Мало кто знает о том, что в древних поселках Мануйловка и Игрень были свои большие артели лодочников и лоцманов.
О лоцманах Лоц-Каменки (сейчас это – восточная окраина Днепра) знают или хотя бы слышали все жители Днепра. Многие поколения лоцманов помогали проводить лодки и суда через суровые пороги реки Днепр. В Лоц-Каменке уже давно существует Музей лоцманов. На его базе планировали построить современный интерактивный музейный комплекс, но этим планам помешала Большая война.
Но мало кто знает о том, что своя большая артель лодочников и лоцманов была в древнем поселке Мануйловка (Поповка) – сейчас он входит в состав Амур-Нижнеднепровского района.
Поскольку до конца 19 века мостов через реку Днепр не существовало, а обустраивалась только временная летняя переправа, эти лодочники обеспечивали переправу людей и грузов с одного берега реки Днепр на другой.
Подобная ситуация была и в поселке Игрень.
Малоизвестными фактами о работе лоцманов Мануйловки и Игрени в группе Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю) поделился ее администратор Игорь Лысенко:
«З історії артілі човнярів села Поповка (Мануйлівка) Новомосковського повіту (1881 рік).
"Село Поповка розташоване на лівому березі Дніпра, якраз навпроти Катеринослава. Там не перший рік існує артіль човнярів, але працює вона лише в той час, коли не наведений наплавний міст через Дніпро. Як правило, цей міст відкривається в середині червня і переправа по ньому можлива аж до середини листопада.
Весною та осінню з артіллю додатково конкурує невеличкий пароплав товариства пароходства по Дніпру, який за собою буксирує баржу.
Крім того, артілі частково складають конкуренцію і так звані «казені (безоплатні) лоцмани».
Поповська артіль мало чим відрізняється від ігренської. Станом на 1881 рік там господарювало 15 власників, яким належали 4-х весельні човни та великі 5-ти весельні дуби.
Дуб піднімає до 400 пудів вантажу (прим.: більше 6500 кг), або 12 коней і 3 воза. Човен бере до 100 пудів вантажу (прим.: більше 1600 кг), або 20 чоловік пасажирів. Кількість членів артілі доходить до 75, всі вони українці.
За прикладом ігренської артілі, в поповській нещодавно також була встановлена черга. Гроші ділять за тими самими правилами, але заради економії в артілі немає писаря, тому виручка розподіляється щодня.
Пасажиропотік біля поштової дороги на Катеринослав більший, тому і заробітки у місцевих робітників вищі ніж в Ігрені, але вони не такі стабільні. Наприклад, коли пароплав-конкурент активно відбирає пасажирів, то заробіток падає до 35-50 копійок на день, а коли він не працює, то і заробіток піднімається до 1 рубля.
Але найкращі часи для поповської артілі настають тоді, коли відсутня переправа по наплавному мосту. Користуючись нагодою, вони піднімають ціну на свої послуги, що дозволяє заробляюти астрономічні 5 рублів на день.
Працює артіль до того часу поки Дніпро не вкриє крига і переправа на човнах стає неможливою.
Але це не зупиняє деяких відчайдух. Найсміливіші артільщики самотужки впрягались в сані і ризикуючі своїм життям перевозили вантаж через Дніпро прямо по незміцнілій кризі.
Початок будівництва постійного залізничного моста (прим.: який відкрили вже через 3 роки в 1884) мав рокове значення для подальшого існування як ігренської так і поповської артілей.
Але на добробут жителів Поповки, яких в той час було вже майже 1500 чоловік, втрата цього промисла мала не такий суттєвий вплив.
Переважна більшість населення займалась вирощуванням сільськогосподарської продукції, яку з успіхом продавали в Катеринославі. Відкриття мосту пішло навіть на користь розвитку цієї торгівлі.
Історія про ігренську артіль човнярів, які займались переправою через Дніпро (1881 рік).
"В містечку Ігрень князя Воронцова, яке знаходиться на лівому березі Дніпра біля впадіння в нього Самари, мешкає прийшле населення. Займаються ігренці переважно торгівлею, переправою через Дніпро та простими ремеслами (прим.: виготовленням діжок, віконниць, возів, а також знаменитих мальованих весільних скринь, зараз їх унікальний автентичний розпис відроджується миколаївськими майстринями і отримав назву «миколаївський»).
Добробут жителів Ігрені майже не залежить від сільського господарства, а головним чином він пов`язаний з місцевою пристанню, яка отримує ліс сплавом з верхньої частини Дніпра. Цей ліс розпилюється в Ігрені і його потім розвозять по всьому південному та південно-східному району степової Катеринославської губернії.
Також в Ігрені здавна діє артіль човнярів. В 1881 році їх було 77 чоловік і вони мали 13 дубів. Дуб - це дніпровський 3-х або 4-х весельний човен. На таких дубах виконуються рейси з пасажирами, багажем та товарами до Катеринослава і назад. Інколи, особливо в мілководдя, ігренська артіль додатково займається проведенням плотів до лісової пристані.
На жаль, між артільниками дуже мало селян українців, а переважно працюють міщани з різних місцевостей.
Треба сказати, що в артілі існують і виконуються чіткі порядки. Наприклад, відправка дубів йде тільки за чергою, тому між дубами артілі немає ніякої конкуренції. Плата з пасажирів береться різна, заможні платять більше, бідні менше. Рейс проти течії коштує дорожче ніж рейс за течією. Також плата залежить від пори року, погоди, а інколи навіть від часу дня. Наприклад, якщо ігренці в тихий літній вечір хочуть дістатись Катеринослава, то їм приходиться платити значно більше, тому що робітникам артілі треба буде або заночувати в Катеринославі, або повернутись додому порожняком. Тому плата за перевіз коливається від 10 копійок до 1 рубля 50 копійок з одного пасажира.
Виручку ділять в рівних долях, однакову плату отримують і робітники-гребці і власник човна, який працює керманичем. Цікаво, що таку саму плату «отримує» і човен. Через те, що власник дуже часто полюбляє повністю пропити свій заробіток, то саме плата за човен дозволяє йому хоч щось заробити.
Таким чином власники човнів приймають участь в артілі працею і майном, а інші члени артілі тільки працею. Якщо господар захворів, то він отримує тільки плату за човен.
Всі розрахунки проводять раз на тиждень по суботам. В артілі існує спеціальний артільний писарь, який записує всю виручку по кожному човну.
Щоденна плата артільщика складає від 60 копійок до 1 рубля, і лише рідко буває більше рубля. Артіль несе відповідальність за випадки невдалої переправи, або несправної доставки вантажу та майна.
Саме містечко Ігрень з`явилось ще в ті часи, коли населення Придніпровського краю було дуже незначним. Майже все населення Ігрені є довгостроковими орендарями садиб, а серед жителів дуже мало власників землі. Останнім часом значення лісової пристані поступово зменшується, тому жителів Ігрені не можна назвати дуже заможними. Крім того, через те що містечко розташоване на піщаному низькому березі Дніпра, воно нерідко страждає від повені.
Особливо багато збитків принесла повінь 1876 року. Крім того, що постраждала сама пристань, було розмито стіни багатьох хат мазанок, затоплені площі і численні лавки були майже повністю занурені в воду.
Одного разу, йдучи на човні по Дніпру, я побачив хату, у якої з боку річки була зруйнована одна стіна і глядачу відкривалась цікава сцена незатійливого чаювання міщанської родини.
Завдяки початку будівництва залізничного моста через Дніпро, ігренська артіль доживала свої останні роки. А також на її фінансовий стан все сильніше впливала конкуренція з боку мануйлівської артілі».
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |