З кореспондентів — у Герої Радянського союзу

З хвилюванням відкривали ми пакет, який днями принесла пошта до редакції з Запоріжжя. У ньому — номер «Зорі» за 14 липня 1934 року. Його подарував нам 87­-річний житель Запоріжжя Євген Решетников.

Спочатку Євген Васильович написав до нас листа:

«Я колишній мешканець Дніпропетровська, після демобілізації закінчив 1956 року Дніпропетровський металургійний інститут і за розподілом потрапив на комбінат «Запоріжсталь». А моя дочка згодом закінчила в Запоріжжі машинобудівний інститут і опинилася в Дніпропетровську. Відтоді вона привозить мені пресу з Дніпропетровська.

Ось і нещодавно привезла мені газету «Зоря» і пригадалося, що в нашому родинному архіві зберігся номер газети за липень 1934 року. Зберігали ми його через те, що в ньому надрукована стаття мого старшого брата Василя Решетникова. Він тоді був диткором, і часто його статті з’являлися в газетах. Василеві нині 92 роки. Живе в Москві. Він учасник Великої Вітчизняної, Герой Радянського Союзу. Закінчив війну в чині підполковника, командиром бомбардувального полку. Потім було навчання в академіях, командування дивізією, авіаційним корпусом у 
м. Вінниця, був депутатом Верховної Ради України. Потім командував Дальньою авіацією СРСР. Закінчив службу заступником Головнокомандуючого Військово-Повітряними силами СРСР. Уродженець Дніпропетровська, брав участь у визволенні рідного міста, про що написав у своїй книзі «Що було — то було». Подарував її школі №13 в Дніпропетровську, яку закінчив 1936 року.

Якщо вас зацікавить номер газети «Зоря», я готовий надіслати його редакції.

З повагою 
Євген Васильович Решетников.
Запоріжжя».

Звичайно, нас цікавив цей номер газети. І ось він перед нами. На четвертій сторінці «Зоря» повідомляла про перебування челюскінців у Дніпропетровську. Нагадаємо, хто такі челюскінці. Це учасники радянської полярної експедиції 1933-34 років на пароплаві «Челюскін». Керівником експедиції був О. Ю. Шмідт, капітаном пароплава В. І. Воронін. Експедиція мала пройти за одну навігацію Північний морський шлях. У Берінговій протоці пароплав був скутий дрейфуючою кригою і винесений у Чукотське море. Там 13 лютого 1934 року він затонув. Учасники експедиції (104 людини) висадились на кригу і впродовж двох місяців продовжували наукові спостереження. Протягом березня-квітня 1934 року челюскінців вивезли на материк радянські полярні льотчики, на відзначення героїзму яких встановили звання Герой Радянського Союзу.

Серед учасників полярної експедиції був і наш земляк, молодий художник з-під Дніпропетровська родом Федір Решетников (1906—1988). Його називають одним з головних представників напряму соціалістичного реалізму. Він — народний художник СРСР (1974), лауреат двох Сталінських премій (1949, 1951). До хрестоматійних належить його картина «Знову двійка». До речі, картина 
Ф. П. Решетникова «Прибув на канікули» (1948) є своєрідним рекордсменом. Сукупний тираж листівок з репродукцією цієї картини становив понад 13 мільйонів примірників — більше, ніж якась інша листівка, випущена у Радянському Союзі. Але Сталінську премію він отримав не так за свої відомі кожному хрестоматійні картини, як за ідеологічно витримані твори — 1949 року за картини «Генералісимус Радянського Союзу Й. В. Сталін» та «Прибув на канікули». А Сталінську премію третього ступеня (1951) — за картину «За мир!» У замітці «Тепла зустріч» зі сторінок «Зорі» 1934 року піонер Вася Решетников розповів про теплу зустріч у дніпропет­ровському саду, влаштовану для челюскінців. Про те, як діти читали власні вірші, виконували танки і просто виступали. А челюскінці оповідали свою епопею. Подружжя Буйків взяло в арктичну подорож свою дочку Аллу, яка мала лише рік від народження. У той час як П. Буйко оповідав про епопею челюскінців, білява Алочка гралася подарованими їй іграшками. Челюскінці опинилися в колі дітвори. «Алочка вже в машині. Але всі нависли на борти «Фіата» — цілують Алочку, довго прощаються і вітають «полярну героїню».

А з тисячами робітників на заводі «Комінтерн» в цей час зустрічалися інші челюскінці. Приміром, наш земляк Петро Ширшов. «У таборі Шмідта своя преса, свої артисти і витівники. — писала «Зоря» в кореспонденції «Соціалістичний табір». І нічого дивуватись, що першим ведмедем, який порушив спокій гарячих мисливців, був весельчак Решетников, що ходив навколо табору у спеціально пристосованому для цього взутті , що відбивало на снігу слід ведмедя». Ця кореспонденція підписана 
Є. Горорін. Але, напевне, тут втрутився «друкарський чортик» і ми думаємо, що автором статті був Євген Горфін, талановитий поет, який поляже на фронті у перші місяці війни… Ось чим дихнув на нас надісланий з Запоріжжя номер «Зорі» за липень 1934-го.

Євген Решетников привітав нас з 95-річчям газети і написав, що перед війною «Зоря» була популярною газетою.

Жили тоді брати Решетникови з батьками на вулиці Херсонській, 22. Зараз там височить обласне управління зв’язку, а на протилежному боці раніше був цвинтар, а зараз стадіон. «Під час окупації мої батьки (тато був художник, мама домогосподарка), — пише Євген Васильович, — змінили місце проживання на вулицю Барикадну. Побоювалися, що сусіди можуть обмовитися про те, що у них син льотчик. Мій брат Василь Васильович Решетников перед війною закінчив Ворошиловградську школу льотчиків. Всю війну — від початку й до кінця — воював на нічному бомбардувальнику Іл-4. Мав 307 бойових вильотів.

Наш родинний архів, у тому числі й цей номер «Зорі», зберегла мама, а потім вона переїхала зі своїм скарбом до мене у Запоріжжя. У мене ще збереглася підшивка газети «Правда» про похід криголаму «Челюскін», яку подарував нам дядько Федір Решетников, коли делегація челюскінців завітала до Дніпропетровська. Федір, або по-сімейному Федя — молодший брат мого тата. Це був улюблений наш дядько. Я у нього бував вдома і в художній майстерні. У мого брата Василя в Москві зберігається портрет, написаний дядьком Федею».

З листа Євгена Васильовича дізнаємося, що на батьківщині народного художника СРСР Федора Решетникова, в селі Сурсько-Литовському, він був у день 100-річчя дядька (2006), а сам ювілей святкували трохи згодом. Зберігає він і фото вчительки Іванової, яка була ініціатором створення в селі музею Федора Решетникова, і фото картин, які там зберігаються. Знає небіж і про крадіжку картин з сільського музею, яка сталася в рік сторічного ювілею митця…Євген Васильович скупо розповів і про себе. Він — учасник Великої Вітчизняної. Закінчив війну сержантом-командиром кулеметного розрахунку «Максим». Був поранений після закінчення війни, на прохання брата Василя його, Євгена, перевели служити до нього у бомбардувальний полк, котрий розташовувався під Білою Церквою в селі Узин. «Після навчання я зайняв місце повітряного стрільця в екіпажі брата і літав з ним три роки».

Після війни демобілізувався, закінчив металургійний інститут, працював на комбінаті «Запоріжсталь». Зараз на пенсії — очолює комісію по роботі з ветеранами війни в Запорізькій міській раді ветеранів війни.

Ось така звичайна й незвичайна родина Решетникових — наших земляків. Один брат живе в Запоріжжі. Другий в Москві. Але про рідний Дніпропетровськ не забувають. Та й «Зорю», яку читали тоді, Євген Васильович час від часу читає й нині, через 80 років.