Люди Дніпра: Андрій Потапенко – співець краси нашого краю

Виповнилось 100 років з дня народження талановитого майстра, заслуженого художника України, ветерана Другої Світової війни Андрія Ілліча Потапенка.

Він – художник-лірик, котрий у звичайному та повсякденному житті був здатний побачити красу та піднести її до рівня прекрасного. Пейзажі Андрія Потапенка наповнені романтикою, вишуканою прозорою палітрою.

Він писав дуже красиві пейзажі, і більшість своїх робіт, 111 картин, передав у дар у Верхньодніпровськ, поблизу місця, де він народився. Його роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях по різним країнам світу.

А ті, що залишились у родині вже готові порадувати та відволікти від буденності кожного, хто завітає на виставку картин у Дніпровському будинку мистецтв. Там вчора, 9 січня, було відкрито персональную виставку заслуженого художника України, ветерана Другої світової війни АНДРІЯ ПОТАПЕНКА (1925 – 2011) з нагоди 100-річчя від дня його народження. На цій виставці кожний може зануритися у світ прекрасного, подивитись на красу Дніпра, мальовничі села, пейзажі Криму, форт Шевченка та багато іншого.

Андрій Ілліч ПОТАПЕНКО (5 січня 1925, с. Дніпрово-Кам'янка на Дніпропетровщині – 1 липня 2011, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) — відомий майстер пейзажу, заслужений художник України (1984).

Народився в селянській родині у селі Дніпрово-Кам'янка, малювати почав з дитинства. 1938 року вступив до Дніпропетровського художнього училища. Велике значення у творчій долі Андрія Потапенка мала зустріч з талановитими педагогами М. Паніним та Н. Погрібняком, які зуміли його захопленість малюванням перетворити в палку любов до мистецтва.

Андрій Потапенко належить до покоління художників, на формування особистості та характер творчості яких вплинула Друга світова війна. 1943 року він пішов добровольцем на фронт, був поранений, знову повернувся в стрій і воював до кінця війни. Восени 1945 року Потапенко повернувся до Дніпропетровська та відновив навчання у художньому училищі. Серед його вчителів були видатний художник і педагог Михайло Панін, та графік і живописець Микола Погребняк, член катеринославської “Просвіти”. Саме викладачі допомогли перетворити юнацьке захоплення малюванням на пристрасну любов до мистецтва.

Училище талановитий художник закінчив у 1947 році, і влаштувався на роботу в Художньому музеї, де до 1951 року працював на посаді завідувача фондів. Одночасно він був і реставратором, і екскурсоводом.

З 1951 по 1954 роки Потапенко жив та працював у Кисловодську, після чого знову приїхав до Дніпропетровська.

Критики зазначали, що Потапенка можна віднести до покоління художників, на формування особистості та характер творчості яких вплинула саме Друга світова війна.

Творити Андрій Потапенко почав у 1950-ті роки, коли багато подорожував: спершу Україною, а потім Кавказом, Білоруссю, Казахстаном.

Він згадував, що зміг відвідати місця, де проводив роки заслання Т. Г. Шевченко, і саме ці мандрівки стали для нього важливими, адже допомогли сформувати бачення та концепцію творчості.

Митець прагнув не просто передати деталі пейзажів якомога чіткіше, а й надати своїм роботам якомога більше експресії, посилити відчуття від композиції.

У ранніх картинах майстра простежується увага до деталей, тоді як у пізніших картинах вже видно свободу пензля. Пейзажі митець малював з натури і намагався донести до глядача розмаїття природи в усіх її нескінченних проявах.

Завдяки власному баченню картини художника ніби долали межі жанру, стаючи сюжетними творами.

З 1951 року Потапенко почав брати активну участь у всесоюзних і республіканських виставках, також упродовж творчої діяльності провів багато персональних виставок у Дніпропетровську, Верхньодніпровську, Києві, Запоріжжі.

Творчий пошук Андрія Потапенка відбувався у напрямку більшого узагальнення пластики, посилення живописної та композиційної експресії. Ретельне вимальовування деталей у ранніх творах поступово змінюється більш вільною широкою манерою письма. Пейзажі художник часто пише прямо з натури. Він намагається донести до глядача різнобарв'я природи в усіх її нескінченних проявах. Часто пейзажі А. Потапенка переростають межі жанру, стають сюжетними творами.

Критики та колеги швидко помітили талановитого вихідця з Дніпра і відзначили багато його картин. Серед найвідоміших робіт – пейзажі “Завжди на варті”, “Хліба над Дніпром”, “Висоти Мітридата” та інші.

Пейзажі Потапенка виставляли на міжнародних виставках у Швейцарії, Люксембурзі, Японії, Італії.

Роботи художника зберігаються в приватних колекціях в Україні, у Франції, в Німеччині, США, Австрії, Японії, Росії.

У 1964 році Андрій Потапенко став членом Спілки художників СРСР, а у 1976 році він отримав посаду генерального секретаря правління Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР.

У 1981 році в Києві відбулася персональна виставка талановитого майстра пейзажу, після якої він отримав звання заслуженого художника України.

Через чотири роки художник передав місту Верхньодніпровську 111 своїх полотен, вони залишилися в місцевому краєзнавчому музеї.

Не раз сам Андрій Потапенко говорив, що серце його належало Україні. Він невтомно переносив на полотно красу Царичанки, Чернігівщини, Закарпаття та Могильова.

Оріль й Дніпро художник зображував на полотнах у будь-яку пору року, і щоразу їхні води та береги грали найрізноманітнішими барвами, викликаючи відгук глядачів і залишаючи незгладимий слід. Пейзажі художника вражали уяву і нікого не залишали байдужим.

Андрій Потапенко продовжував працювати до останнього свого подиху, і зазначав, що для художника головне – не втрачати зв’язок із дійсністю.

Він додавав, що художник має відображати той час, у якому живе.

Остання виставка за життя Андрія Потапенка відбулася в Дніпропетровському художньому музеї у 2010 році. Показ робіт присвятили його 85-річчю…

Ілюстрації – Будинок мистецтв та з відкритих джерел.