Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 16 ноября 2024
07:53

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Подаруй шанс знедоленим

Подаруй шанс знедоленим
Нинішня зима видалась досить холодною і сніжною. Тож кожен, мабуть, бачив таку картину. Морозний ранок, засніженими вулицями бредуть погано вдягнені люди зі смугастими торбами через плече. Зупиняються біля сміттєвих баків, копирсаються там і йдуть далі. Це ті, хто зв’язав своє життя з горілкою, наркотиками, часто з тюрмою. Без паспортів, житла і надій на майбутнє. Єдине, що робить суспільство для них, – відкриває нічні притулки, в морози ставляться намети для обігріву.

Ці люди мають отримати шанс повернутися до нормального життя, так вважає засновник центру реабілітації безхатченків «Шанс» Віктор Литвяков. Сам виріс у великій сім’ї, в робітничому районі Дніпропетровська. Великого достатку не було, а ось зламаних доль серед знайомих через горілку, наркотики, бійки бачив багато. Тож і вирішив, будучи вже зрілою людиною, відкрити реабілітаційний центр для обездолених. Для цього на вулиці Каруни разом з двома-трьома однодумцями, у яких теж за плечима було несолодке життя, власними силами розчистили ділянку, обладнали приміщення. Зробили такий собі санітарний пропускник для новоприбулих, запаслись одягом, підготували скромні кімнати на трьох-чотирьох людей, їдальню.

— Та найголовніше, — розповідає Віктор Литвяков, — розробили чіткі правила поведінки для мешканців притулку. Тому що обслуговуючого персоналу тут немає. Працюємо я і мій товариш, хороший інженер і майстер на всі руки Олександр Руденко. Це він зробив столярну і по роботі з металом майстерню. Відкрили також підсобне господарство.

Віктор Леонтійович сповідує макаренківський підхід до адаптації безхатченків у нормальне життя, тобто принцип комуни. Він найбільш зрозумілий його підопічним. Поселитись у реабілітаційному центрі може кожен бажаючий, залишити – будь-коли, як, до речі, і повернутись. Ніякого насильства. Лише усвідомлення необхідності змінити своє життя. Обов’язкові умови для проживання – не пити спиртного, не вживати наркотики, не сквернословити, підкорятись розпорядженням громади. Все зароблене нехитрим трудом концентрується у руках одного з мешканців центру. Обирають його самі вчорашні безхатченки. Вони ж розподіляють кошти – частина йде на продукти харчування, на утримання господарства, решта на одяг. Що залишається, відкладається кожному в залежності від внеску.

— Гроші на руки, — говорить Віктор Леонтійович, — віддаємо лише тим, хто точно їх не проп'є за першої ж нагоди. Ви ж розумієте, це особливий контингент. Зараз у центрі близько трьох десятків людей, так от, якщо взяти загальний строк, який вони провели за гратами, то вийде десь років 200. Їх неможливо контролювати, якщо вони самі цього не захочуть, але й давати розпускатись їм не можна. Тож найголовніше правило – випив, украв у своїх, спробував жити за рахунок іншого – на вихід. Усвідомив свою ганебну поведінку, приходь, якщо твої товариші приймуть, живи далі, але за спільними правилами, а не як заманеться.

— Вікторе Леонтійовичу, — запитую, — і скільки ж з ваших вихованців стають на ноги: кидають пити, вживати наркотики, здобувають професію, відновлюють паспорт?

— На перший погляд, — ділиться він, — не так вже й багато, десь 20—25 відсотків. Але якщо врахувати, на якому соціальному дні вони були, то цей показник особисто мені гріє душу. Давайте пройдемось по центру, подивитесь, як люди живуть, поговорите з ними.

Заходимо до найближчої кімнати. За швейною машинкою сидить жіночка років сорока, поодалік старенький комп’ютер. Знайомимось. Наталя Миліна, в далекому минулому студентка, займалася гандболом.

— Погубила я своє майбутнє, — говорить Наталя, — почалось усе з наркотиків, потім одна, друга судимість. Доки на зоні була, сестра квартиру продала. Звільнилася, а йти нема куди. Почула у притулку на вулиці Свердлова, що є такий центр «Шанс». Зустрів мене Віктор Леонтійович, я розповіла, що хочу почати нове життя. Він сказав, давай спробуємо разом. Ось так вже два роки тут і живу.

Зараз Наталя Миліна не тільки обшиває своїх колег, а й виготовляє модний одяг для тих, хто живе в окрузі. Завідує господарством. Її слово авторитетне, тому що власним прикладом показала — можна побороти і наркотики, і найважчі удари долі. Головне, ділиться Наталя, не залишатись на самоті.

— Людині потрібна сім’я, — підключається до розмови Микола Галаган. Йому 32. Нещодавно відсидів десять років за бійку і розбій. За цей час втратив все і всіх. Після тюрми поїздив по містах, жив на вокзалах. До нього знову почала приглядатись міліція.

— Мені стало так тоскно, — продовжує Микола. — Щоб знову не опинитись у тюрмі, я різав собі руки. Намагався якось вирватись із цього кола. Я ж маляр, штукатур, хочу нормально жити. А не виходить! Почув про центр «Шанс». Пішов без всякої надії. І знайшов тут сім’ю. Мене прийняли з душею. Вперше за багато років я спокійно прокидаюсь у власному ліжку. Без крику, наказу і принижень роблю все, що потрібно. У нас ніхто нікому наряди на роботу не виписує. Бачиш по господарству щось не так, взяв і зробив.

А поки хлопці працюють, на кухні обід готує Нуріко Кузнєцова. Свого часу закінчила Абхазький держуніверситет. На початку 90-х років, під час першої війни Грузії і Абхазії, втратила домівку, опинилась з російським паспортом в Україні. Той, з ким жила, помер. Хотіла поїхати в Росію, але у Новомосковську зняли з потяга, паспорт прострочений. Залишилась на вулиці, ходила в церкву на обіди. Дивом опинилась у реабілітаційному центрі Віктора Литвякова. «І тут я зрозуміла, — каже Нуріко, — моє життя врятоване. Ці люди стали моєю ріднею. А оскільки я непогано вмію готувати, то працюю на кухні.»

Далі Нуріко з гордістю показує холодильник з продуктами. Є м’ясо, сало, курятина, овочі. Виявляється, у них власне господарство. На подвір’ї клітки з кролями. У загородках гуси, кури, свині, гуляють кози. З тваринами займаються ті, кому це до вподоби.

— Взагалі, це наш принцип, — говорить Олег Самарський, — кожен займається тим, що йому до душі. Ось я працюю з металом. У мене це виходить. Раніше у мене виходило лише пити горілку, дебоширити. Я дістав своїм п’янством, загулами сім’ю, друзів. Вони відвернулись від мене, і я їх у цьому не виню. Тут, у Віктора Леонтійовича, я спробую знову стати людиною, тоді, можливо, мене й простять.

— Я теж залишилась сама через власну дурість, — приєднується до розмови Олена Драч. — Жила у забезпеченій сім’ї. У мене було все. Потім пішли наркотики, я занапастила своє життя. Після важких поневірянь прийшла сюди. Знайшла нову сім’ю і звідси вже нікуди не піду.

— Ви знаєте, які вони сюди приходять, — розповідає, показуючи щойно відремонтований спільними зусиллями старенький автомобіль, соратник Віктора Литвякова інженер Олександр Руденко. — Руки і ноги у них трясуться, відра з водою підняти не можуть. Процес повернення до життя триває довго. Тут усім треба бути терплячими і терпимими. Це вже потім вони стають штукатурами, зварниками, художниками. Але найперше їм потрібне людське ставлення і відчуття потрібності.

До нас приєднується засновник центру Віктор Литвяков і ми йдемо до оздоровчого центру з сауною, інгаляційною кімнатою. «Зрозумійте, — каже Віктор Леонтійович, — це люди з підірваним здоров’ям і їм необхідно його зміцнювати. Вони це розуміють, тому бачите, як здорово розмальовані стіни, стеля, а на підлозі мозаїка. До речі, художник днями ось вже вкотре повернувся до нас. Хороший майстер, але повністю вилікувати його від алкогольної залежності не вдається. Зап’є – йде від нас. Прийде до тями – повертається.»

Ми переходимо до актової зали. Тут нехитрий спортивний інвентар, сцена. «Ось і все наше господарство, — говорить Віктор Литвяков. — Коли починав, думав допоможу кільком людям та й закінчимо на цьому. Але вони йдуть і йдуть. І я вже розумію, що поміч потрібна мені. Треба б і лікаря-нарколога, психолога, юриста, який ходив би з ними відновлювати паспорти, радив, що робити у тій чи іншій ситуації, захищав центр від наклепів. Але грошей для утримання спеціалістів, звісно, немає. Тож будемо думати, як створити фонд допомоги бездомним людям, зі своїм статутом, простими і зрозумілими правилами, авторитетною спостережною радою.

Відверто скажу, особливо бажаючих стати поряд з нами поки що не бачу. Можливо, погано пояснюю, не можу переконати, — з гіркотою констатує Віктор Леонтійович. — Але будемо старатись. Мене у цьому не дуже розуміють навіть близькі, друзі, мовляв, навіщо воно тобі? Але хто ж, якщо не я? Звичайно, простіше, побачивши їх на вулиці, відвернутись, затиснути носа, щоб не пахло, адже самі винуваті. Але від цього світ кращим не стане. Тож, коли чую від десятків моїх підопічних «спасибі» і бачу по очах, що це говорить вже справжня людина – мені цього й досить!».

При вході у реабілітаційний центр «Шанс» на старій тополі висять торби, у яких безхатченки зберігали свій нехитрий скарб. З ними вони приходять сюди, залишають на дереві, а вже у дворі стіни всіх будівель у яскравих картинах. Так вони уявляють своє нове життя.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Читайте также:


ангел  (21.01.13 17:30): и как найти этот реабилитационный центр? где он расположен? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 2
uapatriot  (21.01.13 16:48): Помогал я одному бомжику и материально и вещами. А он каким был, таким и остается((( Не буду за всех говорить, но по моему по другому жить мало кто из них хочет. Ответить | С цитатой
1  (21.01.13 15:53): Ну и кто же этих несчастных выбросил на помойку жизни? Почему об этом ни слова? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
100
дворов мноковартирных домов запланировали отремонтировать в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте