Нікопольчанка Наталя Сарана створює чарівні килими, незважаючи на хворобу

Захопленню вже 10 років

Від батьків Наталії я дізналася, що дочка хворіє ДЦП з дитинства. Всі спроби вилікувати її не дали позитивних результатів. Родина навіть їздила до Москви. Думали, що на один рік, а довелося залишитися там на цілих тринадцять, та Наталя так і не одужала. П’ять років тому вони повернулися до рідного Нікополя.

Захоплюватися килимарством Наталя почала ще в Москві. Тоді хтось із медперсоналу лікарні приніс і показав їй зразок килиму. Дівчині ця річ дуже сподобалася. Вона вирішила, що також зможе зробити щось подібне. І в неї вийшло! Займаючись килимарством близько 10 років, Наталя зробила безліч надзвичайно красивих картин. Починала із зовсім простих. Зараз їй 27, і захоплення вона не покинула.

Як каже її мама Світлана Григорівна, принцип килимарства простий. Його суть у тому, щоб втягати нитку спеціальним гачком у канву. Наталія взяла гачок і показала, як саме вона робить свої витвори. І справді, просто! Але тільки на перший погляд. Для виготовлення однієї картини може знадобитися не один місяць.

У кожній картині — частинка її душі

Килимки, виткані Наталією, брали участь у виставці на День міста. Ще кілька — були представлені в Києві на Всеукраїнській виставці, присвяченій Дню інваліда.

Картини, виткані Наталею, розвішені по стінах її кімнати. Це недешеве хобі. Вартість сировини, необхідної для виготовлення одного килимка, дуже висока. Один такий набір може обійтися у 1300 грн. До того ж, необхідних компонентів для творчості в Нікополі не купити — доводиться замовляти їх у дніпропетровському Інтернет-магазині.

Думки про те, що роботи доньки можна продати, Світлана Григорівна відразу відкидає. По-перше, вони не переслідують таку мету. По-друге, жінка впевнена, що мало хто захоче придбати такі недешеві килимки:

— Ось якщо сировина коштує, наприклад, 600 гривень, та плюс ще робота. Тоді виходить, що один килимок або подушка обійдуться покупцеві приблизно до тисячі грн. Погодьтеся, далеко не кожен може дозволити собі таке придбання.

Для килимарства потрібна велика посидючість. Буває, що Наталя займається улюбленою справою до восьми годин на день. Батьки підтримують хобі дочки, по можливості купують нитки й канву, радіючи з того, як вона захоплено займається роботою.

Наталя розповідає, що вона дуже давно мріяла про канву з малюнком вітрильника. Її мрія здійснилася на День народження.

Повільно, але впевнено йде до мрії

Головною мрією Наталі залишається прагнення навчитися ходити. Задля цього вони з мамою ходять у тренажерні зали. Один з них знаходиться на стадіоні «Електрометалург», другий — на вулиці Шевченка. Добиратися туди проблематично, адже місто взагалі непристосоване для пересування інвалідів-візочників. Навіть наявні пандуси незручні. Багато з них розташовані під неправильним ухилом.

Також щодня Наташа займається на велотренажері, проїжджаючи по 5 км на день. До цього вона не вірила в себе, не хотіла займатися фізкультурою. Зараз усе змінилося. У неї є мета, і вона маленькими кроками рухається до неї. Наталя сподівається, у неї все вийде і якось вона зможе вийти з дому сама, і пізнати навколишній світ з іншого, поки невідомого їй боку.