Керносівського ідола знайшли випадково

Про те, як це сталося, на наше прохання згадує Олександр Бугай, фермер, який з друзями знайшов керносівського ідола.

«Поправили» Вікіпедію

— Це було сорок років тому, — почав розповідь Олександр,— восени 1973-го. Після занять у школі ми пішли гуляти на глинище за село. Це, мабуть, було у вересні-жовтні. А там рили траншею під силос. Нас було п’ятеро. Ми й помітили: щось стирчить із землі. Коли почали розривати, побачили голову ідола. Тоді розрили до кінця. А вона важка, заввишки 1 метр 20 сантиметрів . Яка вага — не скажу точно. Може, кілограмів 200 (У Вікіпедії хибно подано вагу ідола з пісковика як 950 кг, насправді, як повідомила нам заступник директора музею ім. Д. Яворницького Валентина Бекетова, він важить 238,5 кг). А як же її додому відвезти? Довелося йти за візком.

Я ходив тоді у 7-й клас. а мої супутники — Сашко Гудзь (вже покійний), Олександр Кейбал, Анатолій Беззима і Олександр Горбаток — у п’ятий-шостий. Поставили ідола руба, потім візок підкотили, поставили на візок, опустили. А голова ж важка, піднімати її тяжко, так ми посадили одного на дишло.

— Ви знали, що ви знайшли?

– Аякже. Коли ми розрили, видно було, що статуя… Якраз рили канал Дніпро — Донбас і кругом висіли оголошення: хто що знайде, повідомляйте до Києва. Так ми потихеньку прикотили ідола до Сашка Гудзя додому, у дворі поставили і написали у Київ. Може, тижнів два пройшло чи більше. Коли приїхали люди з Дніпра, з музею. Мабуть, Київ передав на Дніпро. Ми якраз у школі були. Приходимо додому. Коли кажуть, приїхав автобус і забрав знахідку.

Минуло два тижні чи й більше. У школі зібрали лінійку і нам усім вручили по грамоті і фотоапарату.

На почесній грамоті, яку сорок років тому отримав Олександр Миколайович, написано, що нею нагороджується учень 7-го класу Керносівської восьмирічної школи Олександр Бугай «за збереження унікальної археологічної пам’ятки». Від правління обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури грамоту 14 грудня 1973 року підписав тодішній керівник товариства генерал Куликов.

Працювали з археологами

Наступного, 1974 року влітку земснаряд почав роботи під майбутній канал «Дніпро — Донбас». І опинилися на його шляху два кургани. Відтак, археологи приїхали до нас у Керносівку. Рошукали нас, школярів, і запропонували: «Хочете, з нами попрацюйте». Ми дали згоду — допомагали їм, копали. Що вони, те й ми робили разом з ними. Два кургани вони дослідили, усе знайдене там забрали до музею. Десь з місяць ми з ними працювали.

— На території нашої сільської ради 28 курганів. І науковці просять, щоб не орали, не сіяли, не чіпали їх, — говорить вчителька Любов Омельченко. — А все одно. У нас ділянка поблизу. По краях болото, а посередині курган…

Вже десять років як Олександр фермерує. У нього 15 гектарів своєї землі. Сам сіє, прибирає, все робить сам. А до того вивчився на тракториста, поробив трохи, а потім від військкомату викликали і послали вчитися на шофера, в армії водив машину і після цього 23 роки пропрацював, до 2000-го, шофером на машині. А тоді забрав землю, вийшов у вільне плавання і зараз фермерує.

…Коли Олександр Бугай буває у Дніпропетровську, заходить до музею подивитися на знайденого і збереженого ним з друзями керносівського ідола. «Там, — каже, — ще куточок був надщерблений, коли бульдозер вигортав його. Але в музеї, по-моєму, ліквідували цей гандж».