Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вс, 17 ноября 2024
01:44

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

220 років тому під Катеринославом заснували село Сурсько-Литовське

|«« «« »» »»|

…Кажуть, колись на береги річки Сура приїхали литовці, думаючи, що тут живуть їхні земляки. Але село виявилося білоруським. Місцеві жителі звалися литвинами, бо Білорусь колись була у складі Великого князівства Литовського.

Промисловість Катеринослава почалася з білорусів

Як же опинилися білоруси в центрі України? 1786 року в містечку Дубровно нинішньої Вітебської області побудували суконну мануфактуру, названу Катеринославською. У 1794 р. підприємство разом з працівниками перевели в Україну до нещодавно створеного міста Катеринослав (нині — Дніпропетровськ). Так в Україні опинилися 497 фабричних селян з Дубровенщини. Частину з них поселили за 18 кілометрів від Катеринослава, в слободі Сурсько-Фабричній. Пізніше вона змінила назву на Сурсько-Литовське.

Як розповідають місцеві жителі, їхні предки працювали тоді так би мовити «вахтовим методом». Державні селяни (державні кріпаки) жили в селі, а на роботу їздили до міста. Але не щодня, а певний час. До речі, в Дніпропетровську (за автовокзалом) довго існувало селище Фабрика. Там теж жили білоруські майстри. Таким чином промисловість міста на Дніпрі почалася з переселених сюди білорусів. На цьому варто окремо наголосити. Бо все тутешнє промислове виробництво започатковане білорусами: суконна, панчішна фабрики і навіть виробництво годинників. Усе прибуло з містечка Дубровно!
Селяни з Дубровенщини довго не могли звикнути до нових кліматичних умов. Особливо в селі над річкою Сурою. Ось витяг з рапорту директора фабрики Кноринга : «Побудовані 225 будівель до весни були необмазані, а дахи підрядниками так покриті, що їх було необхідно перекривати. Ярої пшениці селянам було відпущено мало і занадто пізно, тому все, що було посіяно, пропало, врожаю не було…»

Не змогли білоруси звикнути і до місцевої води, яку, через відсутність колодязів, вони брали з річки Сури. Та час від часу зацвітала — тоді наставала лихоманка.

Але найбільшою проблемою була відсутність церкви. Діти довго були нехрещені, небіжчики йшли на той світ без сповіді й причастя. Нарешті, білоруси домоглися дозволу перенести в свою слободу розібрану церкву з сусіднього села Старі Кодаки.

У 1837 р. суконна фабрика в місті через банкрутство і важкі фінансові умови закрилася. Білоруси змушені були повернутися до сільського господарства. Змінювалася влада, однак залишалися обряди і звичаї, не зникла білоруська мова в Сурсько-Литовському. Це, можливо, найбільше білоруське село в Україні. Та ще з такою давньою історією.

У сім’ї Героя

У Сурсько-Литовському жило і працювало два Герої Соціалістичної Праці — бригадир рільничої бригади колгоспу ім. Суворова Афанасій Парфьонов і комбайнер місцевої МТС Павло Бойченко. Обидва отримали це звання 1958 року.

Ми зустрілися з сином А. Парфьонова — Анатолієм Панасовичем і онуком Олексієм.

Афанасій Парфьонов (1913—1976) працював спершу агротехніком, потім бригадиром. Сільчани в його бригаді вирощували пшеницю, кукурудзу, цукровий буряк. Тож за особливі заслуги в розвитку сільського господарства і досягнення високих показників виробництва його 26 лютого 1958 року відзначено високим званням. Указ підписав Климент Ворошилов.

У їхньому дворі й понині стоїть чи не найстаріша хата в селі — 1890-х років побудови. Основа — лита глина. Для побудови таких хат ставили стовпи з акації, потім вони перепліталися лозою, а потім заливалися сумішшю глини з кізяком, соломою. «Це українська чи білоруська методика?» — питаю онука Олексія. «Це йде вже в глибоку історію…— посміхається у відповідь. — До речі, чому раніше всі двері всередину хати робилися? Бо якщо випадав глибокий сніг, були замети, тільки так можна було вибратися з хати». Онук А. Парфьонова Олексій вчився в технікумі ракетно-космічного машинобудування, працював газівником, нині — на шинному заводі. До речі, більшість жителів села нині працює на міських підприємствах. До Дніпропетровська звідси — рукою подати.

Церква — копія фороської

1934 року радянська влада закрила і частково зруйнувала місцевий храм: були зняті дзвони і знищено купол. У тому ж році спалили Свято-Духівську дерев’яну церкву, яка вже до того часу використовувалася як комора для зберігання зерна. (У заможному і великому селі колись було два храми). Зазнали гонінь і репресій місцеві священики. У 1937-му за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» розстріляні священики Василь Павловський і Кузьма Григор’єв. Нині вони повністю реабілітовані. А в 1965-му підірвано і сам храм. У незалежній Україні церкву відкрито у старовинній будівлі колишнього будинку священика.

Вже понад десять років звершує богослужіння в храмі священик Дмитро Гаврилюк. Він з матушкою розвивають і художні таланти дітей.

Нині у Сурсько-Литовському на правому березі Сури будується нова церква — зменшена копія спорудженої в Криму 1892 року. Новий храм в точності нагадуватиме храм Воскресіння Христового у Форосі, побудований за проектом відомого академіка архітектури Миколи Чагіна у візантійському храмовому стилі , з системою внутрішніх опор — стовпів і з застосуванням численних бань-куполів. 12 листопада 2011 року для споруджуваної храмової будівлі були освячені нові хрести і куполи. Освячення очолював митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. На згадку про подію і в подяку за активну діяльність по відродженню святині архіпастир від імені Блаженнішого Митрополита Володимира нагородив старосту храму Юрія Вікторовича Андросова медаллю рівноапостольного князя Володимира першого ступеня. Основними спонсорами побудови нового храму стали Руслан Володимирович Власенко, Ігор Григорович Ханін та громада села.

Різдвяні маланки

Софія Данилівна Савитченко, 1932 року народження

— Народилася я не в самому Сурсько-Литовському, а в Солонянському районі, де моїм батькам Данилу Івановичу та Євдокії Семенівні дали землі в 20-х роках. Мої татко і мамка дуже красиво спявалі. І брацікі, і найстарша сястричка спявалі.
Дядя Семен Степанов до революції робив огорожу для церкви. Зараз вона служить огорожею для клубу. Це був найстарший мамчин брат, а моя мамка сімнадцятою в родині була! До речі, моєму дядькові Петровка в той час подарувала верстат по металу. І церкву, і огорожу робили — все вручну. Брав участь у будівництві церкви і мій дідусь. Втім, не він один. Литвини — на всі руки майстри… Сама Софія Данилівна натхненно вишиває. Рушники, наволочки. Все в кімнаті нагадує про сонячний талант майстрині. Співуча Софія Данилівна починає співати білоруську «маланку» :

Маланка хадзіла,

Васільку прасіла:

«Васілька мой татка,

Пусці мяне в хатку …»

А потім заспівала ще одну білоруську різдвяну пісню-баладу — «Дзівная». Про те, як мати Божа лягла відпочивати і прилетіли три ангела Христа зберігати…

О пісне! Від народу кров і плоть

Ти узяла, щоб лиш йому служити…

Музей земляка

Мабуть, всі хто вчився в радянській школі, пам’ятає картини «Знову двійка» чи «Прибув на канікули». Ці картини — класика соцреалізму. А автор цих творів народився в Сурсько-Литовському.

Тутешній народний меморіальний музей імені Федора Решетникова заснований в 1990 році. Звання народного має з 1997 року. Знаходиться при середній школі по вулиці Шкільній, 1. Тут зберігається 250 експонатів: картини, матеріали про життя і творчість відомого художника Федора Павловича Решетникова. Музей капітально відремонтований до 100-річчя художника в 2006 році. Але тоді ж сталася і велика неприємність: наприкінці літа 2006 року зі шкільного музею невідомими викрадено кілька найцінніших картин.

Нині в музеї Ф. Решетникова працює виставка дитячих різдвяних малюнків і виставка фотографій «Відлуння війни», яку приурочили до 70-річчя битви за Дніпро. Виставка фото продовжиться до наступного року, коли відзначатиметься 70-річчя Перемоги. Про це нам розповіла педагог Олена Андрїївна Хмельковська, яка багато років очолює цей музей і вдихнула в нього нове життя.

Gorod.dp.ua на Facebook.


отец Федор  (22.01.14 11:56): В новостях показывали попов на майдане, суетящихся и подзуживающих бандугетьченков. Разве в революцию 1917 года, Гражданскую войну или после было иначе? Поэтому считаю справедливым наказание подобных Григорьевых-Павловских по законам тогдашнего времени.
А не балуй!
Ответить | С цитатой
Дядя  (19.01.14 13:26): Матеріал дрянь. Плагіат з сайту УПЦ, перевірено. Давно треба цьому Чабану підсрачника дати. Благо живе не в Америці. Ответить | С цитатой
пастор Шлаг  (18.01.14 18:34): Странно, что автора так поразили заслуженные репрессии против врагов Советской власти: Павловского и Григорьева. Слова контреволюционная деятельность - закавычено! Пану Чабану можно посоветовать не заниматься плагиатом, тупо, как последний студент-двоечник, передирая брехню с сайта УПЦ Дн-ской епархии, а лично изучить вопрос о наказаниях в те годы за подрывную антигосударственную деятельность. И заодно узнать, а как в других "либеральных, демократических и свободных" странах типа Польши, Венгрии, Германии и тд. поступали с подрывными элементами в те годы? Верно Нобелевскую премию давали или путевку на Кипр?:))) И то, что "в наше время они были реабилитированы" - по сути ничего не значит. Все мы знаем этот механизм. Достаточно сказать, что в перестройку с подачи Запада были реабилитированы почти все враги Советской власти. Получается СССР был чисто-раем, ведь там оказывается абсолютно не было преступников??? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 2
Talk  (18.01.14 15:26): Спасибо за интересный материал. Такой бы информации да побольше Ответить | С цитатой
Никифор  (18.01.14 14:30): Моя бабушка из этого села,о том что она беларуска она узнала после 1917 года,а так себя всегда считала литвинкой. Ответить | С цитатой
Шурка  (18.01.14 10:36): Поздравляю Литвинов с праздником!
Мой отец уроженец Сурского. Именно так называли жителнй С.-Литовского и они сами так именовали свое село. В детстве обратил внимание на речь гостей, которые приходили к нам и не всегда понимал некоторые слова, например: " У тебя Ё хлеб? ". ))) А как там поживает Лысая Гора?
Белорусский акцент до сих пор у многих присутствует, особенно у пожилых. Давно хочу побывать в Музее, раньше он вроде был на левом берегу?
Ответить | С цитатой
Григорьев  (18.01.14 10:05): В этом селении у всех фамилии древнерусские,от греческих имен,это потомки варягов-русов которые жили в верховьях Днепра и первыми приняли православие. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Surskoy  (18.01.14 05:57): Поздравляю земляков с годовщиной!
Насчет белорусов, кто мне может объяснить? Мои корни явно уходят к тем державным селянам, но фамилия, явно, русская: - Филиппов. Как это объяснить?
Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Н-й  (17.01.14 23:34): Азировых когда туда завезли? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
50
лет просуществовала газета Днепр вечерний в бумажном формате

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте