Ім'я на карті області — Карнаухiвка

Опинившись у нижній частині села і підійшовши впритул до затоки Дніпра, ви не залишитесь байдужими від цього краєвиду. Якщо й нині, незважаючи на сусідство промислових гігантів Дніпродзержинська, ця краса торкає серце, то якже воно було сто, двісті, триста років тому?..

Перша згадка про Карнаухівку датована ще 1702 роком, коли козаки на чолі з Семеном Карнаухом напали на чумаків Лубенського полку. В 1737 році козак Карнаух приписав свій зимівник до Новокодацької паланки, і таким чином «узаконив» його. Та виникло поселення значно раніше. Ці землі належали Війську Запорозькому, не знали панщини. Жили тут нащадки козаків, мали «вольності». Карнаухівці ніколи не були кріпаками, після знищення Запорозької Січі вважалися державними селянами. Мешканці Карнаухівки з давніх часів займалися землеробством, рибальством, чумакуванням, городництвом, гончарством, бджільництвом, шовківництвом. Карнаухівці працювали й на промислових підприємствах Дніпродзержинська і Дніпропетровська, на залізниці. Головна окраса Карнаухівки — Дніпро, хоч за останній час він значно звузився. Але й зараз з різних кутків розлогої Карнаухівки відкриваються гарні дніпрові краєвиди. Її мешканці люблять тут відпочивати: пірнати у прохолодні води Дніпра, засмагати, рибалити.

За спогадами старожилів, у Карнаухівці були «кутки» з такими назвами: Кучугури (сучасні вулиці Поповича, Ширшова, Дніпровська), Божа гора (вулиці Садова, Фрунзе, Межова), центр (вулиці Кірова, Кооперативна, Мостова), Ясинове (вулиці Тельмана, Жовтнева), Низ (вулиці Тиха, Пушкіна), Гора (вулиці Пролетарська, Гайдара, Жданова, Польова, Нагірна).

Після революції 1917-го життя організовувалося на інших засадах. У 1929-му виник колгосп «Друга п’ятирічка», який у 1954-му реорганізували в радгосп «Дзержинець». На території Карнаухівки функціонував завод «Буддеталь» облспоживспілки. Знайшли й будівельний пісок, тому відкрили піщаний кар’єр виробничого об’єднання «Дніпродзержинськзалізобетон».

У 1938 році Карнаухівка отримала статус селища міського типу, по війні ввійшла до Баглійського району міста Дніпродзержинська. Повна ж інтеграція Карнаухівки у структуру міста відбулася лише в 2000 році. Карнаухівська селищна рада нині знаходиться в колишньому будинку військової частини, на посаді голови Тетяна Фріске. Успішно працює ветеранська організація, яку очолює Іван Цимбал. Головні об’єкти соціальної сфери (школа, дитсадок, амбулаторія, пункт швидкої допомоги, аптека, бібліотека, Будинок культури, дільничний пункт міліції, відділення Приватбанку, пошта, крамниці, перукарні) знаходяться у центрі селища. Створено паркову зону, дитячий майданчик.

Одна з героїчних і трагічних сторінок історії Карнаухівки пов’язана з Великою Вітчизняною війною. У вересні 1943 року 46-а армія Південно-Західного фронту підійшла до Дніпродзержинська. З метою дезорієнтації противника 810-му і 808-му полкам 294-ї стрілецької дивізії 64-ї армії Степового фронту була поставлена мета: форсувати Дніпро в районі Карнаухівки, створити «відволікаючий» плацдарм. Це дало б змогу відтягнути частину військ противника з Аульського плацдарму, роз’єднати німецькі війська, які обороняли Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Для захоплення передового краю німецької оборони була виділена стрілецька рота 810-го полку під командуванням старшого лейтенанта Івана Секретнюка. Сміливці форсували Дніпро, захопили траншеї ворога, створили плацдарм і забезпечили форсування Дніпра основним силам стрілецького батальйону. Бої тривали протягом доби. Завдання герої виконали.

У роки Великої Вітчизняної у боротьбі з німецькими загарбниками брали участь 300 мешканців селища, з них 240 — пали смертю хоробрих. До 50-річчя визволення Карнаухівки від німецьких загарбників у 1993 році реконструювали меморіал на братській могилі. Серед могил є й поховання невідомих захисників Вітчизни. На стелах викарбувані прізвища 155 воїнів, на окремій плиті — 30. Не забувають односельці своїх героїв — там завжди квіти.

З давнього часу жителі Карнаухівки своєю покровителькою вважають святу Варвару. Родзинкою краю є Свято-Варваринська церква, якій судилася непроста доля. Від природних негараздів парафіянам вдавалося рятувати свою святиню, а від людських злостивих дій — не змогли. У 1937 році храм закрили. Чого тільки не було на церковному святому місці: і чайна, і всілякі державні установи. У 1990-му розпочато будівництво нового, п’ятого рахунком, храму Святої Варвари, який освятили через шість років. Нині у ньому доброчесно служить отець Вадим (Шкляренко).

Церковнопарафіяльна школа була першим центром освіти на селі. Пізніше функціонувало дві школи: № 39 і № 38. 1 вересня 1972-го відкрили нову споруду для школи № 38, якій торік присвоєно ім’я І. О. Секретнюка. Шкільний музей організований біля десяти років тому зусиллями тодішнього директора Лідії Демиденко. Експозиції відображають історію розвитку Карнаухівки, трудовий подвиг її мешканців (405 карнаухівців нагороджені орденами і медалями СРСР), події війни. Окреме місце в музеї відведено творчості заслуженого художника України, скульптора Петра Куценка. Його роботи є не тільки в рідному Дніпропетровську, а й по інших містах України, в Росії, Казахстані, Узбекистані, Камбоджі. Є стенд Марії Дружко — члена Національної спілки письменників України, автора поетичних збірок, роману, розповідь про яку нещодавно друкувалася в «Зорі».

Селище електрифіковано, проведено газопровід, телефонізовано, налагоджено водопостачання. Вихідці з Карнаухівки стали шанованими, знаними людьми, які працюють у різних галузях промисловості, сільського господарства, науки, техніки, культури. Підвищується інтерес карнаухівців до історії своїх родин, тим самим вони доторкуються до історії країни загалом.

СВЯТКУВАЛИ З ФЕЄРВЕРКОМ

Днями Карнаухівка з розмахом святкувала свій 275-річний ювілей. Святкування почалося з церемонії освячення пам’ятного каменя на честь козака Семена Карнауха — засновника селища. Відбулося нагородження кращих робітників і активістів селища. Гості мали змогу ознайомитися з художніми виробами, вишиванками місцевих народних майстринь і вихованців Карнаухівської школи, а також з фотовиставкою про минуле селища і сьогодення. Дітвора відпочивала на дитячому майданчику.

Карнаухівці отримали дві книги про рідний край: Наталії Буланової «Берег життя. Нариси з історії Карнаухівки» і Зої Шевцової «Сторінки історії Карнаухівки». Відбувся святковий концерт, підготовлений артистами Дніпродзержинського музично-драматичного театру ім. Лесі Українки, а на літній сцені — концерт художньої самодіяльності «По хвилях моєї пам’яті». Організатори запропонували учасникам свята традиційну карнаухівську злив’яну кашу і вареники. Святкування завершилося святковим феєрверком у центрі селища.

Карнаухівська зливана каша

У Карнаухівці фірмовою стравою вважається зливана каша. Для її приготування добавляють всі продукти, що є під рукою, — тому така назва. Карнаухівці стверджують, що каша відновлює сили, дає позитивну енергетику. У селищі зберігся п’ятивідерний казан, в якому ще козаки варили кашу зі шкварками на багатті, щоб була з «димком». У цей день до столу не кличуть. Пісня сповіщає селян, що каша готова. Згідно традиції після першої тарілки каші та чарки обов’язково танці й пісні, а потім — знову до столу.

У святковий день ювілею селища традиційну кашу за рецептом, який передається з покоління до покоління, готувала кухар Алла Сорокіна, а їй допомагали козаки Григорій Косенко і Олександр Пісний.

Склад на п’ятивідерний казан: 4 відра води, по 7 пачок пшона і рису, по 2 кг курячого фаршу і м’яса (підчеревка), 1,5 відра картоплі (мілко нарізати або потерти), по 5 пачок маргарину і масла, 5 кілограмів цибулі, 2 пляшки олії, 50 штук яєць, 5 пачечок приправи № 10 для овочів, 2 пачечки молотого перця, сіль. Послідовність приготування: в кип’яток вкинути фарш, м’ясо, потім картоплю, пшоно і рис. Добре перемішувати. Перед готовністю добавити масло, маргарин, пережарену в олії цибулю, збиті яйця, приправу. Не забудьте посолити. Смак — неперевершений. Смачного!