Дніпровський аграрно-економічний університет відзначить свій віковий ювілей

У вересні виповнюється 100 років, як було засновано один із найбільших вишів нашого міста.

За своє 100-річчя цей виш пройшов цікавий та складний шлях розвитку.

Народжений у скрутний час

1922 був дуже складним для нашої країни. Україна тільки починала приходити до тями після важких і страшних років революції, Першої Світової та Громадянської воєн.

У руїні була вся економіка. Особливої уваги вимагав аграрний сектор, без якого неможливо було нагодувати і підняти країну. І для сільського господарства потрібні були не тільки робочі руки та техніка, а й фахівці. Їхньою підготовкою і мав зайнятися новий вуз.

Його було засновано 3 (за іншими даними – 11) вересня 1922 року за рішенням Управління освіти УРСР на базі кафедри зоотехніки Київського політехнічного інституту як Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут. Спочатку на ньому було лише два факультети – ветеринарний та зоотехнічний.

У 1930 році вуз укрупнився та отримав назву Київського зоотехнічного інституту.

А з квітня 1934 року ВНЗ отримав постійну прописку в нашому місті. Першим директором вишу у Дніпропетровську став М. А. Селех.

У жовтні того ж року у ВНЗ було відкрито агрономічний факультет, що призвело до чергового перейменування - на Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (ДСГІ). Через рік почало функціонувати заочне навчання на агрономічному та зоотехнічному факультеті. Раніше, до 1940 року роботу заочного відділення контролював Український інститут заочного навчання, функції якого пізніше перейшли до дирекції ДСГІ.

За період з 1920 по 1939 роки інститутом було підготовлено 2 тисячі зоотехніків та агрономів, а також приблизно стільки ж фахівців із управління сільським господарством. З-поміж студентів 18 згодом отримали звання професорів, 6 — докторів наук, 13 — кандидатів наук та 19 — доцентів.

Сільгоспінститут розмістили у колишньому Єпархіальному жіночому училищі

На окремі слова заслуговує будівля по вул. Володимира Єфремова (тоді – Ворошилова), у якому тоді ще Дніпропетровську 1934 року розмістили новий вуз.

Ось що про це пише відомий історик Валентин Старостін:

«В 1934 г. в Днепропетровск из Киева был переведен Сельскохозяйственный институт. Подыскивая помещения для его размещения, власти остановили свой выбор на корпусах бывшего Епархиального училища. При этом изначально было вполне очевидно, что существующий комплекс зданий явно мал для размещения института.

В связи с этим было принято решение о реконструкции здания. Разработка проекта надстройки и переделки фасадов комплекса стала первой работой, порученной проектной мастерской №3 Управления проектирования и развития Днепропетровска, организованной в марте 1935 г. под руководством Александра Леонтьевича Красносельского. Проект, выполненный А. Красносельским при участии М. Вассермана, был окончен уже к 1936 г. Было предложено расширить учебный корпус вдоль улицы Ворошилова и увеличить число этажей до трех. В корпусе сохранялась коридорная система планировки.

Единственное серьезное изменение плана было вызвано созданием нового объема главной лестницы. Главный фасад предполагалось решить достаточно лаконично, в традициях уходящего конструктивизма, без излишней перегруженности декором. Главный вход, расположенный в центральной части здания, получал портик из шести квадратных колонн, поддерживающий балкон с крупной скульптурой. Некоторая скромность внешних форм компенсировалась предложением полностью облицевать главный фасад натуральным камнем.

Работы по реконструкции серьезно затянулись. В целом предложения Красносельского были реализованы, но из-за экономии средств пришлось отказаться от размещения скульптуры и облицовки камнем. Здание было оштукатурено с расшивкой, имитирующей каменную кладку.

В октябре 1941 г. здания института были переданы в ведение открытого в городе университета, но проводились ли здесь занятия - точно не известно. А в 1943 г. громадный корпус сгорел. Проект восстановления был выполнен архитектором Л.Ветвицким уже в 1945 г. Первая очередь – восстановление старого учебного корпуса – была выполнена до конца 1940-х гг. Именно в это время старый корпус приобрел свой современный, классический облик.

А вот реализация второй очереди – строительство совершенно нового корпуса по площади Шевченко, затянулась до 1970-х гг.».

З окупацією міста виш «роздвоився»

Не зовсім звичайна історія трапилася із ДСГІ після окупації Дніпропетровська.

Практично всі студенти-аграрії були призвані до Червоної Армії. А сам вуз був евакуйований до Саратова.

Тим часом в окупованому Дніпропетровську за указом німецької адміністрації було відкрито його «двійника» - Дніпропетровського українського державного університету, який складався з 6 факультетів (одним з них був сільськогосподарський). Факультет сільського господарства складався із шести кафедр, серед яких були кафедри загального землеробства, геодезії та розведення сільськогосподарських тварин.

Але у цього вишу виявилася не довга історія. У грудні 1942 року цей університет припинив своє існування.

А у символічну дату 25 жовтня 1943 року (день визволення нашого міста!) ДСГІ повернувся до Дніпропетровська. Зрозуміло, що спочатку з навчальним процесом все було непросто. Наприклад, у листопаді 1943 року в ДСГІ навчалося лише сім осіб.

Час розвитку та укрупнення

Але така ситуація тривала недовго.

Після закінчення Другої Світової війни ДСГІ швидко поповнювався викладачами та студентами. І вже 1947 року в інституті працювала 21 кафедра та 71 людина з професорсько-викладацького складу.

У цей період інститут розпочав підготовку кадрів на заочному навчанні. А у вересні 1951 року відкрився гідромеліоративний факультет.

1955 року ДСГІ пройшов через непросту реорганізацію. Зоотехнічний факультет нашого інституту було переведено до Кам'янця-Подільського сільськогосподарського інституту, а факультет гідромеліорації – до Київського гідромеліоративного інституту.

Натомість із Кримського сільськогосподарського інституту було переведено факультет механізації сільського господарства, який і планувалося в перспективі залишити як єдиний.

Через п'ять років, 1960 року, в інституті відкрився економічний факультет. А ще за десять, у 1970 році відкрилося підготовче відділення для абітурієнтів.

1975 року вузівські реорганізатори визнали не зовсім вдалим вже згадане переміщення факультетів 20-річної давності. Було вирішено акумулювати усі профільні факультети саме у нашому виші. У тому ж 1975 відновив свою роботу в ДСХІ зоотехнічний факультет, а в 1979 - гідромеліоративний факультет.

1970-80-ті роки стали періодом активного розвитку навчальної бази ВНЗ.

У 1975—1976 роках було завершено будівництво та освоєння навчального корпусу № 2. У 1980 році розпочав роботу ветеринарний факультет, для розміщення якого інститут було передано будівлю міської ветеринарної клініки та навчального корпусу школи майстрів сільського будівництва. Паралельно з цим розпочалося будівництво гуртожитків під номерами 2, 3, 4 та 6.

1972 року, до 50-річчя заснування вузу, при ньому було відкрито власний Музей історії ДСГІ. До речі, у 2005 році було проведено реконструкцію музею. Він займає площу 150 кв.м., має 2 зали: наукові розробки ДДАУ та історія створення та розвитку університету. Музей має сучасний дизайн, вся композиція розташована на 28 планшетах та 18 подіумах, багато натурних зразків та макетів.

Пам’ять про ті часи живе

Вже кілька місяців на своїй сторінці у соцмережі публікує цікавий цикл спогадів та матеріалів, присвячених ювілею цього вишу, його випускник (закінчив аграрний факультет) 1959 року, член Спілки журналістів України з 1971 року Юрій Олександрович Биковський.

Серед його добірок – безліч цікавих історій, присвячених розвитку інституту та його викладачів и студентів.

З люб’язного дозволу Юрія Олександровича приводимо один з його спогадів.

«КОВАЛЕВСКАЯ Надежда Ивановна - генетик-селекционер, последователь ШКОЛЫ академика Н.И. Вавилова, воспитанница Харьковской ШКОЛЫ селекционеров, профессор кафедры селекции и семеноводства ДСХИ.

Во второй половине 50-х, в ДСХИ пришла молодая преподаватель-исследователь, доцент, кандидат наук - Н.И. Ковалевская. Тогда, еще на опытном поле в учебном хозяйстве "Сухачевка" (правый берег Днепра!) и начался длинный и трудный путь к созданию нового сорта озимой пшеницы. Сорт должен быть зимостойким, засухоустойчивым, высокоурожайным и с высокими хлебопекарными качествами. Одним словом, сорт - "СИЛЬНЫЙ"! (Есть такое понятие - термин у селекционеров).

Она - автор сортов озимой пшеницы - РУТА, САМАРСКАЯ 6 и других, выведенных в одиночку и в соавторстве с Л.А. Бережна, введенных в районирование Государственной комиссией по сортоиспытанию ( Гос. Реестр!) в Приднепровье, на основе итогов конкурсного испытания с лучшими мировыми образцами. Сорт - РУТА, имел в конкурсном сортоиспытании, на опытном поле ДСХИ в 1998 г. - наивысший показатель по урожайности - 74.8 центнера с одного гектара. Это большой успех селекционера!

ОНА - делегат и участник Международных симпозиумов генетиков и селекционеров, награждена орденом "Знак ПОЧЁТА", ее студенты-дипломники-выпускники... стали известными в Мире учеными: - академиками, докторами наук, профессорами, организаторами науки - Бабич А.А, Масюк Н.Т., Чабан И.П., Виниченко А.Н., Гонтаровский В.А., Сулима Ю., Козарь Д.Г. и многие другие.

Сегодня, в ДГАЭУ есть аудитория имени профессора Н.И. Ковалевской.

В создание сортов озимой пшеницы, Надежда Ивановна Ковалевская, посвятила всю свою ЖИЗНЬ!

Будем, - ПОМНИТЬ, БЛАГОДАРИТЬ и ГОРДИТЬСЯ! Похоронена Н.И. Ковалевская рядом с родным братом И.И. Ковалевским, работавшим на оборону страны».

На сторінці Юрія Биковського бажаючі можуть ознайомитися з іншими спогадами про цей виш.

Серед інших матеріалів, Юрій Олександрович пропонує до перегляду дуже цікавий фільм «Вуз, земля и люди», який було знято до 50-річчя цього вишу. Його можна подивитися за наступним посиланням.

Час великих змін

Дніпропетровський сільгоспінститут ступив на шлях реорганізації одним із перших вишів нашого міста. У другій половині 1980-х розпочалася робота щодо формування нового навчально-наукового комплексу на базі ВНЗ. Але цей процес за радянської влади не вдалося завершити. Хоча номінально ще за радянської доби, 14 травня 1991 року, інститут було перейменовано на Дніпропетровський державний аграрний університет.

1995 року при агроуніверситеті було відкрито інститут післядипломного навчання, а з 1996 року - функціонує магістратура.

2014 року аграрний університет перейменували на аграрно-економічний.

Як готуються відсвяткувати 100-річний ювілей

Про нинішній день вишу та підготовку до ювілею у Дніпровському аграрно-економічному університеті розповідають таке:

«Роки професійного становлення, життєвих випробувань відділяють нас від останнього заняття в аудиторії, останнього звернення викладача « Прошу тиші…», від найкоротшої літньої ночі, яку зустріли у колі одногрупників, котрі на все життя залишилися для нас щирими друзями.

У 2022 році наш університет відсвяткує свій 100 річний ювілей. Нині – це потужна вища школа України, на базі якої здійснюється підготовка висококваліфікованих фахівців, у тому числі й іноземних громадян на 7-и факультетах за 14-ма спеціальностями.

Народившись у Придніпровському, Хлібодарному регіоні держави інститут зростав, зміцнювався, накопичував славетні традиції. З року в рік прокладав шлях у різні куточки світу.

Сьогодні ВНЗ, пройшовши шлях від інституту до аграрно-економічного університету співпрацює в навчальному і науковому просторі з десятками підприємств, вузів України і усіх континентів світу: Європи, північної і південної Америки, Азії, Африки та Австралії.

Студенти університету мають можливість одночасно здобувати дві спеціальності, що є надійною запорукою їх конкурентоздатності як в Україні, та і за кордоном, оскільки по закінченню вони зможуть отримати диплом Європейського зразка.

Сьогодні, при відсутності належного фінансування, університет не здав позицій з жодного напрямку свого розвитку і, навпаки з оптимізмом крокує у майбутнє.

Та найголовнішим здобутком колективу вишу є його випускники, гордість Університету індикатор результатів освітнього курсу, оцінка рівня навчально-наукової діяльності.

Колектив університету розпочав підготовку до ювілейної дати, активно відбувається реорганізація університету: якісно зростає науково-педагогічний колектив, поліпшується матеріальна, навчальна та наукова база.

Але серйозною проблемою для університету є рівень модернізації навчального процесу, недостатнє забезпечення лабораторій сучасним обладнанням, відсутність фінансування нашої молоді в міжнародних освітніх програмах, стипендіальних програм тощо.

Відтак, звертаємось до Вас, дорогі наші випускники, незалежно від географії Вашого перебування, посад, кар’єрного росту – залишайтеся нашими, небайдужими до здобутків, проблем університету. Навіть у скрутний час для будь кого з нас підтримка такого потужного гурту зможе зрушити брилу та розтопити лід».

Бажаємо університету гідно зустріти своє 100-річчя і ще багато років плідно працювати на цій ниві!

Світлини – з відкритих джерел та зі сторінки Юрія Биковського