Письменник та журналіст Борис Ковтонюк збирає фігурки козаків

Ще юнаком в одному із щоденників Борис Ковтонюк записав: «Я буду письменником, а журналістика – це ті сходинки, якими піднімуся, щоб переступити поріг у літературу». Означеній меті було чітко підпорядковане все його подальше життя.

Як журналіст-залізничник, Ковтонюк мав прекрасну можливість багато подорожувати. Він побував практично в усіх республіках колишнього Радянського Союзу – від Карпат до Сахаліну і від Чорного до Білого морів.

За останні п’ятнадцять років випустив три збірки віршів: «Богиня», «Чутливі струни», «Народжуйтесь, герої». Значний доробок у нього і на ниві краєзнавства – книги «Легенди Дібрівського лісу», «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» – перше в Україні грунтовне дослідження козацтва з позиції Звичаю та Звичаєвого Права українського народу, «Дібрівський ліс», де оприлюднюється чимало історичних новинок, досліджених самим краєзнавцем. Дві останні побачили світ у нинішньому році. Окрім того, Борис Ковтонюк є співавтором ще кількох книг.

Невтомний журналіст після виходу на пенсію став організатором і учасником комплексних авто-вело-водо-пішохідних експедицій: – «Запасний шлях «із варягів у греки», або Таємними дорогами запорозьких козаків» – степовими річками від Дніпропетровська до Азовського моря, «Козацький зимівник» у межах області, та міжрегіональна експедиція «Дорогами Нестора Махна», що проводить обласна громадська організація «Краєзнавче товариство «Ріднокрай», яку він очолює.

І все ж у біографії цієї неординарної людини є грань, маловідома широкому загалу, – пристрасть до колекціонування. У різні періоди Ковтонюк збирав сірникові етикетки, значки, поштові марки, газети, календарі, навіть сигаретні коробки…І раптом у його житті сталася подія, що перекреслила всі попередні захоплення. Різкий поворот відбувся після 1 червня 1991 року. Саме тоді він прийняв козацьку присягу на могилі легендарного кошового отамана Івана Сірка біля села Капулівка на Нікопольщині. Було це під час створення першої міжобласної організації «Низове козацьке товариство». Відтоді впродовж багатьох років став її прес-курінним.

Друзі і родичі почали дарувати йому на згадку фігурки запорожців. На той час найпоширенішими були вироби експериментального цеху Дніпропетровської лялькової фабрики – гумові із стандартною основою, але різні за зовнішнім оформленням. Навіть серед тисячі не відшукати абсолютно однакових, оскільки завершальну роботу виконували майстри вручну і на свій смак.

Коли таких подарунків зібралося з півдесятка, у їх власника з’явився новий інтерес. Спочатку збирав усе, що траплялося під руку. На той час козацька тематика не була поширеною. Із часом від хаотичного колекціонування перейшов до вибіркового і цілеспрямованого. Це зумовлене насамперед тим, що кільком сотням козаків уже тісно у помешканні господаря, хоч зробив для них і спеціальні полички, а для магнітних – металеві пластини. Тож кілька десятків із матеріалів, що не б’ються, «передислокувалися» із робочого кабінету до коридору, створивши оригінальний інтер’єр, а частина – навіть до спальної кімнати. В окремих коробках знаходяться «поранені», які чекають, коли в господаря з’явиться можливість для їх лікування-реставрації.

Іншою вагомою причиною вибірково-цілеспрямованого колекціонування стало бажання мати вироби якнайбільшої кількості майстрів і масових виробників із різних регіонів для підготовки ілюстрованої книги під умовною назвою «Образи запорожців у міні-скульптурі». Тож колекціонер часто буває на різних виставках у багатьох містах, налагоджує ділові стосунки із майстрами з усієї України, планує чергову поїздку на Кубань, де теж не забувають про своїх предків.

Безумовно, усіх авторів робіт із зібрання Ковтонюка назвати неможливо – їх багато, а деякі, на жаль, і невідомі. І все ж хочеться відзначити окремих майстрів з Дніпропетровщини. Це насамперед Олександр Левчук із села Великомихайлівка Покровського району (дерево), дніпропетровці Віктор Бойко (дерево), Віктор Чумак (кераміка), дует – Катерина Бурчак і Володимир Жученков (історична мініатюра, метал), із Кривого Рогу – Василь Новіков (пластилін), Федір Крендельов (дерево) та інші.

У зібранні є роботи із різних матеріалів, – навіть із морських черепашок.

– Якби не перевантаженість краєзнавчою та літературною діяльністю, – посміхається Борис Мусійович, – сам би поповнив колекцію своїми роботами. Є добрих півпуда власноруч зібраних усіляких черепашок із різних морів, навіть Японського. Думав, коли вийду на пенсію, цим займуся. Але, напевне, ще не час.

Дружина Людмила Василівна спочатку не схвалювала всезростаючий «апетит» чоловіка до такого виду колекціонування, що постійно «відвойовувало» територію у квартирі. Та з часом не тільки змирилася, а й сама перейнялася потягом до рідкісного захоплення. Одного разу із відрядження до Харкова привезла додому цілу «команду» – викупила у тамтешнього майстра Григорія Кулакова всі наявні, більше десятка керамічних робіт.

Щоб у черговий раз навести порядок у постійно зростаючому поповненні, колекціонер уже проектує нові «курені» для свого «війська», що надійніші і зручніші для догляду.

Сьогодні 18 вересня невтомний і невгамовний Борис Ковтонюк відзначає своє 65-річчя. І зрозуміло, що найбажанішими та найдорожчими для душі ювіляра подарунками від численних друзів і прихильників його творчості стануть фігурки козаків.