Героиня ПВО рассказала, как защищают небо над Днепром

«Солнышко нашего ПВО», - так называют сослуживцы красавицу Ольгу, которая помогает защищать небо над нашим городом от вражеских ракет.

До 24 февраля 2022 года у нее был успешный бизнес и прекрасная семья – любящий муж и 8-летняя дочь. Но все отошло на второй план, когда на Украину и Днепр полетели вражеские ракеты.

Сейчас Ольга вместе с сослуживцами защищает небо над нашим регионом. Об удивительной судьбе этой женщины рассказал КУСТ:

«"Сонечко ППО" – так Ольгу між собою прозвали побратими по службі. Бо посміхається навіть після чергового нічного наряду. Коли від важкого броніка знову болить спина... 

Ця історія про жінку, яка залишила бізнес і пішла служити. Та понад усе мріє зараз про захист українського неба. Ми продовжуємо серію текстів "Вона. Війна".

Держслужбовиця і мама – ким була Ольга до повномасштабного вторгнення

"Я б ніколи не подумала, що триматиму в руках автомат", – з цих слів військовослужбовиця починає розповідь про своє життя ДО великої війни. Тоді Ольга мала величезний досвід роботи у державних службах – 24 роки. Працювала спочатку в обласній адміністрації, потім у міській – займалася бухгалтерським обліком. А паралельно ще й керувала бізнесом.

Вдома на неї чекали люблячий чоловік та 8-річна донечка. І все це раптом відійшло на другий план, коли 24 лютого 2022 року росіяни розпочали повномасштабний наступ: 

"Я ніколи не була тою людиною, яка сидить в стороні, якщо може допомогти. Я знаю, як перетворити "ні" на "так". Для мене перешкод не буває". 

Ольга точно знала: її знання та досвід потрібні Збройним Силам. Спочатку допомагала як волонтерка, утім, уже влітку 2022 стало зрозуміло: війна надовго. 

"Ми тоді з чоловіком сіли поговорити: хто з нас там більше потрібен. Вирішили, що я. Залишила тоді доньку і магазини на ньому", – згадує жінка. 

Бізнес Ольги – маркети здорового харчування. Виходили на ринок декілька років тому як альтернатива супермаркетам і стихійним ринкам. Прискіпливо відсіювали постачальників: у продуктах не мало бути цукру, домішок чи глютену. Та магазини все ж довелося зачинити: в грудні 2022 року призвався і чоловік. "Без нас робота не йшла. Почалися збитки", – пояснює Ольга. 

"Коли летить ракета – це страшно". Про службу в ППО 

На службі Ольга займається тим, в чому вона профі – фінансами. Допомагає військовим дістати те, що потрібно саме зараз. Складає документи, пише листи, відправляє прохання, підключає знайомих держслужбовців. А ті, своєю чергою, ніколи не відмовляють: 

"Коли я прийшла, колеги з міськради самі запитали, чого потребує військова частина. Тоді це були звичайний папір, акумулятори, рації. У блекаути – генератори та морозильні камери. На автотранспорт добилася субвенції. Колишні колеги знають, якщо я кажу – то треба". 

Але це далеко не всі обовʼязки військовослужбовиці. Ольга, так само як і хлопці, чергує у складі вогневих груп. Це значить: щойно у місті лунає тривога – її група виїжджає на встановлене місце, намагається збити ракету чи дрон. 

"Я не стріляла, але була у складі розрахунків, коли співслужбовці збивали дрони. Тривожно тільки коли одночасно і ракетна атака, і шахеди. Якщо летить безпілотник, то ти бачиш ціль, це простіше, вже йде адреналін. А коли ракета – це страшно",– розповідає Ольга. 

"Вона питає, чому я не можу бути вдома", – про те, як живе родина Ольги зараз 

Чоловік Ольги також призвався в ППО, проте служить в іншому підрозділі. Бачаться вони рідко, інколи перетинаються випадково: 

"Багато хто і подумати не міг, що ми – чоловік і дружина. За Євгенія я переживаю більше, ніж за себе". 

Донечці Ольги нещодавно виповнилося 10 років. Батьки зробили усе, аби не травмувати Аріну війною. Подружжя займалося волонтерством з самого початку повномасштабного вторгнення, тож дитина звикла до того, що батьків часто немає вдома: 

"Одного разу вона побачила мою військову форму. Я сказала: "Доню, я їжджу допомагати військовим, а в цивільному одязі там не можна бути, треба переодягатися". А потім вона стала питати, чому я так багато працюю, чому не буваю вдома. Я відповіла:"Зараз війна, не можу". 

Аріна дуже боялася, що тата заберуть на війну, згадує Ольга. Але батьки пояснили мʼяко: спочатку мама пішла допомагати, а потім – батько. 

"Стресу у дитини не було. Нікого не забрали, ми самі пішли. Зараз вона хоче одного: щоб скоріше усе закінчилося", – каже Ольга. 

Нині Аріну здебільшого доглядають бабусі. Забирає до себе дівчинку і старший брат – він дорослий, має уже власну родину. 

"Завдання сипляться, людей не вистачає". Про найважче у службі в ППО 

"Коли скидаєш бронік та треба сідати за паперову роботу – це фізично складно. Хронічні недосипи, знову ж таки. Мені 48 років, спина нагадує про себе болями". 

Та понад усе Ользі важко не бачити доньку. Коли у мами відпустка, дівчинка просить її залишитися вдома. Мати повертається на службу, утім, турбуватися за дитину не перестає. Вони щодня зідзвонюються, Ольга пише малій, аби та не забула поїсти чи лягти вчасно спати. 

"Я звикла до держслужби, дресована на державу працювати. Хоча, коли завдання сипляться, а людей не вистачає – нелегко. У нас так багато добових нарядів, що ти думаєш тільки, як поспати, покупатися, випрати речі. Коли лунали вибухи, мозок був настільки стомлений, що я думала: це комунальні служби кидають сміттєві баки", – розповідає Ольга. 

Про що мріє Сонечко ППО? 

Себе Ольга описує так: суцільний позитив. Цим і заряджає співслужбовців. За півтора року служби у неї жодного дня не опускалися руки: 

"Я вірю: все, що я роблю, змушує служби рухатися. Та й в інших вигорання я не помічала. Мені кажуть: "Ви – наше сонечко". Питають, як це у мене виходить посміхатися, всім бажати гарного дня?". 

Понад усе Ольга нині мріє про захист неба, глобально – про мир. Вона уже точно знає, чим займатиметься після перемоги: 

"Повернуся до свого життя, яке було до війни. До тихого і спокійного: діти, дім, дача. Але не нудьгуватиму. Я завжди була і буду генераторкою ідей"».

Фото – КУСТ. Днипро.