З чого почати дослідження родоводу?

Колись, рано чи пізно, на певному етапі життя, кожна людина питає себе, хто вона і звідки? Це питання може просто промайнути в голові серед інших думок, не залишивши особливого сліду. А може виникнути пізніше, можливо, навіть кілька разів. І людина замислюється дедалі глибше, і думки виливаються в якісь дії. Що спонукає людину до таких думок? Найпереконливіша відповідь — внутрішнє прагнення до самопізнання. Ми попросили поділитися думками одного з наймолодших дніпропетровських дослідників генеалогії Олександра Сухомлина. У виданому наприкінці 2012 року альманасі Дніпровського генеалогічного товариства «Витоки» (видання обласної універсальної наукової бібліотеки) вміщено його розвідку «До історії роду Сухомлинів». П’ять років відвідує засідання Дніпровського генеалогічного товариства, виступав на його засіданнях. Ось що розповів Олександр:

— Особисто у мене питання «хто я і звідки?» промайнуло в голові ще в дитинстві, чим завдячую оповіданням моїх дідів про їхнє дитинство. Та по-справжньому цікаво стало десь років у 13—14. Тоді ж більш ґрунтовно опитав своїх родичів і намалював перші генеалогічні дерева. Звідти, мабуть, й бере початок моє захоплення генеалогією.

Першим кроком у дослідженні родоводу є опитування старших родичів. Цей крок дуже важливий і не варто зволікати: людська пам’ять, на жаль, з плином часу може втрачати важливі деталі. Так зробив і я, почавши досліджувати свій селянський родовід. Першими опитав брата і сестер мого діда. Це було влітку 2007 року. Наступного літа я з ними поїхав у село Ясеноватка Кіровоградської області, де народився мій дід. Там майже не залишилося наших родичів. Проте свояки та старожили напрочуд гарно пам’ятали мого прадіда — Івана Феодосійовича, його рідних та двоюрідних братів у довоєнні роки і післявоєнну відбудову. Тоді мені випало щастя говорити з 90-річною Катериною Василівною, яка була сусідкою і добре пам’ятала мого прапрадіда, Феодосія Івановича, котрий помер 1933 р.

На час відвідин с. Ясеноватки я вже був членом Дніпровського генеалогічного товариства, про утворення якого дізнався з міської газети навесні 2008 р. Це суттєво допомогло мені у проведенні опитувань, чим завдячую порадам його членів та методичному вказівникові «Український родовід як джерело вивчення історії України». Його уклала голова нашого товариства Тетяна Вікторівна Недосєкіна. Проведення опитувань в селах має свою специфіку, і без старших я б тоді, 14—15-річний хлопець, не впорався. На жаль, у наші дні часто трапляється, що чужа молода людина з міста не викликає до себе довіри, і ми не маємо права ображатися на це. Більше довіри викликають літні люди. Тож завдяки брату та сестрам діда вдалося добути безцінні для мене свідчення про виїзди близьких і далеких родичів з рідного села після війни, жахливі роки голодомору, що обрубили з мого генеалогічного дерева не одну гілку. Вони знали більше, ніж я в сфері родинних та свояцьких зв’язків, а отже, могли краще сформулювати питання, ставити його, так би мовити, з різних боків. Крім того, в дитинстві вони жили в селі, в молоді роки неодноразово бували в Ясеноватці і розуміли сільське життя. Це суттєво допомогло мені. Отже, треба пам’ятати: підтримка з боку старших людей вельми важлива у дослідженнях родоводу.

І звичайно ж, не можна забувати прислів’я — язик до Києва доведе. Завдяки розпитуванням вдалося дізнатися, в які села переїжджали родичі, або де ще по навколишніх селах живуть Сухомлини. Наступного року ми здійснили вже триваліші мандрівки східною Кіровоградщиною, відвідали села Куцеволівку, Плоске, Млинок, Петрівку. Там розшукали троюрідних братів мого діда, їхніх нащадків, вони доводяться мені досить далекою вже ріднею — четвероюрідними дядьками та п’ятиюрідними братами. Проте не будемо пускатися у заплутану, з першого погляду, генеалогічну термінологію. Головним є те, що представники старшого покоління пам’ятали спорідненість з нашим спільним предком з Ясеноватки — моїм прапрапрадідом Іваном Оксентійовичем.

Народна пам’ять сьогодні, як показує досвід багатьох дослідників, добре фіксує лише останні сто років, тобто свідчення про три покоління (в середньому). Проте трапляється, що цей проміжок надто зменшується. В будь-якому разі опитування необхідні, бо кожна крихта інформації потім стає в нагоді. Якщо продовжувати дослідження в архівах, то треба мати якомога більше «стартових даних». Від цього залежить якнайбільш повне формулювання архівного запиту, і відповідно, підвищує вірогідність знайдення свідчень про предків. Треба звертати увагу на переселення, шлюби, дати народження дітей, точне місце проживання тощо. Одночасно з опитуваннями корисно впорядкувати сімейний архів. Це стане в нагоді для доведення спорідненості при зверненні до архіву та може виявити старі документи, які стосуються предків.

Зрозуміло, що усні свідчення вичерпуються, бо люди не можуть пам’ятати все і всіх. Тому, досліджуючи власний родовід, не можна залишити без уваги край, звідки походять предки. Варто звернути увагу на книжки з історії окремих сіл, місцеву пресу. Де-не-де може проскочити інформація про родичів або предків. Не можна забувати про фундаментальне видання — «Історію міст і сіл Української РСР». Кожній області було присвячено окремий том.

Корисними можуть виявитися і наукові дослідження з філології, зокрема, словники українських прізвищ, де зафіксовано, де прізвище зустрічається. Так, наприклад, саме зі словника В. О. Горпинича «Прізвища Середньої Наддніпрянщини» (Дніпропетровськ, 2004) я дізнався про існування прізвища «Сухомлин» у селі Млинок Кіровоградської області ще до того, як поїхав туди. Не можна залишати поза увагою опубліковані козацькі реєстри та збірники документів. Вони можуть допомогти зорієнтуватися з регіоном пошуків, але вже архівних, або краєзнавчих — у працях з історії конкретних поселень. Так, на сьогодні опубліковано «Реєстр Війська Запорозького 1649 р.» (Київ, 1995), «Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р.» (Дніпропетровськ, 2004) та багато інших.

Незважаючи на труднощі, про які я згадав, досліджувати власний родовід надзвичайно цікаво. І труднощі, що виникають, лише підштовхують йти далі і шукати своє коріння.