Таємниці Дніпра: Брянська церква – останній храм Катеринослава

6 березня виповнюється 110 років з дня урочистого закладення унікальної споруди нашого міста. Це Брянська церква – останній храм Катеринослава. Унікальна ця будівля як своєю архітектурою, так й історичними перипетіями, які їй довелося пережити.

Спеціально до ювілею, Міський сайт пропонує детальну історико-архітектурну розповідь про знакову будівлю.

Чому останній храм Катеринослава має дві назви? Чому його закладали саме на початку 1913 року? Чим унікальна за своєю архітектурою Брянська церква? Які видатні зодчі брали участь в проектуванні храму та його інтер’єру? Які міфи існують довкола цього храму? Чому церква, приречена на знесення, збереглася в радянський період? Нарешті, хто надав історичній будівлі нове життя та нове призначення?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д.  Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Дві назви храму: церковна будівля як «обличчя фірми»

«На колишній західній околиці Катеринослава, серед заводських труб, височить Брянська церква, відома городянам як Будинок органної та камерної музики, - розповідає Максим Кавун. - Будівля відрізняється унікальною архітектурою, в якій поєдналися класицизм, бароко та мотиви традиційного православного зодчества. Це останній за часом відкриття храм Катеринослава.

Звідки ж у невпорядкованому та криміногенному районі «столиці Придніпров’я» на початку XX століття виник такий коштовний об'єкт? Відповідь неоднозначна – в історії спорудження Брянської церкви тісно переплелися духовні, фінансові та іміджеві інтереси.

У 1887 р., у рік столітнього ювілею Катеринослава, було урочисто відкрито «Олександрівський Південно-Російський металургійний завод Брянського акціонерного товариства».  Перший металургійний гігант Катеринослава мешканці називали «Брянським заводом», або «Брянкою», надалі в радянський час – завод імені Петровського.

У 1913 році Російська імперія відзначала масштабне свято – 300-річчя правлячої царської династії Романових. Власники Брянського заводу – одного з найбільших підприємств Півдня імперії, також перейнялися проблемою святкування. До «царського» ювілею й подарунок треба було представити воістину «царський».

Необхідно було презентувати щось дуже незвичайне, відповідно до масштабів підприємства. Сьогодні сказали б, «креативне». Рішення було знайдене в тодішній системі координат. Вирішили спорудити великий храм в ім'я святого Миколая Мирлікійського. Чому саме в ім’я цього святого – тому що він був святим покровителем тодішнього імператора Миколи II.

Офіційна назва церкви – Свято-Миколаївська, майже одразу поступилася неофіційній назві – «Брянська церква». І хоча назва заводу-фундатора храму згодом змінилася, храм все ХХ століття й сьогодні називають Брянською церквою. 

Церква «переїхала» з центру до заводу ще на стадії проектування

Історія церкви, починаючи з самої ідеї, пішла своїм ходом, відмінним від того, що було задумано. Передусім, це виявилося вже навіть на етапі вибору місця для споруди. 

Брянську церкву спочатку планували розмістити в самому центрі Катеринослава, у тодішньому Яковлевському сквері. Локація була вибрана майже ідеально – напівпорожня місцевість з доволі рідкою рослинністю. Туту у кінці XVIII століття розташовувався спочатку перший Тюремний замок Катеринослава, згодом – Качельна площа з качелями для простих мешканців (зараз на цьому місці – оперний театр). Будівництво храму мало назавжди змінити «карму» цього місця.

Але згодом власники заводу вирішили круто змінити локацію. Вони «посунули» будівництво ближче до Брянського заводу, хоча вже виконаний проект був спочатку розрахований на інше оточення, аніж труби та паровозні гудки. Церкву було урочисто закладено 21 лютого (6 березня) 1913 року, в день, коли по всій території імперії лунали дзвони на честь 300-річчя правлячої династії.

В офіційних тогочасних джерелах згадувалося, що кошти на храм збирали «всім миром». На фундамент храму Брянський завод виділив 10 тисяч царських рублів, а робітники нібито зібрали 400 тисяч. Сума величезна. Правда це чи «інформаційна завіса», залишається тільки здогадуватися. Відомо також, що в залі Міської думи було проведено ювілейний концерт Музичного товариства, чистий збір з якого надійшов на будівництво церкви. В цілому відомо, що дирекція Брянського заводу виділила на будівництво храму 170 тисяч рублів.

Велику персональну роль у будівництві храму відіграв голова правління Брянського товариства Микола Кокшаров – суцільно забута персона в радянські часи. Гірничий інженер, син академіка, банкір та підприємець. Він курирував весь процес будівництва храму до його завершення.

Хто архітектори храму: єпархіальний зодчий, кубинський революціонер чи інші?

Проект церкви Миколи Мирлікійського, яка в народі отримала стійку назву «Брянської», став плодом творчої співдружності двох архітекторів з різними долями.

Перший, основний, архітектор – Георгій Туровець (Туровцев) – спеціалізувався якраз на церковній архітектурі. У літературі він фігурує як полтавський єпархіальний архітектор. Згідно з календарем «Весь Катеринослав» на 1914 рік, Туровець просунувся по службі та обіймав уже посаду катеринославського єпархіального архітектора.

Особа другого архітектора – Євстафія Костянтиновича, який був причетний до створення інтер’єрів Брянської церкви – набагато більш інтригуюча. Майбутній храмовий архітектор у молодості отримав популярність зовсім іншого ґатунку – як відчайдушний революціонер.

Костянтинович не поширював прокламації та не влаштовував теракти. Він став героєм подалі від батьківщини – завдяки участі в революції на Кубі. За півстоліття до Фіделя Кастро Куба стала ареною першої революції. У 1895-1898 роках тут розгорнулася кровопролитна війна за незалежність від Іспанії. Троє добровольців з Російської імперії взяли участь у ній. Це Петро Стрельцов, Євстафій Костянтинович та Микола Мелентьєв. У квітні 1896 р. відчайдушні молоді люди виїхали з Санкт-Петербурга, на пароплаві «Нікарагуа» дісталися США через Атлантичний океан і вже звідти переправилися на Кубу. Вони билися у загоні кубинської Визвольної армії у провінціях Камагуей та Орієнте. Їхні дії високо оцінив лідер визвольної боротьби генерал Антоніо Масео.

У жовтні 1896 р. всі троє потрапили в полон. Іспанський військовий трибунал засудив їх до смертної кари. Врятувати життя сміливців вдалося лише після заступництва консула імперії в Гавані. Повертаючись до Російської імперії, вони навіть встигли прочитати кілька лекцій про свої подвиги у Нью-Йорку. Євстафій Костянтинович згодом згадується як співавтор останнього храму Катеринослава.

Збереглися відомості, що Г. Туровець проектував зовнішній вигляд храму, а Є. Костянтинович – іконостас та деталі інтер’єру. Іконостас мав довжину 18, а висоту 7 метрів. Автори відомої книги «Пам'ять історії» (написана 1976 р., видана 2001 р.), А.Ф. Стародубов, В.В. Самодрига, С.С. Іванов стверджували:

«В «Ежегоднике Императорского общества архитекторов и художников» в Петрограде за 1914 год имеется эскиз иконостаса для церкви Брянского завода, выполненнный архитектором Е. Константиновичем».

Іконостас було виконано відомою петроградською фірмою Абросімова. Його вартість (без ікон) становила 16 тисяч рублів.

За деякими відомостями церкву розписував відомий український художник Іван Їжакевич. Проте тогочасними джерелами ця інформація не підтверджується. Натомість, за інформацією Миколи Чабана, художні роботи виконав учень Рєпіна художник Михайло Пилипович Іванов. Ліпні роботи, як ззовні, так і всередині, виконав скульптор О. І. Якобс.

Міф про імператора: Микола ІІ не брав участі в освяченні Брянської церкви

Брянська церква будувалася 28 місяців і була освячена лише 17 (30) травня 1915 року. За цей час ситуація в країні змінилася кардинально: від династичних свят країна погрузилася в Першу Світову війну, але на горизонті лише починала майоріти революційна пожежа.

Власники Брянського заводу спромоглися створити свій «царський подарунок». Храм дійсно вийшов розкішний.

У багатьох краєзнавчих публікаціях можна прочитати, що Брянську церкву нібито освятили за присутності імператора Миколи ІІ. Але ця красива історія лише казка.

Насправді, останній російський імператор Микола ІІ відвідував Катеринослав один день, 31 січня 1915 року. Він проїхав від вокзалу через усе місто на Соборну гору, відвідав Потьомкінський палац, Преображенський собор, Музей імені Поля, Лікарню Червоного Хреста.

Імператор також наніс візит до Брянського заводу. Але не церковні справи були тому причиною – Микола ІІ інспектував завод на предмет виробництва важливих видів озброєнь в умовах війни. В історичних джерелах не збереглося жодних вказівок на те, що Микола ІІ відвідував будівництво незакінченої тоді Брянської церкви. Імператор бачив будівлю храму лише здалеку – на станції Горяїнове, звідки він відбув з Катеринослава.

Розкішний «царський» храм діяв лише 14 років

 Результат зусиль меценатів та архітекторів вийшов дуже гідним. Брянська церква стала однією з найбільш знакових архітектурних споруд міста Катеринослава початку XX століття. Будівля хрестоподібної форми має п’ять куполів, та триярусну дзвіницю з годинником.

Розкішний храм – синтез бароко та класицизму - виглядав дуже екзотично на тлі одно-триповерхових будинків та заводських труб західної частини Катеринослава. Власники Брянського заводу цілком вдало реалізували свій проект «царського храму».

Але, споглядаючи  Брянський храм, не покидає враження, що ця урочиста будівля набагато краще виглядала б на первісно обраній локації – у центрі міста, на місці безликого Театру опери та балету.

Унікальність архітектури Брянської церкви не тільки в її розмірах. Змішування різних архітектурних стилів породило незвичний архітектурний образ, який запам'ятовується. Форми будівлі виконані у стилі бароко, декор у стилі неокласицизм, а ось бані-маківки – данина православної традиції.

Поряд із храмом було збудовано одноповерховий будинок для священика, який зберігся до наших днів. Першим священиком храму став Михайло Григорович Волошинов, який перейшов сюди з розташованої неподалік Благовіщенської церкви. (Про неї Міський сайт також розповідав детально).

Брянська церква була розрахована на 800-1000 осіб. Окремо слід відзначити технічне оснащення храму. Він був збудований зі спеціальної цегли із шлаку, яка мала особливу стійкість. Перекриття, а також колони зробили з залізобетону. Храм мав унікальну систему парово-водяного опалення з особливо влаштованою вентиляцією. Керівником усіх технічних робіт був інженер Брянського заводу Сергій Матвійович Гуков.

Доволі символічно, що «царський» храм – подарунок династії, став останнім за хронологією в місті Катеринославі. Надалі були революція, три роки протистоянь, розруха…

У 1922 році націоналізований Брянський завод було перейменовано на завод імені «товариша Петровського». Закриття «заводського» храму було справою декількох років…

У лютому 1929 року Брянську церкву було закрито. Ця історія доволі цікава – в одній постанові радянська влада об’єднала Брянську церкву та… Хоральну синагогу «Золота Роза». 8 лютого 1929 р. – з'явилося рішення Президії окружного виконкому про закриття Брянської церкви та Хоральної синагоги, в якому було записано таке:

«З пропозиціями міськради та т-ва «Безвірник» про закриття на підставі виявленого бажання широких кол трудящих м. Дніпропетровського, кол. Брянської церкви та Хоральної синагоги (разом з 2-х поверховою прибудівлею) погодитись...».

Надалі, Хоральна синагога «на підставі виявленого бажання широких кол трудящих м. Дніпропетровського» стала Будинком культури швейної фабрики імені Володарського, а у 2000 р. знову відкрита. А от Брянська церква змінила кілька господарів, та прийшла у цілковитий занепад. Храм пережив важку долю: закриття, занепад, загроза знесення, й, нарешті, відновлення.

У 1932 році у закритому храмі розмістили музей та виставку металургійної продукції заводу імені Петровського, згодом у 1933 році тут розташувався Будинок піонерів – міжшкільний комбінат. Споруда пережила війну.

З 1941 року тут знову проводилися богослужіння, проте церкву було другий раз закрито в період хрущовських гонінь. Тут розташувалася дитяча спортивна школа Ленінського району, а надалі склад будівельних матеріалів.

Органний зал: лики святих замінили великі композитори та музи

У результаті перипетій, у 1970-х роках вціліла лише основна частина будівлі Брянської церкви – маківки були втрачені. У цей час архітектурна та культурна громадськість звернула увагу на необхідність збереження цієї, безумовно, важливої пам’ятки архітектури.

Виникла цікава ідея – зберегти культову будівлю, розташувавши у ній Будинок органної та камерної музики. Ця практика в той час поширилася в багатьох містах колишнього СРСР. Зокрема, в Харкові для цієї мети пристосували Успенський собор у центрі міста, в Києві – Миколаївський костьол.

Велику роль, за спогадами сучасників, зіграла у збереженні храмової будівлі Зоя Григорівна Суміна (1924-2006). Ця жінка займала чверть століття, у 1970-1980-х роках, посаду заступника голови міськвиконкому, (по сучасному, віце-мера). Саме вона курирувала питання культури. За свою активність Зою Суміну прозвали «залізною леді» міста. Вона причетна до виникнення таких знакових об’єктів, як новий цирк, органний зал, обласна дитяча лікарня на вулиці Космічній, а також ініціювала проведення різних свят, наприклад, «Свята квітів», «Свята книги», та «Міської ялинки» в парку Чкалова (нині Глоби).

Ідея реконструювати старовинну будівлю під органний зал отримала схвалення на вищому рівні. Постановою Ради Міністрів Української РСР № 442 від 6 вересня 1979 року Брянську церкву було внесено до списку пам’яток архітектури республіканського значення. Храм отримав своєрідну охоронну грамоту.

22 червня 1982 року облвиконком ухвалив рішення перетворити будівлю на Будинок органної та камерної музики. У тому ж році за проектом дніпропетровського архітектора Л.Г. Попова розпочалися реставраційні роботи, які тривали до травня 1986 року.

У 1987 р. Брянська церква відкрилася після реконструкції як Будинок органної та камерної музики який вміщує 250 осіб. 27 квітня 1987 року тут відбувся перший концерт. У будівлі було встановлено спеціально виготовлений 12-тонний орган фірми Sauer із Франкфурта-на-Одері, який має 30 регістрів, два модулі та 2074 труби.

Фасад будівлі було повністю відновлено з елементами декору. У підземній частині було прибудовано велику частину для технічних потреб та заново розпланована територія навколо храму.

Інтер’єри храму, на жаль, не збереглися, зокрема, майже повністю було знищено розписи. Тому було вирішено створити нову, світську концепцію інтер’єру – стіни розписали на теми великих композиторів, а замість чотирьох євангелістів розмістили зображення муз, а також багато символічних фігур. Розписи здійснили художники В. Данилов та С. Ісаєв. Звичайно, сьогодні така концепція викликає нарікання, але тоді це було «менше зло», й цілком компромісне рішення.

Біля будівлі Храму було побудовано спеціальну стіну, де розмістили погруддя великих композиторів. Таким чином, було створено важливий культурний об’єкт, ядро тяжіння цього доволі депресивного району.

Подвійне сусідство: орган та храм. Що далі?

З 1990-х років усе сильнішими ставали заклики щодо повернення будівлі православній церкві. У 2011 році тодішня обласна влада та церковні ієрархи уклали компромісний договір – нижня частина (де розміщувався гардероб та кафе), була передана одразу під відновлення церковних служб.

А от доля верхньої частини храму залишається невирішеною до сих пір.

Напередодні Великої війни було складено додаткову угоду про долю будівлі. Договір передбачав, що до 2025 року орган буде перенесено, а будівля цілком перейде у користування церкви. Висловлювалися навіть припущення про те, куди саме може перебазуватися Будинок органної музики. Наприклад, до Літнього театру пару Шевченко, який планували реконструювати.

Але Велика війні якщо не перекреслила, то відстрочила ці плани. І до сьогодні доля унікального органу залишається предметом дискусій. Тому крапка в цьому питанні не поставлена до сих пір

Крім проблеми правовласності, доля Брянського храму сьогодні ускладнюється й погіршенням стану будівлі. За довгі роки стіни покрилися тріщинами, розписи частково потріскалися, в багатьох місцях також осипається декор. Додаткові тріщини з’явилися на будівлі після одного з обстрілів ворогів.

***

Брянська церква вже більше століття входить до числа найбільш видатних архітектурних пам’яток Дніпра. Можна сподіватися, що в найближчі роки доля будівлі буде остаточно вирішена й величний храм у промисловому районі залишиться окрасою нашого міста», - завершує Максим Кавун.