Художниця Валентина Панко: Горить в мені жарина батька

Перша пройшла торік у Києві в Українському фонді культури. Потім естафету перейняли Львів, Червоноград, Дніпродзержинськ. Заключна виставка до цієї річниці проходить у Дніпропетровську. На виставці «Петриківські рукотвори Валентини Панко» представлено майже 70 творів художниці. Це і неповторні панно, від яких віє ароматом придніпровських степів, і декоративні вази й тарелі з яскравими квітами та фантастичними петриківськими павами. А перша виставка, в якій вона брала участь, була далекого 1978 року — звідтоді й веде вона відлік своєї професійної діяльності.

Головним учителем однозначно був для Валентини її батько, відомий петриківський майстер Федір Савович Панко. Пішовши до школи, Валентина переступила поріг ізостудії батька, яка існувала при тодішньому Будинку піонерів (нині Будинок творчості). Потім була художня школа. Після загальноосвітньої школи Валентина прийшла в експериментальний цех петриківського розпису, створений тоді батьком. І там ще цілий рік була ученицею. До речі, стала першою ученицею, бо з неї учнівство розпочалося. А за рік її затвердили майстром.

— Що вас об’єднує з батьком, а що відрізняє? — поставив я непросте запитання Валентині Федорівні.

— Говорять, що певною мірою наші роботи схожі. Але так, мабуть, і має бути. Звісно, якісь елементи, засвоєні при навчанні, повторюються. Як без цього? Батько багато чого увів у традиційний розпис новаторського. Це і портрети, і сюжетна картинка, чого не було до нього. А потім Федір Панко просто відродив петриківський розпис. Бо по війні багато було спалено і йому довелося на попелищах створювати два підприємства, які й зберегли це мистецтво. Петриківський розпис став на твердий фундамент виробництва. Тому і зберігся, і розквітнув. Вийшов на міжнародну арену, потужно заявивши про себе.

Батьків винахід — малювати природу квітами. До нього цього ніхто не робив. Він почав вводити нове тло. Петриківка була характерна білим тлом, а в його роботах можна вже побачити і сіре, і жовте, і інші, він сміливо експериментував з кольором. Тож багатство кольорів у його роботах величезне. Я вже не говорю про тематику творів. Настільки широка ця палітра, що мені , мабуть, ще далеко до нього.

Валентина Панко не навчалася в художньому училищі, вона — випускниця філологічного факультету нашого університету. Добре це чи погано?

— З одного боку погано, — говорить художниця. — А з другого — художнє училище петриківського розпису тоді не викладало. Краще як у Петриківці я навчитися нашого розпису все одно не змогла б. У нас першоджерела, тут зародилося це мистецтво, тож і навчатися там на моє переконання найкраще.

Петриківка і молодь. Кому далі нести і розвивати традиції? Що думає з цього приводу пані Валентина?

— Зараз художникові важко, — говорить вона, — і молоді люди не дуже хочуть йти у майстри розпису. Не тому, що це непрестижне чи погане щось, а тому що людям не хочеться вже виживати. Хочеться жити. Тим більше молоді. Й вона обирає інші професії. Але вміння малювати не зникає. Тому паралельно юнаки й дівчата здобувають інші освіти.

Свого часу Валентина Панко викладала в художній школі. Але зараз приділяє більшу увагу своїм дітям. Всі вони, до речі, малюють. Доньки — Анастасія і Роксолана Чуднівець — добре малюють, креативно підходять до мистецтва. А син Сергій, хоч і навчався в художній школі, але переміг все ж футбол. Це його вибір.

Які її роботи найдорожчі самій художниці? Можливо, насамперед вихоплені з власного життя, як більше пережиті емоції з особистого. Її також надихають поети. Передусім Тарас Шевченко, роботи на слова якого можна бачити на виставці. Коли починаєш перечитувати чиїсь твори, то під іншим кутом дивишся на творчість поета і знаходиш близьке тобі. А наслідком стають власні роботи.

На жаль, не все з доробку художниці була змога виставити в стінах Дніпропетровського художнього, щоб якнайширше представити її творчий ужинок. Коли б то показати відвідувачеві ще й порцеляну, і скло, і розпис на тканині…

— Хотілося цим показати Петриківку, що вона не застаріла, що її можна дуже вдало вводити в сучасний інтер’єр, — говорить Валентина.

До речі, на попередніх виставках у Львові, Дніпродзержинську, Києві шанувальники мистецтва мали змогу це побачити.

Багато людей нині оформлюють інтер’єри свого житла петриківськими творами, що не може не тішити. У Дніпропетровську, приміром, так вчинив звичайний лікар. Уявіть тільки: міська кухня оформлена під Петриківку, де і скатертини, і посуд, і шафки, і столики в одному стилі, через що й ефектно сприймається. Люди повертаються до першоджерел, до того мистецтва, яке розвивалося в нашому регіоні, а не деінде.