично на “від’ємному рівні”. Протягом останніх двох років у місті почали з’являтися точкові проєкти, що враховують потреби маломобільних груп населення, але комплексної трансформації ще не відбулося.

«Ми маємо лише окремі приклади хорошої інклюзивної інфраструктури, але вони не створюють єдиної системи. Дніпро досі не є доступним містом», — зазначає Ширінов

Вулиця Холодильна

Чому Дніпро не інклюзивний

Є декілька факторів, що гальмують розвиток безбар’єрності в місті:

• Бюрократія та відсутність стратегічного підходу. Існує програма з інклюзивності, але вона виконується вибірково.
• Фінансування. Увага та кошти міста більше йдуть на поточні ремонти, а не комплексні рішення. Частково це пов’язано з війною, оскільки на період воєнного стану заборонено проводити масштабні реконструкції, що ускладнює реалізацію безбар’єрних проєктів. 
• Проблеми з контролем. Немає чіткої системи перевірки дотримання норм після реалізації проєктів.
• Формальне виконання норм. Навіть коли інклюзивні рішення закладаються, вони часто реалізуються некоректно.
• Пасивність бізнесу. Далеко не всі власники магазинів і ресторанів готові вкладатися у пандуси та розширені входи, а приватні забудовники часто ігнорують стандарти доступності.
• Нерозуміння важливості. Інклюзивність все ще сприймається як вимога для вузької групи людей, а не як стандарт комфорту для всіх.
• Незалученість громадськості. Бракує систематичного діалогу з людьми, які потребують безбар’єрності.

Інклюзивність — не лише про людей з інвалідністю

Коли говорять про безбар’єрність, більшість уявляє людей на візках. Але насправді це стосується:

• літніх людей, які мають труднощі з пересуванням;
• батьків із дитячими візками;
• туристів із валізами;
• людей із тимчасовими травмами.

«Безбар’єрне місто — це місто для всіх. Це не бонус чи привілей, це базовий стандарт», — говорить Ширінов.

Не лише вулиці та громадські місця мають бути зручними для всіх, а й житло. Наприклад, відсутність електрики, холодні батареї та антисанітарія – ці проблеми стали нормою для студентів. Детальніше про ситуацію читайте у статті «Гуртожиток №3 ДНУ: Виживання замість комфорту»

Як зробити вулиці Дніпра справді інклюзивними

Щоб Дніпро став справді інклюзивним містом, необхідно змінити саму концепцію міського простору. Інклюзивність повинна розглядатися не як додаткова опція чи компроміс, а як базова норма для всіх нових проєктів. За словами Руслана Ширінова, головний принцип — створювати міське середовище, яке буде зручним для всіх, незалежно від фізичних можливостей.

Що вже змінюється:

• Поетапне зонування вулиць: транзитна зона, місця для озеленення та пішоходів.
• Понижені бордюри та підняті переходи.
• Реконструкція трамвайних зупинок, де платформа на рівні входу

Соборна площа

Що ще потрібно зробити:

• Інклюзивні рішення мають бути не лише в центрі, а й у спальних районах.
• Впровадити комплексне зонування тротуарів 
• Розширення тротуарів у районах з активним пішохідним рухом.
• Облаштування тактильних смуг для людей із порушеннями зору.
• Запровадження системи звукових світлофорів на ключових перехрестях.
• Створення зручних навігаційних знаків із позначками доступних маршрутів

Провулок Євгена Коновальця

Європейський приклад

За словами Руслана, Польща — чудовий приклад трансформації пострадянських міст. За 20 років Варшава демонтувала надземні переходи, замінила покриття тротуарів та розширила пішохідні зони. У Німеччині більшість нових забудов одразу відповідають принципам безбар’єрності. Це включає плавні переходи між зонами та інтелектуальні навігаційні системи.У Нідерландахзонування простору визначає, як саме мешканці пересуваються містом.

«У нас немає потреби вигадувати велосипед. Достатньо просто взяти європейські рішення і застосувати їх у Дніпрі», — каже Ширінов

Хто змінює місто

За словами Руслана, важливу роль відіграють активісти, такі як ГО «Океан Добра», що здійснює незалежний моніторинг доступності. Крім того, архітектори поступово впроваджують нові стандарти, хоча не всі готові змінювати підходи.

«Деякі архітектори досі працюють за старими радянськими принципами і не враховують інклюзивність у своїх проєктах​. Але є й архітектори, які усвідомлюють важливість змін і поступово інтегрують принципи безбар’єрності, розуміючи, що кількість маломобільних людей зростає, особливо через війну​», — пояснює Ширинов

Вулиця Сергія Єфремова

Руслан також зазначає, що в університетах недостатньо уваги приділяють інклюзивному дизайну. Часто молоді архітектори змушені самостійно шукати інформацію, самоорганізовуватись для обміну досвідом або вчитись прямо під час реальних проєктів. Наприклад, ГО “Спілка інженерів та архітекторів” створила ком’юніті студентів, які прагнуть розвитку. Вони регулярно проводять воркшопи та тренінги, зокрема з проєктування інклюзивного міського простору.

Воркшопи безбар’єрного проєктування, Фото: ГО «СІА»

Що далі

Дніпро тільки починає рух у бік інклюзивності, але цей процес іде повільно. Радянська спадщина, нестача фінансування та слабкий контроль за виконанням норм – головні перешкоди. Війна та її наслідки лише підкреслили актуальність безбар’рності — з кожним роком зростає кількість ветеранів, які потребуватимуть доступної інфраструктури. Але інклюзивне місто потрібне не лише людям з інвалідністю.

«Інклюзивність — це не тренд, а необхідність. Дніпро тільки починає цей шлях, і зараз — найкращий час, щоб не допустити старих помилок. Тому що безбар’єрність — це не привілей, а норма, яка робить місто комфортним для всіх»

Дніпро має всі можливості для трансформації у справді доступне місто, якщо влада, бізнес та активісти працюватимуть разом. Відповідальне планування, ретельний контроль реалізації та використання найкращих міжнародних практик — ось три головні принципи, які дозволять змінити міський простір.