Сокульський Іван Григорович

Народився у с. Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області У 1962–64 навчався на філологічному факультеті Львівського університету, пізніше — у Дніпропетровському університеті. Діяльний учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді.

У 1966 «за написання націоналістичних віршів» виключений з комсомолу і відрахований з університету. Працював пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав.

У 1968 виступив одним з авторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам’яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор». Навесні 1969 «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації.

У середині червня 1969 року Сокульського було заарештовано, і 27.1.1970 року Дніпропетровський облсуд за ст. 62, ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») засудив його до 4,5 років таборів суворого режиму. Покарання він відбував у Мордовії з кінця 1971 — у Володимирській в’язниці, згодом – у таборах Пермської області. Звільнений 14.12.1973.

Мешкав у Дніпропетровську, займався опозиційною діяльністю, впорядкував самвидавну поетичну збірку. У жовтні 1979 вступив у правозахисну організацію — Українську гельсінську групу. У квітні 1980 був знову заарештований, рішенням суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений у січні 1981 до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання. Покарання відбував у Чистопольській в’язниці (тепер Татарстан, РФ). За 9 днів до закінчення тюремного терміну 3.4.1985 черговий раз заарештований і засуджений Чистопольським міськсудом до трьох років таборів за «хуліганство». У жовтні 1985 переведений на дільницю особливо суворого режиму Кучинського концтабору ВС-389/36-1 Пермської області Найчастіше з усіх політв’язнів «за порушення режиму» утримувався у штрафному ізоляторі (ШІЗО), у 1987 переведений до одиночної камери. Звільнений з ув’язнення у серпні 1988.

Після повернення до Дніпропетровська працював в Українській гельсінській спілці, був одним із засновників обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу». Очолював обласну організацію Української республіканської партії. 31989 редагував і видавав журнал «Пороги». Активно підтримував відродження Української автокефальної православної церкви. 20.5.1991 року був жорстоко побитий під час пікетування з вимогами незалежності України в Дніпропетровську, що прискорило його смерть. Похований у Дніпропетровську.

У 1960-х роках публікував вірші в альманасі «Вітрила», журналі «Прапор» та переклади з білоруської у журналі «Вітчизна». У 1971 видавництво «Молодь» планувало видати збірку поезій Сокульського, але її зняли з виробництва у зв’язку з арештом автора. Пізніше твори поета публікувалися лише за кордоном. В Україні перша збірка поезій «Владар каменю» вийшла друком лише після смерті поета — у 1993 в Києві. У липні 1995 Іван Сокульський прийнятий до Спілки письменників України (посмертно).