Таємниці Дніпра: історія найбільш незвичайної вулиці нашого міста

Міський сайт, незважаючи на воєнне лихоліття, продовжує позитивні історичні розповіді про вулиці та площі нашого міста на Дніпрі, про пам’ятки архітектури та видатних історичних осіб.

Цього року виповнюється 95 років найбільш незвичайній вулиці нашого міста. Це вулиця Блаватської, яку більшість городян до сих пір звуть Новою. Вона проходить над парком та зовсім не має будинків! Крім цих фактів, історія вулиці сповнена інших цікавих «родзинок».

Ювілей вулиці Блаватської – чудовий привід розповісти про її історію та архітектурні та меморіальні локації.

Чому вулиця Блаватської може вважатися найбільш незвичайною в нашому місті? Коли і за яких історичних обставин виникла ця вулиця? Чому ця вулиця змінила декілька назв за століття? Які цікаві технічні та архітектурні об’єкти розташовані на цій вулиці? Які пам’ятники були розташовані на вулиці, куди вони зникли і які незабаром зникнуть?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Вулиця над парком була «Новою» сімдесят років

«Перша історична назва вулиці Блаватської – Нова, - розповідає Максим Кавун. - Досі так її називають чимало дніпрян, особливо старшого віку.

Вулиця проходить у центральному парку імені Лазаря Глоби. Точніше, не в парку, а над його територією. Унікальність вулиці також у тому, що на ній офіційно немає жодного будинку. І лише два вказівники – аншлаги. Магістраль виникла 95 років тому – як найкоротший шлях, що сполучає головний проспект та «цитадель обласної влади».

Вулиця, яка проходить над парком, якому вже 250 років, – одна з наймолодших в історичному середмісті Дніпра. Чому так сталося? Вулиця Нова була створена в середині 1920-х років як перший етап кардинальної реконструкції паркового комплексу після революційного лихоліття. Розташувалася вулиця на межі двох різних зон паркового комплексу, які до революції називалися «Міський сад» та «Технічний сад».

Парк, заснований як фруктовий сад іще в другій половині XVIII століття запорозьким козаком Лазарем Глобою, пережив безліч реконструкцій, зокрема, роз’єднувався на різні частини. До речі, Міський сайт докладно розповідав історію садів Лазаря Глоби.

Після революції дві частини парку знову об'єднали. Цей новий старий парк називався «Сад фізкультурників», «парк імені Хатаєвича», нарешті, з 1939 р. «парк імені Чкалова», а з 1992 р. – парк імені Лазаря Глоби.

Прокладення вулиці Нової відбувалося три роки – з 1924 до 1927 рр. 1924 року розпочалися роботи з прокладення вулиці, два роки будували міст, і врешті-решт, роботи були завершені в 1927 році. Вулиця пройшла майже посередині ділянки, де в 1910 р. проходила знаменита Південноросійська промислова, сільськогосподарська та кустарна виставка.

Збереглися спогади кандидата технічних наук, одного з будівничих вулиці Г. Пухальського:

«В двадцатые годы весь район «выставки» (так её называли) представлял собой сплошную малопроходимую заболоченную территорию, заросшую высоким камышом, кустарниками и отдельными деревьями. С наступлением темноты этот район горожане обходили десятой дорогой…

Однако ушли войны, разруха, голод. Город приступил к восстановлению своего хозяйства. В этих еще сложных условиях было принято решение о восстановлении и реконструкции центральной части города – территории бывшей выставки.

Предусматривалось превратить её в благоустроенную парковую зону с прокладкой Новой улицы и постройкой капитального моста через создаваемое искусственное озеро. 1924 год положил начало этим строительным работам. Через год началось строительство моста через парковое озеро».

Створення паркової вулиці як важливий містобудівний захід було відображено у щорічних звітах міської ради. Зокрема, у звіті за 1925 р. вказувалося:

«…приступлено к работам по пересозданию бывш. Городского сада, по прорезке новой улицы через территорию бывшей Выставки».

Роботи з формування нової вулиці передбачали створення насипу та будівництво мосту над парковим озером (у спогадах говорилося про штучне озеро, насправді було лише подовжено рукав існуючої давньої водойми). У цілому, роботи з завершення будівництва мосту та формування та благоустрою вулиці Нової завершилися 1927 року.

Автомобільна вулиця над парком – забаганка політичного керівництва

Нова вулиця, крім того, що пролягла над міським парком, мала ще одну характерну рису – вона була проїзною! Так, на ній у довоєнний час здійснювався інтенсивний автомобільний рух. Це добре видно на листівках 1930-х років. Сьогодні це фактично паркова алея, й уявити рев автомобілів тут доволі екзотично.

Чому ж у складні пореволюційні 1920-і роки міська влада заходилася прокладати над парком цілу вулицю? Невже суцільно з естетичних прагнень? В тому то й річ, що Нова вулиця над парком з’явилася передусім із політичних мотивів. Чому й як таке могло статися?

Справа в тому, що на початку 1920-х років більшовики розташували органи управління (губернський, згодом окружний, а з 1932 року – обласний комітет партії та обласну раду) в вишуканій будівлі колишнього Комерційного училища, збудованій в 1905 році. Сьогодні в цій будівлі знаходиться Дніпропетровська обласна рада (проспект Поля, 2). Будівля знаходилася на колишній Тюремній площі, над парком. До речі, Міський сайт докладно розповідав історію цієї знаменитої пам’ятки архітектури.

Вулицю над парком спорудили цілком для утилітарних потреб – автомобільного сполучення з головним проспектом (тоді Карла Маркса, нині Дмитра Яворницького). Фактично для перевезення «червоних вождів» Придніпров’я.

Існувала ще одна обставина локації вулиці саме над парком. З 1920-х та по 1950-і роки головною площею міста вважалася місцевість перед входом у парк Чкалова (нині Глоби). Саме тут проходила кульмінація численних святкових демонстрацій (на 1 травня, 7 листопада та інше), й саме тут встановлювали обов’язкову трибуну для партійних вождів. В радянський час площа носила ім’я Горького, згодом (у 1982-1987 роках) Брежнєва, знову Горького, з 2016 р. – площа Половицька.

Останні тридцять років ця локація зайнята будовою станції метро, й давно втратила своє колишнє значення. Але вулиця над парком якраз була прокладена у 1920-х роках як найкоротший автомобільний шлях для «червоних вождів» від цитаделі влади до місця проведення демонстрацій.

Залізобетонний міст – чудовий оглядовий майданчик

Основна споруда на вулиці – це міст над парковим озером, збудований у 1925–1926 роках. До речі, це один із найстаріших «автентичних» мостів у місті – йому виповнилося 95 років. Це одноарочний залізобетонний міст, перекинутий через озеро – візуальний центр парку. Автор проекту мосту - інженер А.А. Гармаш.

На щастя, збереглися спогади одного з будівельників мосту, кандидата технічних наук Г. Пухальського, опубліковані в газеті «Днепр вечерний» 1989 року:

«Мне довелось в юношеские годы быть одним из строителей моста – бетонщиком, и все, что его касалось, хорошо сохранилось в моей памяти. Возводимый железобетонный арочный мост представлял собой современное инженерное сооружение, рассчитанное на тяжелые транспортные нагрузки. Арочная часть моста с его проезжей частью упирается в береговые подземные опоры в виде четырех массивных, глубоких опускных бетонных колодцев, посаженных на плотные скальные грунты.

Строительство велось с использованием добротных материалов, при высоком качестве работ. Мост возводился специализированной мостостроительной организацией «УКРУМТ» по проекту ее начальника инженера А.А. Гармаша (позже профессор, проректор ДИСИ) [нині ПДАБА – Придніпровська державна академія будівництва та архітектури – прим. Максима Кавуна]. На стройках того времени все работы производились, в основном, вручную. Руководил стройкой производитель работ С. Сатуновский, опытнейший практик-мостостроитель. Нельзя не вспомнить старшего артели плотников-опалубщиков Кошкина… Строительство паркового моста было закончено в конце 1926 года».

У офіційному звіті міської ради Дніпропетровська за березень – вересень 1927 року є такий пункт:

«Построен и окончен мост на территории бывш. выставки».

Будівництво мосту та вулиці в 1920-х роках кардинально змінило характер та історичні обриси паркової зони. Для підходів до мосту було насипано високі пандуси. Споруджено чотири сходи – з обох сторін мосту та по обидва боки.

З тих часів міст – фактично центральний оглядовий майданчик території парку. Праворуч сьогодні відкривається чудовий краєвид на Літній театр у формі мушлі та містечко атракціонів. А зліва добре видно частину озера з фонтаном «Маленький принц», станцію та шляхи Дитячої залізниці та панораму вулиці Андрія Фабра.

У 1930-і роки «червоні вожді» подарували парк та вулицю собі

У 1930-х роках вулиця Нова на деякий час змінила назву, виключно з політичних мотивів. Червоні вожді забажали назвати парк та вулицю своїми іменами. У 1934 р. «Сад фізкультурників» отримав назву «парк імені товариша Хатаєвича», на честь Менделя Марковича Хатаєвича, який з 1933 до 1937 рр. був партійним керівником новоствореної Дніпропетровської області. Керівник міста, а згодом і формальний керівник області, Іван Андрійович Гаврилов (1885-1937), теж вирішив не відставати від колеги. Тому вулицю над «парком імені товариша Хатаєвича» назвали на честь «товариша Гаврилова».

У 1924–1927 роках Іван Гаврилов керував Катеринославською губернією, потім Дніпропетровським округом (голова виконкому) і одночасно був головою міської ради, згодом у 1933–1936 роках формально керував Дніпропетровською областю (голова облвиконкому). У 1935 р., коли Гаврилов відзначав 50-річний ювілей, міськрада зробила йому оригінальний «подарунок» – назвала його ім'ям вулицю Нову. Але…

Вийшов цікавий топонімічний прецедент: парк та вулиця над ним за життя носили назви двох керівників області – парк імені М. Хатаєвича (керівник обкому партії) та вулиця І. Гаврилова (керівник облвиконкому). Але «подарунок» цей прийшовся з гірким присмаком...

Вулиця Нова носила ім'я Івана Гаврилова дуже короткий час, як і парк поруч. Як неважко здогадатися, радість була швидкоплинною, й обоє керівників згоріли в горнилі сталінських репресій. Івана Гаврилова, як і Менделя Хатаєвича, розстріляли 1937 р. як «ворогів народу», «терористів» і «троцькістів». Вулиця над парком непомітно знову стала Новою, а сам парк назвали в 1939 р. ім’ям загиблого видатного льотчика Валерія Чкалова.

Два пам’ятники Валерію Чкалову

Пам’ятники на парковій вулиці були витримані в ідеологічному дусі. Від проспекту вулиця розпочинається площею з пам'ятником Валерію Чкалову.

Історично пам’ятників було два – один відкритий 1957 року, згодом його замінили у 1981 році новим монументом. Мотивація розташування пам’ятників льотчику виходила з того, що з 1939 до 1992 року парк носив ім’я Чкалова. Два пам’ятники зовсім не схожі. Перший пам’ятник зображував Чкалова в льотній формі в традиційній позі.

Сучасний пам’ятник Валерію Чкалову був відкритий 15 серпня 1981 року. Його автори – відомі митці, скульптор В. Небоженко та архітектор В. Положій. Валерій Чкалов (1904-1938) – Герой Радянського Союзу, прославився випробуванням нових радянських літаків-винищувачів 1930-х років. Став світовою знаменитістю після авіаперельотів на тривалі відстані: 1936 р. за маршрутом Москва – Петропавловськ-Камчатський, а 1937 р. здійснив перший у світі безпосадковий переліт з Москви до Ванкувера (США) через Північний полюс.

Валерій Чкалов трагічно загинув у грудні 1938 р. у Москві під час випробувань нового літака. До сих пір його смерть оповита покровом таємниці. За радянських часів на честь В.П. Чкалова називали чимало вулиць та інших об’єктів, а також ставили пам’ятники у всіх великих містах колишнього СРСР.

6 грудня 2022 р. міська рада Дніпра внесла пам’ятник Чкалову в список тих, які належить демонтувати. Судячи з цього, цей пам’ятник також незабаром стане історією.

Стела з наказом вождя демонтована цьогорічною весною

Інший пам’ятник на вулиці, який також було розташовано на площі з боку проспекту, демонтований весною 2022 року. Це стела з наказом Йосипа Сталіна про звільнення Дніпропетровська у 1943 р.

Стела цегляного кольору з металевими плитами, була встановлена в 1967 р. На ній було вміщено військову символіку, стилізовані зображення бійців (з одного боку) та повний текст наказу Й.В. Сталіна з приводу звільнення міст Дніпропетровська та Дніпродзержинська від німецьких військ, виданий 25 жовтня 1943 р. У наказі генералу (пізніше маршалу) Малиновському говорилося:

«за отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войскам, участвовавшим в боях за освобождение гор. Днепропетровск и гор. Днепродзержинск»

.

До речі, до демонтажу це було єдине місце в Дніпрі, де містилася згадка про Сталіна… В місті існувала ще вулиця Героїв Сталінграда, але в 2015 р. в рамках декомунізації вона стала проспектом Богдана Хмельницького.

Початок вулиці з боку проспекту: 40 років чекає на станцію метро

Початкова частина вулиці Блаватської з боку проспекту Яворницького фактично являє собою невелику площу. Це результат реконструкції 1981 року. В середині 1970-х років був розроблений проект комплексної реконструкції тодішнього парку імені Чкалова, авторами якого стали відомі архітектори Леонід Халявський та Євген Яшунський.

Одним із основних елементів цього проекту стала реконструкція входу в парк та на вулицю з боку тодішнього проспекту, проведена в 1981 р.

Вхід було оформлено у вигляді великої відкритої, вимощеної плитами площі, розрахованої на потік відвідувачів з проспекту та запланованої станції метрополітену «Парк Чкалова». Зайве нагадувати, що будівництво цієї станції (під назвою «Театральна) триває досі! На правому крилі нової площі у 1981 р. встановлено новий пам’ятник В.П. Чкалову.

Опис реконструйованої ділянки парку вміщений у газеті «Зоря» в серпні 1981 року:

«З’явився ще один унікальний куточок міста. Диференційоване розташування на площі газонів, зелених гайків, стежок, квітників, кольорового граніту – збільшило масштаби парку. Підключився в ансамбль театр імені Горького до нього ніби додалося зелене фойє. Площа вимощена білими фактурними плитами, перепади висот рельєфу оформлені альпенаріями із валунів, покритих мохом, встановлені красиві паркові лави та дивани, спеціально виготовлені для парку. Відбулося своєрідне злиття східної і західної частин парку, колись розрізаного вулицею Новою».

Підземні секрети під вулицею – два тунелі дитячої залізниці

Дещо цікаве приховується під самою вулицею, по обидва боки мосту над парковим озером. Тут розташовуються два тунелі Дитячої залізниці. Звичайно, їх майже не видно з траси вулиці, й слід уважно придивитися, спустившись униз, власне на територію парку.

Через десять років після прокладення вулиці, насипання пандусів та будівництва мосту, у 1936 році на цій ділянці знову проходила будівельна активність.

Усього за декілька місяців була побудована та в липні 1936 року введена в дію Мала залізниця. Це була друга така залізниця в Радянському Союзі (після Тбілісі) та перша в Україні. Діти навчалися тут справі залізничника, знайомилися з принципами роботи та технічним обладнанням. Міський сайт докладно розповідав про будівництво, відкриття та історію Дитячої залізниці.

У 1936 році крізь пандуси пробили два тунелі. Вони мали назви – «тунель імені Пушкіна» та «тунель імені Чапаєва». Згодом тунель імені Чапаєва називався «тунель імені Маяковського». Нещодавно тунелі отримали нові назви – «тунель Козацький» та тунель «Січеславський». Дитяча залізниця, на щастя, збереглася в Дніпрі, а відміну від багатьох аналогів в інших містах. Тунелі лишаються цікавими архітектурно-інженерними об’єктами.

Архітектурна домінанта вулиці – колишній «ідеологічний палац»

Архітектурні «родзинки» тихої паркової вулиці також мають політичний присмак… Наприкінці вулиці, над парком височить пам'ятка архітектури «пізнього розвиненого соціалізму». Офіційна перша назва будівлі – «Будинок політпросвіти» («Дом политпросвещения»).

Будинок з’явився 1982 р., на самому заході брежнєвської епохи. Його автори – архітектори Л. Супонін, І. Підорван, О. Замкова. П'ятиповерхова масштабна будівля призначалася для пропагандистських та ідеологічних заходів. Будинок політпросвіти створював єдиний «владний» комплекс разом із сучасними будівлями обласної ради та обласної адміністрації. Таким чином, вулиця отримала цікавий архітектурний акцент.

За рахунок перепаду ґрунту на 7 метрів будинок здається ще монументальнішим. Продовження однієї з терас перекриває своєрідною аркою вулицю Блаватської. У середині 1990-х будівлю, позбавлену старого ідеологічного змісту, було переобладнано під діловий центр. В будинку містилися та містяться різні господарі – відділ бібліотеки, департаменти органів самоуправління, штаб-квартира політичної партії, приймальні депутатів. Нині значну частину будівлі займає телеканал «Дніпро-ТВ». А в цокольній частині колишнього Будинку політпросвіти, вже більше двадцяти років знаходиться ресторан. Інші часи, інші звичаї….

Паркова вулиця змінила три назви за двадцять років

Вулиця Нова незвичайна ще й тим, що в останні десятиліття змінила фактично три назви. І також з політичних мотивів.

У 2003 році вулиці надали ім'я Володимира Щербицького (1918-1989) – одного з лідерів «дніпропетровської групи» у керівництві Радянського Союзу 1960–1980-х років. З 1972 по 1989 роки Щербицький керував українською компартією і був фактично першою особою Радянської України.

Згідно з прийнятими 2015 року законами про «декомунізацію», постать Щербицького була внесена в список «неблагонадійних». Тому постало питання про нову назву вулиці.

У листопаді 2015 р. вулиця отримала нове ім’я – на честь Олени Петрівни Блаватської (1831–1891). Це всесвітньовідома жінка-філософ, яка народилася в Катеринославі й була дочкою відомої жінки-письменниці Олени Ган. Садиба Ган знаходилася якраз неподалік цієї вулиці – на вулиці Петербурзькій (нині вул. Князя Ярослава Мудрого, 11). Сьогодні тут створено та діє Музейний центр О.П. Блаватської та її родини (відділ Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького).

«Бездомна» вулиця не має будинків та лише два вказівники

У післявоєнний період паркова вулиця зазнала кардинальної реконструкції: було ліквідовано автомобільний рух, і вулиця перетворена на паркову. У 1960-1970-х роках зникли з обох боків вулиці ажурні огорожі, декоровані вазами.

Під час реконструкції парку імені Чкалова (нині Глоби) в середині 1970-х років кардинальних змін зазнав вихід вулиці на проспект: тут була влаштована панорамна площа для масових заходів. Автором цієї ідеї був відомий у місті ландшафтний архітектор Леонід Халявський, який у той час був автором проекту реконструкції усього парку.

А завершується вулиця Блаватської звичайною «хрущовською» цегляною п’ятиповерхівкою, збудованою в 1960-х роках. На першому поверсі будинку розташовується Обласна бібліотека для молоді бібліотека імені Свєтлова. Але цей будинок має адресу – вул. Старокозацька, 60. Таким чином, жодного будинку на вулиці Блаватської офіційно немає.

Два вказівники без номерів – на фасаді колишнього Будинку політпросвіти та бібліотеки для молоді. Впирається вулиця у східний фасад сучасної будівлі Дніпропетровської обласної ради, якою, врешті-решт, вулиця й зобов’язана своєю появою.

***

Вулиця Блаватської довжиною усього лише в кілька сотень метрів – одна з найбільш незвичайних. Вона одна з наймолодших в історичному середмісті Дніпра. Вона парадоксально поєднує в собі рекреаційні та ідеологічні функції. З одного боку – «політична» природа та історія вулиці, ідеологічні пам'ятники героям та символи влади. З іншого – улюблене місце паркових гулянь дніпрян та гостей міста», - завершує Максим Кавун.