История Днепропетровщины: Как в нашем регионе принимали беженцев больше ста лет назад

110 лет назад Екатеринославская губерния тоже столкнулась с небывалым наплывом беженцев.

Не зря говорят, что история – циклична, и в ней очень многое повторяется.

После рокового 24 февраля 2022 года Днепропетровская область столкнулась с небывалым притоком вынужденных переселенцев.

По официальной статистике, наша область лидирует среди всех регионов Украины по числу принятых ВПЛ – около 390 тысяч человек, из которых 180 тысяч принял Днепр.

Но мало кто знает о том, что чуть больше века назад Екатеринославская губерния тоже принимала огромное число беженцев.

С привычных мест жительства тогда людей сорвали Первая Мировая война, Октябрьский переворот и последовавший за ним кровавый вихрь Гражданской войны.

Интересным материалом на эту тему в группе «Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю)» поделился известный исследователь истории нашего края Игорь Лысенко:

«Про біженців в нашому краї (1915-17 роки).

«В Новомосковському повіті живе близько 24 тисяч біженців. Переважна більшість з Волинської губернії, але також є з Гродненської, Мінської, Ковельської та Холмської, є серед них і галичани.

Всі ці прийдешні люди розселені у нас з 1916 року. Всі пам'ятають їх важке вимушене переселення, всі знають їх розповіді про те, як під тиском ворожих і наших військ тікали вони, залишаючи свої рідні домівки.

Полум`я пожеж наближалось до них з неймовірною швидкістю, в якому гинуло все їх нажите майно.

Під гуркіт гармат збирали вони свої вцілілі речі. Втрачаючи близьких, дітей та старих немічних людей, вони з криками прямували до найближчих залізних доріг. І їхали до нас сотнями та тисячами, страждаючи від холоду, багнюки, голоду та хвороб.

В Новомосковському повіті біженців прийняли дуже добре. Допомагав уряд та місцеве Земство, громада створювала комітети по допомозі біженцям, але особливо важливою була допомога живих добрих душ – місцевих жителів.

Наші селяни привітно приймали біженців, інший раз ділились з ними останнім шматком.

В біженських комітетах працювали безкоштовно і священики, і лікарі, і поміщики і селяни.

Постраждалі люди з часом потихеньку зжились з нами і облаштувались на нових місцях.

Але серед них багато немічних літніх людей, жінок та дітей.. Раніше пайків хоч якось вистачало, а тепер чим далі, тим складніше їм жити. Одежа зношується, діти ростуть, а з ними ростуть і потреби.

Ходять чутки, що багато господарів вже не з таким щирим серцем, як раніше, ставляться до біженців. Багато хто став вимагати більшу платню за житло, а буває й гірше – гонять з хати.

Куди піти слабкій жінці з 4-5 дітьми, та ще буває з пораненим чоловіком або сином? Хто їм допоможе та підтримає? На перший погляд здається, що всі проблеми можуть вирішити попечительські комітети, але останнім часом місцеві жителі вже не хочуть там безкоштовно працювати.

Допомога, без якої не може прожити жодна людина, це допомога суспільства. А наші біженці, які долею кинути напризволяще. Навіть коли прийде час повертатися їм додому, буде потрібна громадська допомога і підтримка, наприклад, щоб найняти підводи.

Скоро прийде зима (прим.: 1917/18 років) і вже зараз є проблема з паливом навіть для місцевих жителів. А звідки взяти кошти бідному біженцю?

На одного біженця за розрахунками припадає 12 місцевих жителів, невже вони залишать безпритульного біженця замерзати?

Тому нам треба знову всім дружно згуртуватись і піти на зустріч нашим нещасним братам-біженцям.

Де роботою, а де милостинею – будем підтримувати один одного».

На фото – беженцы из Волынской губернии.

Фото со страницы группы «Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю)».