Ольга Подушкіна: «Якісна архітектура неможлива без натхнення!»

Відома дніпровська архітектор розповіла про свій шлях у архітектуру, найзнаковіші проекти, плани та мрії.

Наша довідка. Ольга Подушкіна – дніпровська архітекторка, авторка десятків реалізованих проектів у Дніпрі, інших містах України та в зарубіжних країнах. Засновниця, власниця, креативна директорка, головна архітектора проектів «FPA-architect». Голова експертної комісії, комісії з авторського права та професійної етики Палати Архітекторів Національної Спілки АрхітекторівУкраїни.

Чому архітектура – не зовсім жіноча професія

Висловлю свою суб'єктивну думку. Не перший рік Ольга Подушкина є окрасою архітектурно-містобудівної ради Дніпра. І не лише через знаковість та цікавість своїх проектів. Але й тому, що серед дніпровських архітекторів – небагато жінок-архітекторів.

З питання про таку диспропорцію та її причини ми і розпочали ексклюзивне інтерв'ю цього фахівця Міському сайту.

- Жінки – власники архітектурних бюро, як і раніше, рідкість. Стереотипи все ще живі в суспільстві: архітектор, який проектує, - це чоловік із «будівельною каскою на голові». Жінкам-архітекторам необхідно мати величезну впевненість у собі, щоб досягти успіху у сфері архітектури. Така тенденція склалася й у світі, хоча у розвинених країнах відсоток жінок-архітекторів таки вищий, - визнає Ольга. – Жінки отримали рівні права з чоловіками у всіх сферах відносно нещодавно. Праця архітектора - важка, і не кожна жінка готова займатися цим все життя, відкладаючи свої особисті інтереси на другий план. Адже це не просто професія, це сенс життя. Навіть уві сні продовжуєш працювати, приходять цікаві ідеї, вирішуються різні проблеми. До того ж, треба врахувати, що жорсткість нашого архітектурного ринку є вищою, ніж у розвинутих країнах: завдяки корупції, слабо працюючим законам, незлагодженої нормативно-правової проектної бази, проблематики авторських прав та іншому. Тому в Україні жінка-архітектор, що відбулася як професіонал, – поки що досить рідкісне явище, хоча ця ситуація поступово змінюється.

- А коли ви всерйоз задумалися про цю професію?

- Хоча мої батьки не мали жодного відношення до цієї професії, архітектором я зібралася стати з 8 років. Вже у тому віці у мене замість ляльок були плани, які я старанно викреслювала. Мені не подобалося, як виглядали мої стандартні дитсадок, школа, квартира, хотілося їм надати оригінального вигляду. Потім від викреслення планів я перейшла до створення моделей будівель із пластиліну, картону та клею. Один знайомий батьків, побачивши мене за цим заняттям, сказав пророче: «У вас дочка росте архітектором!». Почувши це, я почала збирати інформацію, що потрібно, щоб здобути цю професію. Пішла до школи мистецтв та успішно її закінчила, закінчила фізико-математичний клас, займалась кресленням, яке факультативно у школі нам давав Механічний технікум. А коли настав час обирати ВНЗ, абсолютно усвідомлено вступила на архітектурний факультет Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, знаючи про високу якість фахівців-викладачів та рейтинг в Україні.

Провал у промисловій архітектурі треба ліквідувати

- Пам'ятаєте, яким став у цьому виші перший проект?

– Памятаю усі, кожен був по-своєму важливий та цікавий, кожен приносив користь та досвід. Найбільше відкарбувалися у пам’яті проект школи та суднобудівний завод.

– А що стало темою дипломного проекту?

- Азотно-туковий завод. Мій випуск був останнім у Дніпрі за спеціалізацією промислова архітектура. І зараз мене, як архітектора-«об'ємника», дуже засмучує, що в нас втрачені надбання та немає школи промислового проектування. Цей вид архітектури дуже специфічний та складний. Промислові об'єкти теж мають бути гармонійними та естетичними. Але архітекторів цієї спеціалізації в Україні наразі не готують. Особливо це потрібно стане з урахуванням необхідності відновлення багатьох українських підприємств після завершення війни.

– А яким став ваш перший реалізований проект?

- Ще будучи студенткою ДІБІ, підробляла в одній фірмі техніком-архітектором, де калькувала креслення, потім дизайнером-архітектором в іншій, яка займалася виготовленням меблів. Також паралельно з навчанням підробляла ще й на вичислювальному центрі ДІБІ, де освоїла комп'ютерні программи для проектування, що дало мені змогу після закінчення вищої освіти знайти роботу архітектора у фірмі «Дольнік та К». І першим реалізованим проектом, у якому я брала участь, стала 1998-го року хоральна синагога «Золота троянда».

Географія проектів – від Німеччини до Казахстану

- Скільки за ці, вже майже чверть століття у архітектурі, вами було створено проектів?

- Гадаю, понад 100. Це не лише у Дніпрі, а й у багатьох містах України. Також розробляла проекти для Казахстану, Німеччини, Австрії.

- Якими з них найбільше пишаєтесь?

– Тими, які були реалізовані у нашому місті. У складі авторського колективу фірми «Дольник і К» – комплекси «Пасаж», «Енігма» та «Каскад-Плаза». З безпосередньо моїх відзначу культурно-діловий комплекс «PSHKN», житловий комплекс «Троїцький» та мій найулюбленіший об’єкт, водно-розважальний комплекс з апартаментами «ПОРТ СІТІ», який є ще в процесі будівництва.

- А про які нереалізовані проекти найбільше шкодуєте?

- Про проект реконструкції готелю «Спорт», на місці якого пізніше збудували висотний комплекс «Арена Тауер». Також, на жаль, мій концепт по парку «Зелений гай» не пішов у реалізацію. Дуже шкода три проекти в Карпатах – два готелі та броварня. Замовник у результаті вирішив заощадити, реалізував простіший проект, при цьому запозичивши мої ідеї та порушивши авторські права. Цікавий проект відпочинкового комплексу у горах під Алма-Ати, який не пішов у реалізацію із-за обвалу місцевої валюти у Казахстані. Та ще ряд проектів по Дніпру.

Найстрашніше - війна

- Україна та Дніпро пройшли через цілу низку криз – 1990-х років, 2008, 2014, нинішня… Яка з них загальмувала розвиток нашого міста найсильніше?

- Безперечно, нинішня війна. Кризи минулих років теж негативно позначалися на розвитку нашого міста та країни. Але під час них не руйнувалася інфраструктура, не гинули масово люди. Драматизм сьогодення ще й у тому, що ми не знаємо, коли прийдуть наша Перемога і настане мир. Не розуміємо, що і як буде завтра, за місяць, за рік. Але не дивлячись на це, про майбутнє архітекторам треба замислюватися та діяти вже зараз. А саме розробляти нові підходи до проектування, де Україна буде як простір нових урбаністичних можливостей, з високими показниками зв’язку та ефективності соціально-культурної та економічної сфери діяльності, нових демократичних принципів архітектурного проектування, позитивної капіталізації території з публічним, прозорим простором демократичного прийняття інтегрованих рішень щодо розвитку повоєнної України з обов’язковим дотриманням підходів людиноцентризму та індивідуального дизайну. Для цього треба формувати нові та коригувати старі нормативні та законодавчі бази. Розробляти нові методологічні моделі, принципи та підходи у проектуванні.

- Дев'ятий місяць в Україні триває Велика війна. До цього два роки наша країна та місто разом з усім світом жили в умовах кризи, спричиненої пандемією КОВІДу. Але парадокс – весь цей час у Дніпрі активно ведеться будівництво. У чому причина такого парадоксу, на вашу думку?

- Наше місто активне у всіх сферах, і бізнеси теж розвиваються активно. Серед замовників будівництва є запит на якісну архітектуру, створення нового міського середовища та сучасних об'єктів у ньому. Так, це зовсім не довоєнні масштаби. Але цей запит дає поштовх розвитку міста навіть у важкі часи. Усі ми віримо, що рашистські окупанти не зайдуть до нашого регіону. Тому замовники готові сьогодні вкладати кошти у створення якісного завтра. У цьому виявляється зрілість інвесторів та держави загалом.

Коли зі стапелів зійде «Лайнер»?

- Складовою завтрашнього вигляду Дніпра стане і комплекс на початку Набережної Перемоги «Порт-Сіті», який ще називають «Лайнер». Незважаючи на скрутний час, його будівництво активно ведеться. Коли «Лайнер» зійде зі стапелів?

- Цей проект – один із моїх найулюбленіших. Місце розташування для нього справді унікальне, і цьому місцю ми запропонували високу якість проекту. Він,на жаль, реалізується не у всіх тих параметрах, яких був задуманий, проект довелося змінити, як і назву комплексу, який тепер офіційно називається «Порт-Сіті». Але його переробка була не менш вдалою. Навіть під час війни покупці демонструють велику довіру об'єкту та високу купівельну активність… У наш час важко говорити про точні строки. І в мирний час це було недоречно. Але об'єкт справді швидко будується. Передбачається, що його перша черга може бути здана в середині 2023 року, і, можливо, к кінцю наступного року комплекс зможуть ввести в експлуатацію.

- Які ще об'єкти за вашими проектами у Дніпрі зараз зводяться?

– Комплекс «Делайт Холл» на вулиці Шевченка, 23.

– А які ідеї війна завадила реалізувати?

- Ох, їх дуже багато! Відсотків 95 об'єктів відкладено до найкращих часів. Наприклад, були плани зводити великий комплекс у районі перехрестя вулиць Паторжинського та Гончара. Два об'єкти планувалися на житловому масиві Перемога. У Кривому Розі збиралися реалізувати проект реконструкції ЖК. Два великі проекти були готові запустити у Запоріжжі. У Харкові на Салтівці у березні цього року хотіли розпочинати будувати величезний житловий комплекс. Та поки все відкладено,заморожено. Сподіваюсь, ненадовго.

Майбутнє – за європейською архітектурою!

- На вашу думку, чи зміниться архітектура України та Дніпра після нашої Перемоги? І як саме?

- Безперечно, зміниться. Я впевнена у нових, європейських тенденціях розвитку нашої країни та, зокрема, архітектури, із остаточним викоріненням залишків пострадянських деградованих традицій. На чільне місце вийде необхідність створення середовища для комфортного життя людині, де вона є головною. Нові для України методології проектування, які давно застосовуються у розвинутих та благополучних країнах, потрібно буде напрацьовувати та застосовувати у нашій країні. Необхідною буде щільна співпраця з представниками громад, влади, пересічними громадянами. Такі кроки дадуть розуміння направлень проектування, ідентичності нашого міста, його цінностей, економічних складників. Такі важливі в останній час для країн світу питання екології, ресурсів, сміття, енергоефективності, повторного використання матеріалів вийдуть на перший план і в архітектурі України. Дніпро стане ще більше сучасним українським європейським містом.

- Про що зараз мріє архітектор Ольга Подушкина?

- Як і всі українці – перш за все, про нашу Перемогу та мир. Мрію, щоб наші клієнти поважали працю архітекторів, щоб працювали з архітекторами, як єдина команда. Щоб реалізувати хоча би один проект,як він був задуманий с самого початку. А з особистих мрій… Хотілося б увійти до топ-50 жінок-архітекторів світу та стати другою жінкою-володарем найпрестижнішої у сфері архітектури Прітцкерівської премії.

Хочу завершити словами іншої архітектори Захи Хадід: «Завжди важливо створювати щось нове, оскільки архітектура – це обличчя нинішнього покоління, символ поточного моменту. Саме архітектура створює літопис часу, за ними ми дізнаємося про історію людей, їх спосіб життя та вдачі». Та додам до цього своє: «Правильні пропорції в архітектурі,сформований індивідуальний неповторний образ – обов’язкова запорука успіху об’єкта незалежно від стилю та можливостей замовника. І створити це може тільки архітектор!».

- Бажаю, щоб ваші мрії справдилися якнайшвидше!