Как днепровские воины выбирают себе позывные на передовой

Все военнослужащие имеют свой позывной.

Причем на передовой такой позывной практически полностью заменяет имя и фамилию воина.

О том, как появляются позывные, где чаще их используют, провел и опубликовал интересное исследование ветеран 128 Днепровской бригады ТРО, известный днепровский историк Дмитрий Каюк, материалы которого неоднократно публиковал Городской сайт:

«Вітаю, друзі. Трохи про позивні.

Як відомо, всі військовослужбовці мають позивні.

Наскільки я помітив, ступінь їх використання напряму залежить від того, де розташований підрозділ. Якщо це тилові підрозділи, як-то: штаби, якісь логістичні структури тощо, то позивні не використовують. В повсякденному спілкуванні все, як в цивільному житті - людина має прізвище, імя та по батькові. Ну, враховуючи армійську специфіку, ще є військове звання. Нічого незвичного.

А от в підрозділах, які безпосередньо ведуть бої, все навпаки. Тут здебільшого один одного знають по позивним. Можна багато місяців служити з людиною і знати її лише по позивному. Мене нещодавно спитали про двох бійців, назвавши їх прізвища. Так от, одного я ідентфікував, а другого - ні, хоча ррозумію, що точно його знаю, але лише по позивному.

Зрозуміло, що якщо довго живеш з кимось обік або зав'язуються дружні стосунки, то ти взнаєш і ім'я побратима, і багато чого іншого з його особистого життя. Але більшість хлопців з інших рот чи батальйонів ти все ж таки знаєш по позивному.

Як обирають позивний? Кому як заманеться. Жодних правил чи вимог не існує. Все залежить від власних смаків та уподобань.

Є позивні, очевидно, навіяні романами Майн Ріда та Фенімора Купера - Вітер, Змій, Яструб. До речі, всі три люди начитані. Часто позивний є похідною від імені або прізвища. Наприклад, Гаррі від нашого Ігор, Саня - Сашко. Солдат з прізвищем Царенко має позивний Цар, а з прізвищем Кравченко - Крава. Іноді позивний вказує на цивільну довоєнну професію солдата, наприклад, Механ. Або, як у випадку зі мною, на вчене звання.

Скажу вам, в ТрО мій позивний доволі поширнений. В усякому разі, я не раз і не два зустрічав Доцентів. Це щось та значить! Так от, зі своїм позивним я декілька разів потрапляв в кумедні ситуації.

Розповім зараз одну. Трапилася вона наприкінці 22-го року. Я на своєму китайці їхав через одне з прифронтових сел. Навколо все мертве. Людей вже давно немає. Зникли навіть здичавілі коти та собаки. Розбиті хати, згоріла школа, церква із заваленою вибухом маківкою, поламані дерева і вирви від бомб та снарядів посеред вулиці. Погода наша, південноукраїнська – багнюка й мряка. Тобто суцільний декаданс. Настрій відповідний. Аж раптом з імли виринув пікап. На його номері, як і на моєму, сяяв гордий напис: ДОЦЕНТ. Не змовляючись ми загальмували кабіна проти кабіни й синхронно опустили скло.

- Ви справді доцент? - спитав я усміхненого хлопця в пікселі.
- Так, - відповів він, - а ви?
- Я теж, - радісно підтвердив я і чемно спитав – а в якій галузі пізнання ви доцент?
- Я геолог – доброзичливо озвався мій візаві - а ви з яких наук будете?
- Історик, - амбітно відповів я.
- Не рахується, - заявив вояка.

Мене від несподіванки аж заціпило.

- Ну і чого це геологія рахується, а історія ні? – доволі агресивно поцікавився я.

- Все дуже просто. – відповів геолог – Ви, історики, дурите людей на тисячі років, правильно? А ми, геологи, - на мільйони! Відчуваєте різницю?

Як я сміявся. Ми побажали один одному удачі й роз’їхалися по своїх справах.

Ось такі вони доценти в ЗСУ».

Фото В. Кравченко