І стало шкода керносівського ідола. Сорок років тому його вивезли звідси, зі степу у місто. Стоїть у музеї. Мріє про непоміченість. Страждає. Не бачить цвітіння степу, не чує солов’їв. «Я хочу в степ!» — кричить мовчуще божество. Та хто почує цей зойк?..
ЗВІДКИ ТВОЯ НАЗВА, КЕРНОСІВКО?
Ось деякі версії:
«Керносівка. Село, центр сільради. Розташоване на лівому березі річки Оріль. Керносівка згадується в документах першої половини ХІХ століття (1830) як маєток поміщика Масалова (треба: Маслова!). Не виключено, що назва походить від давньої назви диких свиней , котрі в чималій кількості донедавна водились в приорільських лісах і плавнях — кирносів (керносів). (Михайло Богомаз, Володимир Мороз. Топонімія Дніпропетровщини., 2006).
А ще є слово «кернос» — давньогрецька посудина з чашечками на віночку. Кернос був поширений у східній частині Середземномор’я і ймовірно, використовувався в ритуальних цілях.
ЯК ЖЕ ВИНИКЛО СЕЛО
Керносівка розміщена на шляху Перещепино—Лозова, до станції Лозова 30 кілометрів.
Про виникнення села є такий переказ. Один князь облюбувавши цей край, подарував місцину, де стоїть село, своїй дочці як посаг. Разом з лугами понад Оріллю князь презентував княжні й понад два десятки родин кріпаків. Князь був передбачливий і для вивчення ще не обжитих диких ковильних степів Приорілля вислав довірену особу на прізвище Керносов. Була якраз весна. Почалася повінь. Керносов на конях перебрався на протилежний берег Орелі і там з кількома кріпаками став робити розбивку місцевості під майбутній маєток. В одну з весняних ночей стала різко прибувати вода в річці. Рятуючись від стихії, Керносов заблукав і втонув у балці, яка й зараз перетинає село. Його ім’ям, коли тут утворився кріпацький виселок і був побудований кріпацький маєток, й назвали хутір, а потім село Керносівку.
Це переказ. А ось документальні свідчення. 1826 року за 5-ю ревізією Керносівка належала майорші «Надежде Афанасьевне Болюбашевой» (доньці запорозького полковника Опанаса Ковпака, засновника Ковпаківки і Опанасівки) і прапорщику Колпакову. В цей час Керносівка мала лише 8 дворів з населенням 39 чоловік, з них чоловіків 31 і жінок 8…
Колись у селі була дерев’яна церква. Але в роки боротьби з релігією знищена. Нині Покровський храм знов відкрили на базі швейної майстерні.
Сільрада включає села Керносівку, Ганнівку і Орільку. На другий термін сільським головою обраний Петро Васильович Горбаток. Кілька років на території сільради успішно діє агрофірма «Орільська» (керівник Юрій Мазан). Діяльність підприємства охоплює рослинництво, вирощування зернових та технічних культур, тваринництво, виробництво м’яса, хліба та хлібобулочних виробів. Давно існує в селі цех по виробництву шампіньйонів і щодня до міста звідси йде екологічно чиста продукція, яка має постійний попит у споживачів.
НАЙСТАРІША ЖИТЕЛЬКА
— У нашій бібліотеці є запис спогадів бабусі Даші про пережите в останню війну, — говорить бібліотекар Клавдія Сердюк. — Цього року у серпні бабусі виповниться сто років. Дарія Павлівна Гребенюк — найстарша в селі. На жаль, зараз з зором і слухом у неї кепсько: не бачить й не чує. Що було в юності — добре пам’ятає, що в дитинстві — врізалося назавжди. Приміром, як батько її повернувся ще з першої світової…
Онука якось попросила: «Можна я вас сфотографую, бабусю?» «Підожди!» На ній дві хустки. Одну знімає, причепурилася і просить дочку: «Фросько. Подивися чи я гарна!» Сама не бачить. Жінка і в сто років залишається жінкою. Доньці Фросі 78 років. Бабуся каже: «Якби я бачила, я робила б усе!» Бойовита жінка. Вона і в дитсадку, і в колгоспі працювала. Ким тільки не робила. Наприклад, зчіплювачем на плугах — після війни нікому було цю тяжку роботу виконувати.
Колись вони з рідними жили хутором поблизу села Кадигріб (Рівне), мали там десять десятин своїх, обробляли землю одноосібно. Пам’ятає бабуся як революція сталася, неп настав, розкуркулення, колгоспи, нова війна… Дочка Фрося народилася в 1935-му вже в Керносівці.
ШКОЛА: СТАРЕ І НОВЕ
— Маємо і в школі Інтернет, і вдома, — не без гордощів говорять вчителі місцевої школи. — До речі. у нас одна з провідних шкіл щодо Інтернету. Два роки як з’явилися електронний журнал і щоденник. Усі курси пройшли. У навчальному закладі нині вчиться 144 учні. Школа збудована в 1977 році.
Дивом збереглося приміщення старої школи 1911 року побудови. Будинок і досі служить, в ньому після капітального ремонту нині відкривається дитячий садок на 20 дітей.
Л О Ж К А Р І. ОДНІ НА ВЕСЬ РАЙОН
Ансамблем ложкарів «Сонячні ритми» керує вчителька музики Валентина Миколаївна Багач. Ансамбль існує в школі шість років. Чому ложки? Одного разу Валентина Миколаївна поїхала на обласний огляд художньої самодіяльності. Побачила дітей з Дніпропетровського району, які грали на ложках. Захотілось їй й собі ексклюзивний ансамбль створити, єдиний на Новомосковський район.
Тепер керносівські діти щороку на область їздять. Виступали в Палаці металургів. До них приїздять методисти з обласного училища культури, підказують, дають поради. Діє дві групи ложкарів — менша і старша, разом 27 чоловік. Як художній керівник клубу Валентина Миколаївна також сім років веде ансамбль української пісні «Калинонька». До нього входить 12 чоловік. Односельці тепло приймають виступи колективу, особливо гумористичні пісні у його виконанні про сало, «лісапет» тощо.
Берегиня пам’яті — бібліотека
Як не дивно, в Керносівці, де виявлено унікальну пам’ятку, свого музею нині немає. Навіть шкільного. Був колись, та за браком місця у школі його закрили, експонати пилом припадають.
Тож берегинею місцевої пам’яті стала бібліотека при клубі. Хоч, ясно, бібліотека замінити музей неспроможна. Спілкуємося з Клавдією Сердюк, завідуючою бібліотекою-філіалом №17. Робочий стаж Клавдії Юлдашівни 41 рік, з них 20 років — у сусідньому Багатому і 18 вже тут, у Керносівці. Бібліотека займає дві кімнати площею 84 квадратних метри. Книжок тут 9 тисяч. Є дитячий абонемент. 2009 року агрофірма виділила кошти на ремонт приміщення. Єдиний недолік — бібліотека не має постійного опалення. Й останні два роки не виділялося коштів з бюджету на придбання нової літератури, не передплачено й періодики на перше півріччя. Добре, що кошти на газети виділили агрофірма і сільська рада.
— Збирання і популяризація краєзнавчих матеріалів є провідним у роботі бібліотеки, говорить моя співрозмовниця. — Популяризуємо твори письменників рідного краю. Сімнадцять років у нас діє юнацький клуб «Берегиня”. У цьому році відзначається 90-річчя Новомосковського району. Тож провели книжкові виставки і провели у березні День краєзнавства під гаслом «Квітуй, наш край Новомосковський, в щедротах рідної землі». Тісно співпрацює бібліотека зі школою. Місцеві учні вибороли перше місце, зібравши матеріал про останню війну. А п’ять років тому Маргарита Самоїщенко посіла перше місце в області з роботою про своє село.
Школярів цікавлять народні пісні й традиції
Любов Олександрівна Омельченко, вчителька української мови та літератури:
— За програмою ми маємо навчальну практику з усіх предметів, в тому числі і з української мови та літератури. Ми обрали фольклор. З десяток років підряд опрацьовуємо тему українських традицій. Причому діти вивчають саме місцеві традиції, а не почерпнуті з книжок. От я, приміром, працюю у 7—8-му класах і учні цих класів ходять по домівках, записують власноручно українські пісні, які співають для них старші люди. Всі тексти оформляємо в одну течку. Попервах було непросто, один комп’ютер на школу був. Цікава, творча робота. Ціле літо потім доробляємо, шліфуємо. Діти то зберуть, а педагогові все одно треба все це до ладу довести.
Під час практики нас цікавлять насамперед пісні, традиції, спогади. В Керносівці нині мешкає 610 чоловік, а втрьох селах сільради 1125 чоловік. Записували і цікаві вуличні прізвиська людей. До речі, те, що свого часу збирав і Дмитро Яворницький. Бо все то багатства рідної мови. Багаторічна робота школярів і педагога не залишилася непоміченою: торік ми зайняли третє місце в області. Причому оцінено 92 роботи. Третє місце справді почесне.
Автор: Микола Чабан
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |