Ветеран 128-й бригады «Дикое поле», историк Дмитрий Каюк удивил очередной необычной историей с передовой.
В домах и квартирах жителей Днепра доживают последние дни новогодние елки.
На фронте этот символ праздника чаще всего живет только в воспоминаниях героев, которые мечтают вернуться домой и отпраздновать Новый год в кругу семьи.
Но бывают и совсем необычные истории, когда елка появляется в зоне боевых действий.
О таком случае рассказал известный днепровский историк Дмитрий Каюк, который с первых дней Большой войны дает отпор врагам в составе 128-й Днепровской бригады ТРО «Дикое поле»:
«Трапилася на початку 23-го року зі мною така історія.
Виїхав в тил. Небо в низьких важких хмарах (тобто удар дрона малоймовірний). Для арти відстань величенька – кілометрів 15. Дорога пуста. Ні техніки, ні особового складу. Тобто цілити ні в кого.
Їхав безтурботно або, як казав наш тодішній ротний Женя, "на папіросці": бронік і каска у вигляді вантажу, музика оре, я весь замріяний. Повний розслабон.
І раптом, метрах десь в 30-40, перед бампером мого китайця, прямо на дорожньому полотні рвонув вибух: спалах, грудки асфальту, щебінь і брудний викид диму.
Це було абсолютно несподівано. Я рефлекторно дав по гальмах і розгублено завмер. Реагувати на обстріл на передку я був готовий. А от в тилу, як виявляється, - ні. Навколо рівнесеньке голе поле. Ні ям, ні кюветів. Нічого, що можна було б використати як укриття не було.
І тут мало не над головою почали рватися реактивні снаряди. Я сповз на підлогу кабіни, втопив педаль газу й рвонув вперед, ледь визираючи з під "торпеди". Машину не жалів, гнав по ямах, як навіжений, аби швидше вийти із зони вогню. Зупинився лише в селі В-ка - під прикриттям хат. І ось тільки тут видохнув.
Увечері вже весело розповідав хлопцям про пригоду. В принципі, нічого незвичайного. Фронт є фронт.
Через пару днів у вирву хтось із хлопців встромив ялинку. Очевидно з суто прагматичних міркувань – аби водіям було видно провалля.
Ще через деякий час в когось вистачило фантазії й натхнення прикрасити ялинку в воронці мішурою та ялинковими кульками. Так на дорозі в тил з'явилася новорічна ялинка.
Простояла вона, як годиться, до літньої спеки. Хлопці жартома називали її ялинкою Доцента.
Ось така буденна історія…».
Фото Дмитрия Каюка.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |