Школяр допоміг дізнатися про долю загиблих солдатів

І хоча з часу закінчення Великої Вітчизняної війни минуло 69 років, — ціле людське життя, багатьом ниє в душі від невідомості: а що сталося з батьком, дідусем, братом, дядьком, на якого колись прийшло коротке й скупе повідомлення «пропав безвісти»…

Історія, про яку піде мова, надзвичайно цікава й неординарна.

…Серед жителів села Широкополе Солонянського району побутувала оповідь, ніби біля села був підбитий радянський танк Т-34 і в ньому загинув цілий екіпаж.

Кожен по-своєму трактував цю історію… Лише один факт був точно встановлений: у братській могилі села дійсно поховані якісь три воїни без зазначення прізвищ, а отже, були невідомими. Два роки пішло на пошуки достовірних фактів.

Але нічого б у цій історії не було дивного, якби до її розгадки не була причетна зовсім немісцева людина, і було б несправедливо і неетично не згадати її, бо саме вона дала поштовх до її розгадки і подальшого дослідження.

Нею виявився… учень 8-го класу Калинівської НСШ Михайло Васильович Веремієв. Учень заслуговує на те, щоб за цей благородний вчинок його називали по-батькові, так як він не стояв осторонь події. Хлопчина у с. Калинівці відомий як пошуківець-професіонал, що по крупинках збирає різнобічну інформацію про загиблих чи безвісти зниклих воїнів Великої Вітчизняної війни.

Саме він своєю кропіткою роботою разом з батьком через сайт obd.memorial.ru і через Архіви віднайшов прізвища 40 раніше невідомих воїнів, що покояться в братській могилі в центрі села Калинівки.

На урочистому святі при зачитуванні цих прізвищ усі присутні в залі Будинку культури зі слізьми на очах, затамувавши подих, встали зі своїх місць, щоб вшанувати загиблих.

Що ж на цей раз такого дивного зробив цей хлопчина? Через Інтернет він віднайшов, здавалося б, зовсім непомітний папірець під назвою «Схема погребения орудийных номеров 318-го дивизиона 62-го гвардейского запорожского минометного полка…» Саме на цьому документі були зазначені три воїни, які були поховані в одному місці «на західній окраїні хутора Канцерополь Солонянського району».

…І тут згадалася оповідь про трьох воїнів із танка Т-34, що ніби був підбитий десь біля села. Промайнула думка: невже це і є ті три воїни, поховані в братській могилі села як невідомі?.. Здавалося, що історію цю майже розгадано, але вийшло зовсім по-іншому. Дослідження затягнулося на довгі роки, і результат виявився позитивний.

До розгадки цієї непростої історії підключився і мій давній знайомий, пенсіонер, пошуківець-професіонал Євген Вікторович Гербіч — житель с. Кохане Токмакського району Запорізької області. Ця людина займається тільки пошуком воїнів, які були в полоні в ворога. Результат фантастичний: знайдено понад 1200 воїнів-військовополонених, яких раніше вважали безвісти зниклими…

А в знайденому документі згадувалися три воїни: Василь Петрович Алмазов, Леонтій Олександрович Прокопенко і Іван Гнатович Федоров. Згідно з цим документом вони загинули 6 листопада 1943 р. і були поховані «на західній окраїні хутора Канцерополь». Але, перевіряючи списки загиблих, було встановлено, що на братській могилі села позначені лише Л. О. Прокопенко і В. П. Алмазов. Чому ж І. Г. Федоров на братській могилі не був позначений, зразу взнати не вдалося. Прямих свідків даної події в селі, на жаль, просто вже не знайшлося.

Але от що згадала про цю історію жителька села, дитина війни — Любов Миколаївна Залужня (Гудим):

«…Я добре пам’ятаю, що до і після війни на окраїні села проживав Олексій Третяк. Саме за його хатою були дві могилки: одна широка, а друга — вузенька. Десь у 1947 році я була свідком, як дорослі ці могилки розкопували. Виявилося, що у широкій могилці були останки двох воїнів. Прізвища їх взнали, при них були чи то документи, чи якісь капсули із записочками, — я вже точно не пам’ятаю. І з другої могилки теж викопали останки воїна, але документів при ньому не знайшли. Так їх трьох і перепоховали у братську могилу села. Двоє були відомі, а третього поховали як невідомого солдата…»

Цим невідомим солдатом виявився побратим Алмазові і Прокопенка — Іван Гнатович Федоров, 1912 р. н., гвардії рядовий, орудійний номер (наводчик) 5-ї батареї, 318-го гвардійського мінометного дивізіону 6223 ГЗМП, уродженець Ленінградської області, Окуловського району, с. Заозер’я. Був призваний в РСЧА Хімкінським РВК у 1942 році. (ЦАМО Р.Ф., м. Подольськ).

Подальше ознайомлення з архівними документами виявило ще одну загадку.

Згідно з «Книгою Пам’яті» по Московській області (Хімкінський район, (т. 26, стор. 272) І. Г. Федоров значився як І. Г. Федотов. Виявляється, його дружина — Параска Миколаївна Федорова, у 1951 і у 1960 році по спец. анкеті РВК розшукувала свого чоловіка — І. Г. Федорова і не знайшла, бо він був зазначений під прізвищем Федотов. При перевірці фінансових документів 6223 ГЗМП було виявлено, що відомості за вересень, жовтень і листопад місяць підписував саме І. Г. Федоров. А от Федотова у полку зовсім не існувало. Про це свідчать архівні документи.

Висновок один: при складанні «Схеми поховання…» цих трьох воїнів із 6223 ГЗМП прізвище Івана Гнатовича було записане правильно — Федоров, а при складанні «Списку безповоротних втрат» в Оперативній групі гвардійських мінометних частин 3-го Українського фронту прізвище Федоров саме неуважним писарем було записане як Федотов.

Саме тому Іван Гнатович числився зниклим безвісти і саме тому про Федорова не було підтвердження про його призов на службу в армію.

Крім того, виявилося, що саме 6 листопада 1943 року на вогневій позиції, крім Федорова, Алмазова і Прокопенка загинули ще й А. К. Курманчузін і О. П. Сініцин. Останній взагалі не вписаний у списки загиблих.

Згідно з рішенням сесії Башмачанської сільради, І. Г. Федоров і О. П. Сініцин будуть зазначені на братській могилі села.

Користуючись можливістю, через газету «Зоря» прошу подякувати всім учасникам-пошуківцям: Василю Олексійовичу Веремієву і його сину Михайлу (с. Калинівка Солонянського району); Є. В. Гербічу (с. Кохане Токмакського району Запорізької області); Любові Миколаївні Залужній (с. Широкополе (Канцерополь) Солонянського району).