У ході спільної місії до зони проведення АТО звільнено 10 військових полонених

У полоні ДНР знаходиться близько 600 українських солдат. Домовившись про обмін 8 солдат з нашої сторони та 8 – з їхньої, Руслана разом із Володимиром Рубаном рушили на виконання місії. У ході переговорів вдалося обміняти 10 наших бійців. Перевага віддавалася тим чоловікам, які мають сім’ї та декількох дітей.

ПОВНИЙ ТЕКСТ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ:

Руслана: Сьогодні була ситуація при якій я приїхала з іншого міста з Донецька. Ми приїхали привезли полонених з української сторони на Донецьку сторону. І взяли наших хлопців і привезли сьогодні батькам. Я хочу закцентувати вашу увагу на тому, що я провела сатисфакцію. І для мене бути з цими хлопцями поруч це велика честь. Бути поруч з мужніми, справжніми чоловіками, яких у побуті називають «справжніми чоловіками». Для мене – це честь. Я бачу, хто в моїй країні справжні мужчини. І мені було страшно від того, що вчора я побачила. Я пройшла всю лінію фронту, щоб ви розуміли, нашими машинами. Їхали, вже було темно. І я бачила все – і де спалахи, і які там відбуваються дії. В Донецьку так само я чула постріли. Я переночувала в Донецьку, зранку я встала, людей ніде не було. У місті практично жодної людини. Цей раз місто Донецьк для мене виглядало менш людним. Але дуже приємно, що мій приїзд, так чи інакше, з тієї сторони сприймається як, та і з усіх сторін, це припинення вогню в Донецьку. Напевно, для мене це і є миротворчою місією. Це припинення вогню там, і побільше привезти військовополонених, з тієї ситуацію, у яку вони потрапили.
Вивели 36 наших хлопців, і нам дозволили взяти того, кого ми вважаємо за потрібне. Того, кого потрібно взяти у першу чергу. Ми брали хлопців, у кого діти найменші….
Якщо наше суспільство налаштоване на мир і нам дозволять провести всю нашу миротворчу місію, то ми спробуємо вивести звідти всіх хлопців. А їх там сьогодні близько 600. Це дуже довга місія. Це дуже довго. Але писати сценарій миру завжди довше і важче, ніж писати сценарій війни. Мова зараз іде про людські життя. І я дуже рада за мам, які сьогодні щасливі. Я б хотіла, щоб хлопці самі сказали те, що вони відчувають. Я хочу зняти будь-які непорозуміння в нашому суспільстві з приводу того, доцільно чи не доцільно, хто в кого стріляє, де справжній противник, і з ким насправді нам треба боротися, і взагалі, що відбувається. Я дуже хочу передати слово хлопцям, а потім я ще доповню.
Дякую генералу Володимиру Рубану за те, що він мене взяв у цю місію. По факту так – 16 хлопців першими ми привезли сюди. Це були 92, 93 переважно механізований батальйон (бригада). Відвезли ми 8 донеччан, які були в полоні тут. Це були прості люди, щоб ви розуміли. Я розумію, потім всі коментарі та сприйняття, але мене ніхто не заставить ніколи говорити неправду. Я буду говорити те, що я бачу, те, що я бачила. Є хлопці, є свідки, їх дуже багато. Я дуже-дуже закликаю всіх до чесної розмови. До максимально чесної розмови, на скільки це в принципі може бути.
Є факти, і ці факти треба буде розбирати. Не можна робити помилку, закривати на це очі і йти далі. Так країна не будується. Я дуже стривожена, якими методами ми захищаємо свою країну.
Стривожена - це дуже м'яко сказано, як для звичайної людини.
Розбазарити кращі ресурси, найкращий потенціал і тих хлопців, які першими піднялися захистити країну. Я не знаю. Сьогодні у це я не вірю. Але факт залишається фактом.
Так само, як коли я перетинаю лінію фронту і опиняюся в Донецьку і бачу все там, і говорю вам це тут. Мої друзі, спілкуючись зі мною, питають: хто там? Я говорю: такі ж шоковані. Ті, з якими я там зустрілася, такі ж шоковані люди. Кажуть: з яким обличчям вони на тебе дивляться? Відповідаю: у них шок. Я не знаю, як це пояснити. У них шок. Так само як у нас був шок. Звичайно, у нас є справжній супротивник. Звичайно, у нас є люди, та й взагалі ми всі розуміємо, хто дійсно бажає знищення України. Я дуже хочу, щоб ці люди, які бажають зла Україні, зрозуміли, що набагато розумніші і зрозуміли деякі речі. Ми будемо робити все і для єдності країни, і для справжньої міцності країни, і країна повинна триматися на реальному, на справжньому, на дієвому патріотизмі. Обговорювати - це маленький патріотизм, але встати, як вони, і викликати на себе вогонь - це справжній патріотизм. Я хочу, щоб хлопці мене цьому навчили. Я не тільки дякую Богові, що я сьогодні змогла виконати цю місію. Я готова і далі підставляти хлопцям своє плече. І тим, хто зараз біля мене, і тим, хто залишився там. Всім вам спасибі.

Військовий: Я хочу сказати величезне спасибі Руслані і товаришу генералу за те, що ми сьогодні тут. Трошки важко. ... Вони теж не хочуть війни. І не знаю, як пояснити, у них ворога не має. Дякую, що визволили.

Журналістка: Скажіть, будь ласка, скільки вас там утримували?

Руслана: Ви не хочете запитати, скільки там залишилося? За вашими питаннями відразу видно, на чому ви акцентуєте увагу. Ми всі на нервах, пережили дуже важкі моменти і хвилини. Не встигли ще навіть видихнути - відразу до вас приїхали. Нам би дуже хотілося, щоб ви ставили питання, щоб ми відчули хоча б, щоб ми зрозуміли, що ми не даремно всі ризикували. Ну дайте ж нам це зрозуміти. Це єдине, що ми від вас чекаємо.

Андрій Володимирович (військовий): Я теж хочу сказати спасибі Руслан і товаришу генералу за те, що я тут, що ми тут.

Рубан: Хочу сказать пару слов о сегодняшней миссии.
Основная заслуга, в том, что эти 10 человек с нами, принадлежат батальону «Донбасс». Перед нами стоял выбор: выбрать из 40 восемь человек, но эти пленные сами решили кого отправить домой: у кого дети маленькие, у кого по двое-трое детей и самых молодых. Командиры отказались уезжать. Один из них счастливчик, которого удалось забрать Руслане.

Руслана: Він з 51 бригади. Родичі 51 бригади знайшли мене в Києві і дуже просили за нього і за свою бригаду. Я зрозуміла, що якщо я кого-небудь з цієї бригади не звільню, то мені в Києві «не дадуть жити».

Рубан: В следующую поездку мы договорились с донецкой стороной освободить военнопленных добровольцев батальона «Донбасс». Хочу отдельно поблагодарить Руслану, без нее эта миссия не была бы такой успешной, надеюсь, что огонь прекратится на Донбассе. Местные даже шутят, что пока Руслана в Донецке, прекращаются обстрелы. И если она там останется, то огонь вообще прекратится.

Руслана: Я хочу додати і це дуже важливо, центральним і дніпропетровським каналам – я дякую батальйону «Донбас» та іншим батальйонам, але особливо виділяю Донбас, та особисто Семену Семенченку. З такими патріотами мені в принципі спокійно спати, чесно вам чесно. І я докладу всіх зусиль, щоб поменше стріляли в одне одного. Я буду продовжувати робити миротворчу місію, але вона потребує дуже делікатного підходу. Я спеціально зараз звертаюсь до всіх, щоб ви допомогли мені зробити цю місію. Я тримаюсь і буду триматися. Перші зусилля буду витрачати на миротворчі речі, аніж відбиватися від нападів своїх же. Я не розумію для чого вони це роблять, особливо в останні дні. Для мене це шок. Більше абстрактних обговорень, ніж конкретики, так, так чи так. Я чекаю цю конкретику. До тих, хто хоче зруйнувати мою країну, меседж залишається один: «Всі чужі війська знаходяться незаконно на території України». Ті війська, які ми знаємо чиї ці війська.. Ми дуже хочемо, щоб вони покинули нашу країну. Ми самі зробимо висновок.

Рубан: Я прошу представиться по одному.
10 человек представляються: Венгер С.В. (40 батальон), Дерусов И.Н. (40 батальон), Бондаренко А.В. (40 батальон), Зайцев Р.О. (91 батальон), Шилик В.О. (92 батальон), Вашенко А.А. (92 батальон), Литвиненко С.О. (40 батальон), Воронин М.О. (40 батальон), Шишков М.А. (92 батальон), Кравчик С.П. (51 батальон).