Вічного революціонера постійно заарештовувала поліція, а виручала впливова мачуха

Нашому землякові судилася ризикована доля революціонера, а після Лютневої революції — редактора катеринославської газети «Звезда», педагога, професора і завідуючого кафедрою історії Сходу в університеті ім. Артема в Харкові. Народився він 6 вересня 1882 року.

В’ячеслав Інокентійович — син відомого в Катеринославі медика і громадського діяча Інокентія Андрійовича Бутакова (1857 — 1917) — старшого (головного) лікаря губернської земської лікарні (нині лікарня імені Мечникова). А ще — завідуючого санітарним відділенням губернського земства, президента Катеринославського медичного товариства, члена правління місцевих наукового і музичного товариств, гласного міської думи. Родом Бутаков­старший був з Іркутська. Його батько Андрій Григорович походив з обер­офіцерської родини, дослужився до високого чина дійсного статського радника і обіймав у 1875 році посаду голови Єкатеринбурзького окружного суду. Батька нашого героя Інокентія Бутакова після навчання у гімназії прийняли у своєкоштні студенти Петербурзької медико­хірургічної академії, яку закінчив з відзнакою. Відтак працював у військовому шпиталі, поки не надійшло дуже привабливе запрошення стати медиком у Катеринославі.

1891 року родина Бутакових приїхала до міста на Дніпрі. Сім’я складалася з Інокентія Андрійовича, його дружини Агнії Федорівни і двох дітей — В’ячеслава та Варвари. В’ячеслав розпочав навчання у гімназії. 1897 року у молодому віці помирає мати, і батько невдовзі бере шлюб з Марією Матвіївною Адовою. За словами сина В’ячеслава Григорія, Адова начебто була графинею і хрещеницею самого імператора Олександра ІІ, мала значні зв’язки у вищому світі. Мачуха добре ставилася до дітей Інокентія, хоч сама мала двох своїх.

У Бутакова­старшого і сина були в кожного власні політичні погляди. Інокентія Андрійовича знали у місті як лідера осередку партії конституційних демократів (кадетів). Він активно підтримував царський маніфест 17 жовтня 1905 року, брав діяльну участь у мітингах та зборах кадетів. Натомість син В’ячеслав ще в гімназії прилучився до соціал­демократичних поглядів (саме в гімназії виник перший марксистський гурток).

На початку літа 1902 року В’ячеслав отримує атестат зрілості Катеринославської гімназії і їде до Одеси вступати до тамтешнього Новоросійського університету. В державному архіві Одеської області збереглася справа студента Імператорського Новоросійського університету В. І. Бутакова.

«Бутаков В’ячеслав, віро­сповідання православного, син статського радника, народився 6 вересня 1882 року, навчався в Катеринославській гімназії 10 років, по два роки в другому і шостому класах. При гарних здібностях мало займався предметами ґімназіяльного курсу, в останні роки більше цікавився питаннями економічними і філософськими, також словесними науками. Достатньо начитаний і розвинений. До ґімназіяльних програм і всіляких правил та вимог ставився назагал критично, як до чогось довільного, що обмежує свободу занять і розвиток учнів; ці свої переконання висловлював часом викладачам і навіть інколи у своїх російських творах. На уроки і церковні служби Божі ходив не завше ретельно, акуратніше став відвідувати гімназію після попере­дження, зробленого п. директором гімназії на Різдво нинішнього навчального року, що він при такому ставленні до своєї справи не буде допущений до іспитів зрілості. В 7­му класі мав в окремих чвертях за поведінку четвірки за такі вчинки: пропуск Божих служб без поважної причини, пізнє гуляння вулицею. Загалом, однак, Бутаков характеру спокійного і стриманого. Сам його критицизм видається тимчасовим і таким, що склався під впливом домашнього виховання і несприятливих умов домашнього життя. Поведінку Бутакова у 8­му класі атестовано оцінкою 5.
Директор К. Драгош».

У серпні 1902 року В’ячеслава прийнято до числа студентів. Упродовж осіннього півріччя він слухає лекції на фізико­математичному факультеті по розряду природничих наук. Але вже 27 січня 1903 року начальник Одеського жандармського управління таємно сповіщає ректора, що студент Бутаков «привлечен к дознанию по обвинению в государственном преступлении и содержится под стражей».

А вже за пару тижнів за участь у революційній діяльності Бутаков з університету виключений. У Дніпропетровському обласному архіві збереглися документи, які свідчать про участь недавнього гімназиста у сходках, мітингах, про обшуки в домі, де зберігалася нелегальщина, рукописи, про неодноразові арешти юнака. Але чи не щоразу після арешту його відпускали під заставу. Можна припустити, що його впливова мачуха (а втім, впливовий у місті був і батько) могла щоразу залагоджувати ситуацію, коли у пасинка виникали проблеми з владою. Ну, з ким не буває? Тоді багато студентської молоді було втягнуто в політичну діяльність.

У липні 1906­го він, живучи в Катеринославі, по Струковському провулку, 10 (вулиця Урицького), подає на ім’я ректора Новоросійського університету прохання знов прийняти його до навчального закладу. Всі його папери знаходилися на той час у вузі, бо за рік перед тим він вже подавав таке прохання і дістав сповіщення канцелярії про прийом його прохання. Але події революції 1905­го року позбавили його змоги своєчасно з’явитися в Одесі. Його прийнято — цим разом на юридичний факультет. Та революція в Росії на завершилася. Не стояв осторонь подій і В’ячеслав. Начальник жандармського управління Одеси 24 жовтня 1907 року у листі до ректора сповіщав, що студенти «ввіреного вам» університету Яків Лазарович Гросс, В’ячеслав Інокентійович Бутаков і Володимир Олександрович Тинников притягнені ним до відповідальності по звинуваченню у злочині, передбаченому 1 частиною 126 статті «Уголовного Уложения». Так Бутакову вкотре «пришили» політику. Відтак восени 1907 року «за невнесення плати» він знов звільнений з цього університету.

Але «вічний студент» не здається. 27 липня 1911 року з Петербурга В. Бутаков просить ректора Новоросійського університету переслати до Санкт­Петербурзького університету атестат зрілості, виданий йому Катеринославською гімназією, для вступу на фізико­мате­матичний факультет. Щойно аж 1915 року вічний революціонер В’ячеслав Інокентійович Бутаков закінчив­таки фізико­математичний факультет Петроградського університету (через тринадцять років після гімназії!). Тоді таких вічних студентів було чимало.

1918 року він вертається до Катеринослава — міста своєї юності — й редагує тут більшовицьку газету «Звезда». На жаль, про це нам практично нічого невідомо. Під час гетьманського режиму в тому ж 1918 році редагує ще й нелегальну більшовицьку газету «Молот» і тимчасово викладає в гімназії. У радянський час працює в губернському відділі народної освіти, викладає в школах. 1920 року одру­жується зі студенткою медичного факультету Катеринославського університету Ганною, в них народжується син Григорій. З 1921 по 1932 роки В’ячеслав Бутаков працює скрізь, куди посилає партія: в Кам’янці­Подільському, Харкові. Спершу лектором, потім — доцентом, професором, завідує кафедрою історії Сходу в університеті імені Артема, в інституті народної освіти. Згодом він переїздить до Москви, де працює в науково­дослідному інституті добрив, а також займається давньою історією СРСР. Після радянсько­німецької війни, у 1945—1946 роках він — старший науковий співробітник Центрального державного архіву давніх актів. Помер В. Бутаков у березні 1946­го в Боткінській лікарні в Москві.

Майже сорок років життя В’ячеслава Бутакова так чи інакше були пов’язані з Катеринославом. «Тому Україну він завжди вважав своєю другою батьківщиною», — говорив про батька син Григорій. Батько любив і добре знав українську мову та українську культуру. Грав на піаніно і скрипці. Живучи в Україні, В’ячеслав Бутаков зібрав досить значну колекцію нот українських народних пісень, опер, оперет, водевілів кінця ХІХ століття — початку 1920­х років. Як повідомила завідувач відділу музею ім. Яворницького Валентина Лазебник, значну частину колекції син Григорій кілька років тому передав до Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького. Це, зокрема, «Козацькі марші», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Бандура», «Ходить гарбуз по городу» та багато інших.

Син В’ячеслава Григорій Бутаков народився 1921 року в Катеринославі, жив у Москві. Став академіком Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, професором університету інженерів транспорту. Щовесни приїздив у рідне місто, проходив вулицею Фучіка (колишня Поля), де стояв їхній будинок. Як і батько, вважав Україну своєю другою батьківщиною. Микола Чабан