Петро Ляхович з Межівщини: Сад — це відпочинок, краса і задоволення

Родом він з Вінниччини. У наші краї потрапив за комсомольською путівкою на початку 80-х років минулого століття — працювати на шахту м. Димитрова. Після одруження оселився на батьківщині дружини у селі Володимирівка. Працював механізатором у колгоспі «Правда», після реформування агарного сектора почав фермерувати.

Але хотілось чогось для душі. Мріяв про великий сад.

На батьківщині Петра Васильовича садівництво надзвичайно розвинене.

— Є такі села, де розташовано одразу кілька чималеньких плодових садів. У тій чи іншій мірі садівництвом займаються майже в кожному приватному господарстві: самостійно прищеплюють саджанці і т. д.

Він довго не міг зважитись. Відверто, боявся. Адже садівництво відрізняється від зернового землеробства, насамперед довгостроковістю усіх починань. На перші результати своєї праці садівник може розраховувати лише за кілька років після закладення саду. Споконвіку закладаючи сад, люди говорили: «На радість онукам!». І не помилялись: плодоносити сад починав через 5—7 а то й більше років. Однак результатами користувалися і наступні покоління не одне десятиліття.

Допомогла зважитись Петру Ляховичу землячка — директор фермерського господарства у Могилів-Подільському районі Тетяна Буга.

«Якщо душа просить, то не вагайся», — запевнила вона. — «Потім не пожалкуєш!»

Збудувати дім, виростити сина — все це Петро Ляхович зробив, а ось висадити садок мрії — все ніяк не виходило.

І ось нарешті рішення визріло. Навесні 2011 року було розбито під майбутній сад ні багато ні мало — 15 гектарів. З посадковим матеріалом знову ж допомогли земляки з Вінницької області.

Здавалось, кінця і краю не буде цій роботі. Але впорались. Близько 12 тисяч саджанців яблуні, сливи, абрикоси, черешні, персика склали основу його інтенсивного саду.

Одних яблук 10 сортів: від самої ранньої — і до пізньої. Тут і Ред Фрі, і Пріма, і Чемпіон, і Симиренка, і Айдаред, і Джонаголд, і Голден Делішес, додайте сюди ще по 3 сорти сливи, персика та абрикоса та 6 сортів черешні.

Садівництво ХХІ століття віддає перевагу напівкарликовим та карликовим деревам, які мають свої очевидні переваги. Сад завтрашнього дня —скороплідний, високоурожайний, низькорослий. Саме такі сади «переселяються» з науково-дослідних установ у господарства.

Петро Васильович зупинився на напівкарликовому підвої М-106. Розміри дорослого дерева при правильному формуванні не перевищують 2,5—3 метри заввишки. Сади на М-106 плодоносять до 40 років — коренева система сильна, достатньо розгалужена, що важливо в умовах засушливого літа.

Плодовий сад, на переконання Ляховича, потребує постійної уваги і догляду.

Став свідком розмови одного з покупців саджанців яблуні: «А можна такий сорт, щоб не хворів, не осипались плоди тощо. Одним словом, менше доглядати…»

На що Петро Васильович відповів, що стійкі сорти до певних хвороб: парші, мучнистої роси тощо, звичайно, є, але для того, щоб отримати гарний врожай бодай на одній яблуньці — за нею потрібно доглядати, боротись із шкідниками від ранньої весни і до пізньої осені. А великий сад взагалі не пробачає легковажності.

— Посадити дерево, звичайно, можете. Але якщо ви забудете за нього, то й воно забуде про вас.

Сам він не є вченим агрономом-садоводом, називає себе швидше самоучкою. Прочитав чимало літератури, вивчив досвід садоводів з інших регіонів, консультувався з фахівцями, зокрема і Київського інституту садівництва.

Ляхович не приховує, що три роки від саду не має жодної віддачі (окрім, звичайно, душевної) — поки що одні капіталовкладення. Перший врожай очікується лише наступного року.

— Як дасть Бог! — обов’язково додає він.

Особлива гордість Петра Васильовича — «питомничок» саджанців на вже згаданій підщепі М-106 площею близько 5 соток. Поки що в ньому лише яблуньки, але вже цього року закладається посадковий матеріал для саджанців черешні, персика, сливи, груші, вишні та абрикоси.

Ідея зайнятись одночасно з вирощуванням продуктів садівництва і виробництвом саджанців народилась за рік після закладення саду. Навіщо купувати дорогі саджанці, до того ж часто без гарантій якості — коли можна самому забезпечити себе гарним садивним матеріалом?

І якщо почастувати плодами із саду цього року Ляхович ще не може, то саджанці будь ласка — для тих, хто не боїться прикласти сил та душі до такої благородної справи, як садівництво.

Допомагає Петру Васильовичу у його нелегкій, але такій благородній справі — родина, дружина Зоя Миколаївна, син Олександр, донька Тетяна із зятем Петром. Такий собі — сімейний підряд. Хоч, коли сад почне родити на повну силу – без додаткових робочих рук не обійтися. Це знову ж таки нові робочі місця і перспектива розвитку.

— Сад — це відпочинок, краса, задоволення, — говорить наш герой і запрошує. — Приїжджайте навесні! Квітучий сад — це щось неймовірне.