Точка на карті. Зелена Балка

Про що розповів зошит

Зеленій Балці пощастило, адже далеко не кожне село має сайт в Інтернеті з власною історією. А створив його краєзнавець, вчитель історії місцевої середньої загальноосвітньої школи Віктор Дерхо. Серед його захоплень – історичне краєзнавство, дослідження історії сіл Зеленобалківської сільради, Криворіжжя та Широківщини.

- Завжди цікавився тим, хто заснував Зелену Балку, коли виникло це село, – розповідає Віктор Вікторович. – Колишній бібліотекар Марія Шкурко залишила зошит зі спогадами старожилів про історію села, записаними в 1970-х роках. У 20-і роки сільську раду очолював А. Д. Попов, який теж зібрав чимало цінних відомостей про історію села. Дехто ще пам’ятав часи кріпацтва й останнього поміщика. Я записи ретельно вивчив, переважно розповіді людей були правдивими, хоча зустрічалися деякі неточності. Зацікавившись, почав розпитувати старожилів. Долучив до цієї роботи школярку Юлію Будюк, вона навчається на історичному відділенні в секції історичного краєзнавства Малої академії наук. Цього року буде захищати власну дослідницьку роботу «Поміщицькі маєтки Нестеренків і Яновських в ХІХ ст.». Згодом підключилася учениця 9 класу Наталка Булаткіна.

Побутувала думка, що село заснували в 1861 році, коли ліквідували кріпосне право. Докопуючись до його витоків та першопоселенців, звернув увагу на особливу полтавську говірку моїх співбесідників.

Коли зібрав та проаналізував усі записи, тоді приступив до роботи в архівах, зокрема, в державних архівах Херсонської та Кіровоградської областей.

Так, у Херсоні знайшлася перша письмова згадка про село, датована 1828 роком. У «Сповідальному розписі Миколаївської церкви с. Олександрів-Дар (Рахманівка)» воно зазначається як «слобода Нестеренкова, Зеленая Балка».

У Кіровоградському державному архіві знайшли відомості про заснування та заселення села в книзі «Результати подвірного перепису Олександрійського повіту 1886 року». Там зазначено, що воно заселене в 1816 році селянами з Полтавської губернії. Для нас це стало справді сенсаційним відкриттям, адже вік села виявився старшим на цілих 45 років! Тож за два роки відзначатимемо 200-річний ювілей.

Як гусарський поручик хутір заснував

Засновником села був полтавський дворянин, поручик Ольвіопольського гусарського полку Феодосій Лук’янович Нестеренко (1783-1855), вихідець з давнього козацького роду Лубенського повіту.

З 1801 року проходив службу в Ольвіопольському гусарському полку, 1804 року отримав звання корнета, що дало йому право на спадкове дворянство. В 1806 р. у боях з французькими військами на території Пруссії Нестеренко зазнав тяжкого поранення в голову та груди. У непритомному стані його знайшли на полі бою місцеві жителі й відправили до шпиталю м. Кенігсберг. За станом здоров’я в 1809 р. був звільнений від служби та дістав чин поручика. На Полтавщині в 1810 році Феодосій одружився на доньці корнета Миколи Верещаки Пелагеї. Протягом 1810-1816 рр. молоде подружжя проживало в с. Плехів Оржицької волості Лубенського повіту, де народилися перші їх діти, а всього в них було 5 синів та донька.

На початку Вітчизняної війни 1812 року Феодосій Нестеренко вступає до Полтавського дворянського ополчення, де отримує посаду сотника для боротьби з військами Наполеона. Служив в ополченні до травня 1813 року. Брав участь в бойових діях під Могильовом та на території Герцогства Варшавського.

За заслуги перед державою поручик Нестеренко й отримав право власності на землі при балці Зеленій в Олександрійському повіті Херсонської губернії.

Віктор Дерхо розповів, що, за свідченнями старожилів, фільварок землевласника Нестеренка був розташований на місці, де донедавна знаходилося сільське поштове відділення. З 1965 року в панському будинку містилася лікарня колгоспу «Заповіт Ілліча». Згодом там звели нові приміщення, де перебував виконком сільради. Фільварок поміщика складався з панського будинку та декількох будівель господарського призначення. Всього у Нестеренка було 500 десятин землі. Біля будинку ріс сад, була криниця з джерельною водою, а також два невеликих ставки. Вздовж ставу розташовувалася перша вулиця, на якій було приблизно з десяток хатин. Нині пусткою віє від єдиної вцілілої хати.

Помер останній власник маєтку Григорій Нестеренко (син Феодосія) ще до революції 1917 року. За свідченням очевидців, на території панського маєтку, неподалік від старого сільського кладовища, для панської родини було зроблено гробницю, де поховали самого поміщика та його молоду доньку. Старожили розповідали, що спочатку померла ще молодою панська донька. Налякані коні понесли її. Ховали панночку у весільному вбранні всім селом. Подальша доля гробниці невідома. За радянських часів нащадки Нестеренка покинули село.

Родовід родини за чотири століття

Подружжя Нестеренків перевели на отримані землі селян-кріпаків, серед яких були Кондратенки, Руденки, Литвини, Стрижибики – предки майже всіх сучасних родин села. Зокрема, серед них було декілька родин Кондратенків: Семена Кондратенка (1778 р.н), Миколи Кондратенка (1781 р.н.), Михайла Кондратенка (1789 р. н.). Всі вони мали великі сім’ї, тому складали переважну більшість жителів тогочасного села. Є підстави вважати, що селянський рід Кондратенків мав козацьке коріння.

У реєстрі Запорозького війська за 1756 р. зустрічаємо імена курінного отамана Микити Дахна, козаків Федора Дахна, Грицька Дахна, Ілька Шкурка, Василя Дахненка, Прокопа Дахненка, Пилипа Нестеренка, Павла Верещаки. Згодом прізвища Дахнів, пізніше Дахненків та Шкурків набудуть поширення серед перших жителів с. Тихий Приют (Ковалівка), яке в 1955 році приєднали до Зеленої Балки. Робота з архівними джерелами дала можливість встановити родовід родини Семена Дем’яновича Кондратенка. У Сповідальному розписі церкви Різдва Богородиці с. Плехів Лубенського повіту від 1784 року записана родина Кирила Кондратенка (62 р.), який мав сина Дем’яна (32 р.) та онука Семена (7 років). Так з’ясували першого відомого предка цього роду – Кирила Кондратенка, 1722 року народження.

Спадкоємицею їхнього роду є нинішня мешканка Зеленої Балки Олена Бурдик, яка надала цінні свідчення з історії села та своїх предків. Спільно з нею краєзнавці Віктор Дерхо та Юлія Будюк на великому аркуші ватману склали родове дерево Кондратенків (1722-2013 роки). Він нараховує близько 200 осіб, 10 поколінь. Тут представлені й члени нинішніх родин Бурдиків, Вовченків, Панченків, Павленків, Рульових, Ємельяненків, Педанів, Дроздів та ін. З’ясувалося, що з роду Кондратенків вийшло чимало поважних і шанованих людей. Серед них учасники бойових дій, ветерани війни, лікарі, вчителі, правоохоронці, керівники різного рангу та прості працьовиті люди.