Директор Дніпровського музею «Машини часу» розкриває секрети реставрації своїх експонатів

Майже 30 років зі своїх 50 Михайло Прудніков віддав порятунку старовинних авто, у багатьох з яких залишався один шлях – у металобрухт чи на звалище.

…Це лише у західних телешоу типу «АвтоСОС!» реставрація «убитого» автомобіля займає кілька тижнів. Такі темпи не дивні – адже у шоу не обмежений бюджет, будь-яка старовинна запчастина одразу поставляється, а ще там працюють цілі бригади фахівців.

У нашій реальності відновлення металобрухту, що колись їздив, займає роки. А деякі експонати, незважаючи на всі бажання, так і не вдається повернути життя…

В ексклюзивному інтерв'ю Міському сайту наш давній друг, творець і директор Технічного музею Дніпра «Машини часу» (який цьогоріч відзначає 10 років відкриття!) Михайло Прудніков розповів про радощі та прикрощі цієї шляхетної, але дуже важкої справи.

Першою була «Побєда» у яскравому вбранні

- Скільки років ви вже займаєтеся реставрацією автомобілів та іншої техніки? Підраховували скільки екземплярів за цей час було повернуто до життя?

- Не коректно казати, що я цим сам займаюся. Основну частину роботи виконують профільні спеціалісти, а я їм допомагаю. Всього ж відновлено та реставровано понад 50 автомобілів та інших видів техніки.

- Наскільки пам'ятаю за вашими розповідями, першим досвідом стала «Побєда», з якою були пов'язані певні спогади? Через деякий час ви були не зовсім задоволені якістю тієї реставрації? Чому?

- Це був 1996 рік, мені було лише 23, жодного досвіду реставрації машин у мене не було. Я захоплювався автоперегонами, і мені хотілося зробити щось подібне до гоночного родстера на базі старого авто. Зупинився на ідеї купити ГАЗ-М20, переглянув варіантів 20 авто, поки не знайшов «Побєду» з невеликим пробігом 37 тисяч км і практично в робочому стані. Купив її. Фахівці допомогли розібратися з технічними питаннями, лишилося машину пофарбувати. І ось із цим і виникла головна складність. На різних СТО відмовляли брати її на фарбування, боялися зв'язуватися з таким старим авто. У результаті після довгих пошуків знайшов станцію на Сонячному, де машина одяглася у яскраве вбрання «Золота перлина». Тільки згодом усвідомив, що цей колір ніколи не використовувався в фарбуванні автентичних ГАЗ-20, він надто яскравий для неї. Але перефарбовувати вже не став.

– Що було після цього авто?

– BMW, Mercury – і помчало… Після «Побєди» захотілося незвичайний, рідкісний автомобіль. Через оголошення в газетах (інтернету тоді не було!) знайшов власника БМВ-321 1939 року випуску. Машина років 20 стояла у розібраному вигляді на колишній вулиці Ворошилова. Ось із цією машиною фахівцям справді довелося попітніти! Автомобіль реставрували понад рік, а потім ще три роки лагодили двигун. Красень-американець «Мерк'юрі» знайшов у Харкові, за контакти його власника довелося 50 доларів премії заплатити. У наших краях машина – вкрай рідкісна, запчастини для неї довелося із США замовляти. Найдивовижнішим виявилося, коли із задньої частини кузова зіскребли кілограмів 10 олова. Виявилося, авто побувало у ДТП, і за допомогою олова відновили його кузов.

Відновили всупереч всьому

- Із 50 реставрованих авто який екземпляр був найважчим у роботі? Чому?

- Вже згадані BMW-321 та Mercurу. Автобус КАВЗ – щоб його реставрувати, довелося купувати другий такий самий автобус та використовувати його як «донора» запчастин. Загалом масштабні експонати (автобуси, вантажівки) потребують величезних зусиль та вкладень. Особливо якщо їх кузов, як у КАВЗі, фактично повністю проіржавів… Складно було з авіацією. Наприклад, планер – з ним головні труднощі були не у відновленні, а в розміщенні такого об'ємного експонату в музеї під стелею. Адже розмах його крил – 25 метрів, а проліт музейної зали – лише 18 метрів. Гоночна Естонія-20 – головним питанням був пошук запчастин для цієї рідкісної машини. Ну і Форд Р7, яким ми зараз займаємося і про який ви нещодавно писали. При покупці мене запевняли, що машина у хорошому стані, її тільки підфарбувати треба. Насправді це виявилося повне решето, її повна реставрація зажадала величезних зусиль і триває вже майже рік. Запчастини купуємо через спеціалізований форум у Фейсбуці.

- А який був найлегшим?

- Так не буває... Хіба що причіпна діжка "Квас", яка була новою.

- Чи є екземпляри, на відновлення яких спочатку не вірилося, але їх вдалося реставрувати?

- Так! Це Москвич повнопривідний М410 4х4, ГАЗ 63 4х4. Для їхнього відновлення довелося купити по два автомобілі, використовуючи один як «донор» через унікальність запчастин.

- А з яким, незважаючи на всі зусилля, так нічого й не вдалося зробити? Чому?

- ГАЗ М72 4х4 застряг. Пощастило купити дві такі моделі, але обидві були настільки іржаві, що проект довелося відкласти, доки знайдемо автентичні крила, двері. Вантажівку МАЗ-205 4х4 заморозили у Запоріжжі у музеї «Фаєтон».

Хто допомагає зробити с металобрухту лялечку

- Як оцінюють рівень ваших робіт колеги з реставрації?

- У кожному проекті можна знайти недоліки, навіть якщо його зроблено за дуже великі гроші. Взагалі для всіх колекціонерів це хвора тема.

- У цьому середовищі дуже цінується автентичність деталей. Як удається вирішувати питання пошуку запчастин на старі авто?

– Раніше рятували газети, телефони. Пізніше – АТП, гаражі… Зараз – інтернет.

- Крім музею, ви керуєте профільним підприємством. Наскільки це є вагомою допомогою у реставраціях?

– Зараз люди з профільного підприємства із частковою зарплатою завдяки роботі музею, всі перейшли сюди. На підприємстві немає замовлень на лиття та механічну обробку. Але багато що ми зробили для музею саме на підприємстві!

- Але, мабуть, є роботи, до яких доводиться залучати фахівців із боку? Який їх профіль? Що найважче вони робили?

- Фініш будь-якого проекту – фарбування маляра. Він поки що нас не підводив, моторист також.

Бували додаткові сюрпризи…

- Які найнезвичайніші знахідки були в машинах, що потрапляли до вас (жіночі трусики в бардачку, золоті монети в двигуні, відрубана рука в багажнику...)?

- Нас дійсно одного разу чекала незвичайна знахідка в торпеді (бардачку) машини, але аж ніяк не трусики, а права та техпаспорт. На Миколаївщині ми знайшли досить рідкісний «Москвич-434». Але коли справа дійшла до оформлення угоди щодо купівлі машини, виявилося, що власник не може знайти документи на машину. А без них угоду неможливо оформити. Довелося чекати, доки він заново оформить документи. А вже доставивши машину до нашого міста, ми виявили всередині її торпеди салону старі права та техпаспорт.

Приємна знахідка чекала на нас у Форді Р7. Під одним із сидінь опинилися заховані митні документи, за якими у 1980-х роках цей автомобіль ввезли з ФРН до України.

І, звичайно, я завжди радий, коли з машиною є запчастини та автокосметика тих часів. Але це буває не часто.

- Скільки за рік вдається відновити екземплярів?

- 2-3 автомобілі… Це залежить від стану машин, збігу можливостей із бажаннями і того, наскільки автомобіль необхідний до проекту, який планується. Наприклад, готувалася виставка «Ви це можете», і під час її підготовки вдалося виявити унікальну саморобку «Мікрон». Він був зданий у металобрухт у м. Черкаси, з нього вже демонтували усі залізні елементи – на наше щастя, кузов із склопластику приймальників металу не цікавив. Трактор «ВТЗ» знайшли у Кам'янці-Подільському в убитому стані, він з півстоліття простояв просто неба. Його відновили за прискореною програмою до виставки «Колгосп у музеї», але роботи на ньому ще не закінчено – належить відновити двигун. Цікава історія була із мікроавтобусом «Фольксваген-Т2». Ми готували масштабну виставку «Схід-Захід», присвячену 30-річному ювілею падіння Берлінського муру. І добрий друг музею Олег Шевченко підказав, що у селищі Авіаторське стоїть у жалюгідному стані такий вантажний автобус. Виявилося, що на початку 1990-х років один із наших військовослужбовців у НДР виграв машину… у карти. Але потім її просто закинув. При реставрації на нас чекало два сюрпризи. Незважаючи на вкрай жалюгідний вигляд машини, її двигун виявився живим, одразу завівся. А коли ми почали відшкребати шари старої фарби, під ними опинився первісний напис «БундесПошта ФРН» - якраз про такий варіант ми й мріяли!

Вся сім’я – при справі!

- Ваш син Михайло теж небайдужий до автомобілів, він серйозно займався автоперегонами. Чи допомагає він у питаннях реставрації?

- Зараз він не зі мною, але допомагає з постачанням рідкісних запчастин.

- А дружина та дочка?

– Це мої піар-менеджери. Дружина веде соцмережі та якісно монтує проморолики про музей. Дочка - активний учасник автопробігів та квестів.

- Наскільки Велика війна вплинула на пошук необхідних авто і сам процес їх відновлення?

- Вона набагато посилила бажання закінчити будь-який розпочатий проект та побачити реакцію людей на нього, не відкладаючи питання «на потім»! Так було із відновленням Перспективи – єдиного в Україні експериментального екземпляра заводу ЗАЗ. Так зараз і з Ford Р7.

- Чи не страшно підтримувати роботу музею та загалом займатися реставрацією за постійної загрози обстрілів та іншого?

– Ми на це можемо впливати лише новими виставками, які ми створюємо: «Генерація», «Крила перемоги», «Експонати з надією на перемогу». Збираємо артефакти для великої виставки «Історія Перемоги», зараз із місць прильоту по цивільних об'єктах зібрано понад 20 великих артефактів, останні експонати знайшли поряд із музеєм за 300 метрів.

- Щось із найціннішого заховано у більш надійному місці?

- Ні, зараз все відкрито і нічого не заховано. Архів працює на повну потужність, ми постійно вписуємо нові експонати. Наш метод – не ховати, а публічно все показувати, доки ми можемо працювати.

З думками про Ferrari

- Які з машин, про які довго мріяли, вдалося знайти та відновити?

- Це тільки на початку були мрії… Зараз колекція сформована, ми визнані в Європі, значимося у загальному каталозі Європейської федерації FIVA… Зараз триває робота, яка була намічена ще до війни. І музей продовжує поповнюватися новими екземплярами, які вдається знайти, як і той самий Форд Р7, Fiat 850, Opel Monza. Це наше нове поповнення за 2 роки, але це тільки автомобілі, а якщо торкнутися предметів...

- А які експонати так і не далися в руки, спливши з-під носа?

- Якщо дуже хочеш, нічого не спливе. А якщо пропливло мимо, значить, воно не твоє.

- Яка головна мрія у вас як колекціонера та реставратора?

– Ми розуміємо, що світ змінюється і не стоїть на місці, але без власного виробництва країна не виживе. Ось тому мрії про раритетні Rolls-Roysі Hispano-Suizа відвідують, але в реальних бажаннях перемагає все одно Запорожець, оскільки він НАШ!.. А в майбутньому для різноманітності плануємо розширити експозиційну залу для тимчасових виставок з-за кордону. Перед війною закордонні відвідувачі дуже хотіли побачити у себе саморобні автомобілі, ми попросили Ferrari. Вони не відмовили, але поки що це неможливо…

- Дякую вам за бесіду – і удачі, нових знахідок та якнайшвидшого настання миру та нашої спільної Перемоги!

Фото з архіву Михайла Пруднікова