|«« | «« | »» | »»| |
У 1920-х роках Жіночий день не був святом весни, а мав зовсім іншу назву та переважно ідеологічне наповнення.
Нещодавно Міський сайт розповідав про історичні перипетії життя нашого міста на початку 1924 року. А сьогодні ми вирішили поєднати цю ностальгічну тему із історією жіночого свята.
Отже, наша чергова історична розповідь, про те, як і чим жили жінки нашого міста 100 років тому.
Під якими гаслами святкувався Жіночий день 100 років тому? Як тоді розумілося це свято та його ідеологічне наповнення? Як змінювалося життя жінок того часу? Які культурні новації входили в життя жінок? Як вирішувалися питання охорони жіночого здоров’я? Які журнали для жінок виходили в місті?
На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. І. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
«Рівно сто років тому Катеринослав вже відзначав 8 березня, - розповідає Максим Кавун. - Це відносно нове свято активно тоді впроваджувалося радянською владою. Свято мало тоді назву «День работницы» та загальне гасло «визволення жінки» від оков старого світу» та «боротьби жінок проти пригноблювачів».
Але наповнення цього свята мало виразно класовий характер. Передусім мова йшла про «перетворення жінок на свідомих пролетарок та сумлінних трудівниць».
Якраз протягом 1920-х років свято 8 Березня на місцях поступово обростало ідеологічним нашаруванням – мітингами, лекціями, політінформціями. Але загальний позитивний настрій свята, звичайно ж, відчувався.
У Катеринославі 1924 року Жіночий день відбувся якраз через кілька тижнів після концертів знаменитої Айседори Дункан. Нещодавно Міський сайт розповідав про ці концерти. Для жіночої частини населення Катеринослава приїзд знаменитої танцівниці став видатною подією.
Отже, в лютому 1924 року Айседора Дункан здійснила гастролі в нашому місті. Великій танцівниці, до речі, було вже 47 років! Перший концерт Айседори відбувся 18 лютого 1924 року у «Великому державному театрі імені товариша Луначарського». Це колишній Зимовий театр, пізніше реконструйований, а нині тут знаходиться театр ДрамІКом.
Зала на 1200 місць була переповнена. Тому Айседора вирішила дати другий концерт у нашому місті, який відбувся 22 лютого 1924 року. Публіка знову насолоджувалася майстерністю великої танцівниці, причому «члени профспілки - за зниженими цінами».
А от як проходив Жіночий день у Катеринославі 1924 року – відомостей не збереглося. Відоме джерело – «Записки очевидца» Анатолія Стародубова – щоденник молодого хлопця – не згадують про цей день в контексті Жіночого свята.
«8 марта (нс) суббота. Погода серая и морозная. Ходил в школу. Біло всего 2 урока и собрание, с которого я ушел… За обедом ели блины с селедкой, сметаной и сливочным маслом».
Можливо, збори були присвячені якраз жіночому святу, але хлопець про це не згадав.
Цікаво, що наступного, 1925 року, 8 березня в «Записках очевидца» вже згадується, але як «День работницы». Вірогідно, саме так офіційно позиціонувалося це свято.
«Погода ясная и теплая. Весна!... Вечером был на спектакле в Горном институте. После доклада о Дне работнцы выступил хор Марьяскина. В конце поставили пьесу «Бабы». Мне лично пьеса не понравилась. Дрязги деревенских баб и мужиков. Возвратился домой в половине 2-го и тотчас же лег спать».
У другій половині 1920-х років Жіночий день уже отримав виразне ідеологічне наповнення. Зокрема, показовим є номер журналу «Работница и домашняя хозяйка» за листопад 1926 року, який прикрашав портрет Клари Цеткін.
«КЛАРА ЦЕТКИН.Вождь международного движения работниц.
Товарищу Кларе Цеткин около 70 лет, седая но не дряхлая, полная революционной мощи, товарищ Клара Цеткин продолжает неустанно учить работниц борьбе против угнетателей».
У травні 1921 р. у Катеринославі були створені «жіночі відділи» з метою впровадження жіночої праці у виробництво. Протягом 1920-х років нова влада всіляко заохочувала «робітниць – пролетарок» як у промисловості, так і в сільському господарстві.
Навесні 1929 р. у селі Підгородньому (Дніпропетровський р-н) було створено першу в окрузі жіночу сільськогосподарську артіль. Спочатку вона налічувала 12 осіб.
За загальною модою того часу, проводилися регулярні конференції та зібрання. 23 липня 1922 року відкрилася перша «загальноміська конференція робітниць». Газета «Звезда» писала:
«Після важкого періоду голоду і безробіття ми знову скликаємо робітниць на конференцію, щоб разом з ними обговорити цілий ряд наболілих питань, що потребують негайного вирішення. Питання про охорону праці має зайняти центральне місце на конференції. Поряд з цим перед конференцією стоїть питання про завдання жінвідділу в умовах нової економічної політики».
Майже одразу після завершення революційних подій нова влада взялася за питання охорони здоров’я, в тому числі «жінок – робітниць».
28 березня 1920 року у Катеринославі у робочому районі міста на Чечелівці була відкрита перша жіноча консультація, яка розгорнула роботу серед молодих матерів та вагітних жінок.
А влітку 1922 року, «в звязку зі спалахом венеричних хвороб у місті», було ухвалено рішення про відкриття в Катеринославі у приміщенні колишньої лікарні доктора Ерліха на Козачій (Старокозацькій) вулиці венерологічної поліклініки. З 1923 року відкрився шкіряно-венерологічний диспансер, які довгі десятиліття займав особняк Андерегга – один із найкращих особняків Катеринослава. Міський сайт детально розповідав про цю будівлю (нині єпархія ПЦУ).
Розширювалася протягом 1920-х років система ясел та дитячих садків. Зокрема, 16 березня 1926 року газета «Звезда» вмістила замітку «Допомога матері – пролетарці»: «Окрохматдитом відкрито вечірні ясла в Центральному районі міста, при 4-й консультації. Ці ясла призначені для дітей робітниць, які відвідують школу лікнепу при консультації».
Отже, таким нехитрим чином серед молодих мам та дітей заохочувалася й ліквідація неписьменності.
1 лютого 1930 року за постановою колегії Наркомату охорони здоров’я, окрвиконкому й міськради у Дніпропетровську відкрився Крайовий інститут охорони материнства й дитинства. Газета «Звезда» писала: «Інститут обслуговуватиме не тільки Дніпропетровську округу, але й ще п’ять округ, що з нею межують».
Рівно сто років тому, на початку 1920-х років, виникає нове підприємство, яке багато десятиліть буде асоціюватися саме з «жіночою темою». Це відома швейна фабрика імені Володарського.
Фабрика була заснована 1922 року. Тоді фабрика налічувала всього 11 робітників. А вже 5 квітня 1922 року вона випустила першу продукцію. Фабрика входила до складу Катеринославського губернського об'єднання торгової та швейної промисловості – «Гушпромторг». У 1924 р. фабриці було надано ім'я революціонера Мойсея Володарського.
У 1926 році кількість робітників (здебільшого робітниць) на фабриці збільшилась до 360 осіб. Тоді вона перейшла в спеціально відбудоване і розширене приміщення колишньої тютюнової фабрики Джигіта. Тут кількість робітників зросла до 560. 15 лютого 1928 року газета «Звезда» повідомила про суттєве розширення фабрики імені Володарського, яка тоді входила до Дніпропетровського тресту швейної промисловості «Дніпрошвейпром».
Газета «Звезда» писала:
«Навесні цього року швейпром розпочне спорудження нового триповерхового корпусу, в якому буде встановлена конвейерна система. Необхідне додаткове устаткування закуповується в Америці. В цьому році буде збудована лише частина корпусу, з спорудженням якої кількість робітників збільшиться на 300 чоловік».
2 лютого 1929 року відбулося відкриття нового чотириповерхового корпусу швейної фабрики ім. Володарського. Газета «Звезда» відзначала:
«Увечері усі цехи цього корпусу засяяли вогнями. Зовні – це дуже ефектно, зразу не розбереш: палац збудували собі швейники чи фабрику? А всередині – великі цехи нового корпусу виявилися не досить просторими для півторатисячної маси гостей, які прийшли сюди на свято швейників. Серед гостей помітно виділяється група селян з приміських сіл».
Швейній фабриці потрібен був свій Будинок культури. Недовго думаючи, міська влада звернула свою увагу на будівлю, яка височила навпроти. Нею виявилася… Хоральна синагога Катеринослава. Аж ось 3 квітня 1929 року газета «Звезда» під гаслом «Нове культурне вогнище» повідомила про передачу колишньої синагоги швейникам:
«Відбулась урочиста передача будинку синагоги робітникам-швейникам. Представник окрвідділу безвірників вітає швейників – ініціаторів кампанії за закриття синагоги. З особливою теплотою було зустрінуто представників доменного цеху заводу ім. Петровського, який передав запрошення петровців прибути до них 15 квітня, коли робітники будуть відзначати другу подію – закриття колишньої Брянської церкви».
Отже, свято вийшло вельми специфічним. Жінки-швейниці отримали будівлю синагоги, а робітники-петрівці зайняли Брянську церкву (нині Будинок органної та камерної музики). Зауважимо, що будинок синагоги було повернуто єврейській громаді тільки в 1996 році, а в 2000 р. синагогу «Золота Роза» відкрито після капітальної реконструкції.
Незважаючи на просування «жіночого питання» в усіх сферах, зокрема, у промисловій, цікава історія відбулася з будівлею, яка мала, так би мовити суто жіночий функціонал. Але це було пов’язано з «буржуазним» Катеринославом.
Мова йде про будівлею, власником й будівничим якої було «Екатеринославское общество попечительства о женском образовании». Це товариство з цікавою абревіатурою «ЕОПЖО», було засноване 1872 року відомою жінкою-просвітителькою, засновницею та директором Маріїнської жіночої гімназії, Олександрою Якимівною Риндовською.
Завданням товариства було сприяння реалізації жінок у будь-яких життєвих сферах. При товаристві працювали різноманітні курси, починаючи від гувернанток, до іноземних мов. Читалися різноманітні лекції. Товариство вибудувало великий чотириповерховий будинок на Катерининському проспекті, поруч із Міським садом. Після революції Товариство припинило своє існування, а місце гувернанток швидко зайняли «робітниці-пролетарки». Нова влада накинула оком на прекрасну будівлю. Було вирішено вселити сюди профспілки, а будинок назвати «Палац праці».
6 серпня 1922 р. «Палац праці» було урочисто відкрито. Газета «Звезда» писала:
«Сьогодні, 6 серпня, урочистий день відкриття в Катеринославі «Палацу праці». Палац спілок повинен стати тим «Палацом праці», де постійно будуть обговорюватися питання робітничого побуту. «Палац праці» повинен показати робітничому класу міць і силу організованості. В умовах НЕПу створено «Палац праці» в Катеринославі. Він знаменує собою організаційну могутність пролетаріату. Він буде центром профруху Катеринославщини і запорукою успіху в перемозі пролетарської боротьби спілок».
Отже, профспілки зайняли будинок жіночого товариства та знаходяться тут і досі. Наприкінці 1970-х років цей будинок було капітально реконструйовано, й у ньому практично не вгадується катеринославська архітектура. Наразі він відомий під назвою «Будинок спілок» (проспект Яворницького, 99).
Протягом 1920-х років у нашому місті виходив журнал «Работница и домашняя хозяйка». Він був безкоштовним додатком до головної газети «Звезда». Збереглися окремі номери цього часопису за 1926 та 1927 роки.
Обкладинку кожного номера прикрашало фото робітниці на заводі, або молодої мами-трудівниці. Наповнення кожного номера – досить широке: від ідеологічно витриманих статей до порад щодо побуту та кулінарії. Зокрема, номер за листопад 1926 року прикрашало фото «Работница у точильного станка на заводе «Красный Профинтерн».
Цікаві назви статей: «Положение женщин в Голландии», «Аборт и знахарство», «Муссолини взялся за моды», «Игла и витрина. Днепрощвейфабрика», «На волнующие вопросы. Письма читательниц», «Беседы на кулинарные темы», «Советы домашним хозяйкам», «Пальто и платья последней моды», «Книжная полка. Библиотечка работницы и крестьянки».
«Бібліотечка» рекомендувала, звичайно ж, ідеологічно витримане читання – брошури «Очередные задачи партии в работе среди женщин», брошуру Надії Крупської «О работе среди женщин», та брошуру Людмили Сталь (до речі, відомої катеринославської революціонерки) «Антирелигиозная работа среди женщин».
А от розділ рецептів та корисних порад абсолютно вільний від ідеології, й читається прямо як сьогодні:
«Как сделать простоквашу.
Негоркнущее топленое масло.
Мерзлый картофель в пищу.
Самые сильные дрожжи.
Нелиняющий ситец.
Уничтожение иодных пятен.
О квартирной сырости.
Мытье шерстяных вещей».
***
Так відзначали «День робітниці» сто років тому в нашому місті.
Протягом 1920-х років «жінки – пролетарки», робітниці та селянки заново знаходили своє місце у новій реальності. Жінки – представниці еліти старого Катеринослава, жінки дворян та чиновників – щезли зі шпальт газет та журналів. Клара Цеткін спочила 1933 року, проте свято, яке вона винайшла, досі є феноменом нашого сьогодення», - завершує Максим Кавун.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |