Де відпочити? Репортаж з Очакова

Хтось завдяки відвідинам Очакова відкриє для себе ім’я художника-мариніста, народженого тут Руфіна Судковського. Він помер лише на 35-му році життя. Але земляки бережуть пам’ять про нього, в самому центрі міста відкрили його музей. Як Феодосія пишається Айвазовським, так Очаків — Судковським.

…Спуск до морському пляжу вирізаний у глиняному грунті. Найбільше тут проходить дітвора з батьками, тож і стоять обабіч сходів вирізані з дерева кумедні фігурки. Діти з батьками охоче фотографуються, і світ стає казковим і небуденним. Навіть якщо ви вже другий чи третій тиждень ходите до моря мов на роботу.

На пляжі людей небагато. Лагідний пісочок, мілке море — ніби створені спеціально для дітей. Буйками означено місце, куди запливати не варто. Як і скрізь. Морська вода трохи пріснувата і при пірнанні мені, приміром, нагадала воду в нашій Самарі. Згодом мені пояснили, що так і є, бо тут затока лиману. А ось там за косою — відкрите море, там і вода солоніша.

Греки називали його Борисфеном

Берегом йде жінка й завченим механічним голосом закликає на морські прогулянки. «А на острів Березань часом не везете?» — перепитую. «Ні», — байдуже махає головою. На острові 1906 року розстріляли бунтівного лейтенанта П. Шмідта, та, щоб потрапити туди, треба домовлятися приватно з човнярами і приставати на ціну, яку правлять вони.

На Березані здавна велися археологічні розкопки. Як і в Ольвії, археологами знайдено тут найдавнішу в Україні мілезійську кераміку з VIIі початку VIстоліть до Різдва Христового. Причорноморські грецькі колонії мали не просто тісний зв’язок з Мілетом — давнім містом в Іонії в Малій Азії. Вони завдяки Мілету виникли! Торговельний, ремісничий і культурний центр античності, Мілет відіграв провідну роль у грецькій колонізації — заснував близько 80 колоній. Дивовижно строге планування Мілета кінця 5-го століття до нашої ери вважається одним з кращих зразків містобудування.

Походження назви Березані теж цікаве.

Стародавні греки називали острів Борисфеном (ось і маєш — як і нашу річку Дніпро!). Турки звали його Бюрю — Узень —Ада (тобто «Вовчої річки острів»). Від турецької назви й походить українська назва Березань. Ця назва поширилась на лиман Березанський та річку Березань. (За топонімічним словником 1973 р. Миколи Янка).

Про наш зв’язок зі світовими цивілізаціями згадується, коли споглядаєш з очаківського пляжу вузьку смужечку землі під назвою Березань. Ми, на жаль, цим разом на Березань не поїхали. Що ж, треба щось лишати й «на потім», щоб хотілося приїхати сюди й ще.

Поклик предків

Мені давно мріялося побувати в Очакові. І ось чому. Є у нас на Дніпрі село Волоське і поряд менше село Майорка. Звідти походять мої предки. Ось що можна вичитати в «Дніпрових порогах» Дмитра Яворницького:

«Уздовж правого берега річки Сури і до самої Стрільчої скелі простяглось село Волоське, де живуть колишні полоняники-волохи. Їх захопили запорізькі козаки в часи русько-турецької війни під Очаковом: «Волохи запорожской партией в границах Оттоманской империи прошлого 1770 года полоненные из-под Очакова при том же местечке (Кодаке) множественным числом поселены там, где речка Сура впадает в Днепр».

Як нащадка тих полоняників, дуже вже мене тягло до Очакова.

А тим більше пощастило в цьому приморському місті поспілкуватися і з нашими земляками.

Раїса Михайлівна Шевцова живе в Очакові майже чверть віку. А народилася вона … в селі Волоському у нас на Дніпрі і прожила там до 19 років. Бухгалтер за спеціальністю, Раїса Шевцова закінчила технікум у Дніпропетровську і до 1990 року працювала в аптеці, потім прокатному пункті в Таромському, звідки родом був її чоловік Микола Михайлович, інженер—механік на ДЗМО.

Потім Шевцови вирішили всією родиною змінити Таромське на приморське місто. Тепер один син живе в Очакові, другий — у Миколаєві, що зовсім недалеко звідси. Линуть до бабусі до моря онуки і правнуки.

— У пошуках екологічно чистого місця в Україні я знайшла місто на артезіанській воді — Очаків, — розповідає землячка. — Сюди ми і перебралися в травні 1990—го. Тож Очаків став для нас другою батьківщиною.

— Чим же він приваблює вас?

— Тут прекрасні люди. Коли 1988 року я вперше приїхала сюди, місто-санаторій все було в розаріях! Так красиво було. Нам Очаків порадив старший брат мого чоловіка Іван Петрович, який служив військовим у Миколаєві, і його дружина. Шість років тому помер чоловік, бо у війну пройшов Бухенвальд, Равенсбрюк — табори смерті. Я — давно на пенсії. А душа не хоче старіти — пишуться вірші, пісні.

Чорноморська коса вся в базах. З крупних санаторіїв вирізняються «Очаків» і «Борисфен». Останній раніше називався «Золотий колос», його будували селяни, райони.

Цілюща вода

— А ще Очаків має унікальну артезіанську цілющу йодо-бромну воду, — вводить нас у акурс справи Раїса Михайлівна. — Джерело це ціни не має і аналогів у світі. 1994 року відкрили скважину завглибшки 510 метрів.

Доктор медичних наук, професор кафедри фізіотерапії і курортології Київського інституту удосконалення лікарів Володимир Оржешковський ще двадцять років тому склав рекомендації щодо зовнішнього застосування очаківської мінеральної води джерела скважини №1 в санаторії «Золотий колос» (нині «Борисфен»).

Властивості її справді незвичайні! Ванни професор рекомендував при цілому ряді захворювань серцево-судинної, нервової систем, захворюваннях опорно-рухового апарата, ендокринно-обмінних, гінекологічних захворюваннях, хворобах шкіри тощо.

У 1994—1996 роках сюди приїздили чорнобильські діти з проблемами щитовидної залози і приймали зовнішньо ванни з цієї води. Діти приїздили з учителями, санаторій працював круглий рік. З шести скважин п’ята і шоста — питні. Вони не мають аналогів за характеристиками води. Проте нині стоять законсервовані і, на жаль, не використовуються, хоч могли б багато користі принести. Мені хочеться, щоб ця вода належала народові, а не товстосумам. У цій справі я писала в Київ багатьом впливовим особам. Але все передавали на місцеві власті. І жодних зрушень не відбулося.

Є в Очакові й сольова шахта, в якій лікуються астматичні захворювання. Сухий клімат і море дають свій цілющий ефект.

Вітри надії

Чудовий край! Він надихає на творчість. Раїса Михайлівна бере участь у місцевому народному хорі ветеранів (керівник Антоніна Гай), який об’єднує тридцять учасників. На День Перемоги хор завжди виконує її пісню «У мемориала».

Наша співрозмовниця написала до ста віршів і сім десятків пісень. Оскільки Раїса Михайлівна — дитя війни (коли вона розпочалася, мала лише вісім років), то основна тематика її творів — воєнна. Так хочеться людині, яка змалку спізнала воєнне лихоліття, мирного неба над нашою Україною. Хористи з Очакова виступали в Києві. Житомирі, у приморських санаторіях.

2010 року в одному з миколаївських видавництв вийшла поетична збірка очаківських поетів «Ветра надежды», яка отримала в Одесі премію Дюка.

Книжка побачила світ завдяки меценатові — 32-річному князеві Андрію Горчакову, теж поетові. Серед двох десятків авторів у нійпредставлені й поезіїРаїси Шевцової. У них вона оспівує приморський край,

Де яскраво зорі світять,

Де шумить морський прибій.

Крилом чайка берег мітить,

Пісок чистий, золотий…

Разом з Кірою Борисівною Тарасевич, яка працювала інженером—механіком у Львові, а років вісім тому перебралася в Очаків, пишуть і виконують власні пісні. Цих жінок запрошують виступити у бібліотеки, Будинки культури, вони беруть участь у волонтерському русі.

— Раїса Михайлівна — великий патріот України і рідного Таромського, — говорить про неї племінниця Зоя Шевцова. — Хоч вона давно виїхала з Таромського, але тісно з ним пов’язана, писала вірші про селище на Дніпрі.. Любить людей і енергетично позитивна — своєю енергією запалює інших.

…Ще в 1988 році, чи не вперше приїхавши до Очакова і поселившись в готелі, вона вранці попрямувала до моря. Самі собою у жінки народилися поетичні рядки:

Прикоснулась я к водице моря.

В горсть себе набрала перламутра,

Брызнула в лицо. Катились в море

Брызги, повторяя: «С добрым утром!»

Мабуть, справді тут, «де море зустрілось з лиманом», люди стають поетами і почуваються часточкою природи, яку варто любити і берегти.

Один з поетів порівняв Очаків з яхтою біля причалу. Потрапивши сюди, починаєш подорожувати не лише в просторі, але і в часі.

«І на піщанім березі сліди, мережаний рукопис білих чайок»…