|«« | «« | »» | »»| |
Міський сайт продовжує розкривати історичні таємниці нашого міста, його видатних споруд та відомих діячів.
Рівно 175 років тому, 26 жовтня (за новим стилем – 7 листопада) 1847 року в Катеринославі було урочисто відкрито перший стаціонарний кам’яний Зимовий театр.
Історія цього театру практично невідома широкій публіці. Тому сьогодні Міський сайт присвячує цій темі спеціальний нарис.
Хто й як ініціював відкриття першого кам’яного театру в Катеринославі? Хто був власником будівлі першого театру? Як проходило відкриття Зимового театру та які спектаклі були першими? Скільки проіснував цей перший театр та що нагадує про нього сьогодні?
На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
«Шлях нашого міста до появи театру та становлення театрального мистецтва був довгим і тернистим, - розповідає Максим Кавун. - Величний театр мав з’явитись у Катеринославі згідно «Начертания города Екатеринослава», написаного князем Григорієм Потьомкіним у 1786 році. Але цього так і не відбулося.
Перша театральна постанова була поставлена в Катеринославі на двадцять років пізніше запланованого, у 1806 році. Міський сайт розповідав детально про цю подію та про ранню історію театральних постанов у нашому місті. На жаль, заснування «Благородного театру» в 1806 році було тимчасовим. Лише 1847 року в місті виник перший Зимовий театр, про що й піде розповідь сьогодні.
Однак ми цілком можемо пишатися, що театр у місті на Дніпрі виник не «згори», за розпорядженням начальства, а «знизу», відповідаючи запитам «освіченої» публіки.
Рання історія катеринославського театру практично повністю базується на спогадах очевидців, і практично не забезпечена архівними джерелами. Автор статті «Екатеринославский театр», вміщеної в 1887 році на шпальтах газети «Екатеринославский юбилейный листок», навіть через 40 років після заснування кам’яного театру відзначав ці факти:
«Любовь екатеринославцев к театральной сцене начала проявляться, повидимому, довольно рано. Не располагая документальными доказательствами жизни местнаго театра за время, отдаленное от нас, мы поневоле должны, для разъяснения вопроса о местной сцене, обратиться к воспоминаниям старожилов».
Ранній Катеринослав, «забута південна столиця», багато десятиліть у першій половині ХІХ століття мав містечковий, практично гоголівський колорит. У 1850 році в місті мешкали тільки 10 тисяч осіб населення. В умовах провінційності міського середовища театр був не тільки розвагою міського «вищого суспільства», а й важливим показником культурного розвитку міста.
У 1845 році на шпальтах єдиної тоді газети «Екатеринославские губернские ведомости» було вміщено такий показовий пасаж:
«Скучна провинциальная жизнь вообще, по причине удаления ея, от высших современных интересов во всех отношениях, в которых вращается жизнь столичная, но еще скучнее жизнь в небольшом губернском городе, где нет ни высшаго учебнаго заведения, или какого-либо ученаго общества, ни постоянного театра, ни библиотеки для чтения, где поэтому однообразно, день ото дня, тянется жизнь общественная, в неизменном уровне одних и тех же занятий. Судьба дала нашему городу именно такое назначение».
У 1845 році у Катеринославі було представлено всього 6 театральних вистав – дві «благородні» на користь дитячого притулку, дві – домашні, та дві – в пансіоні місцевої гімназії.
Потреби катеринославців в театральних постановках довгі роки заповнювали дерев’яні тимчасові театри та привезені з інших міст актори.
Старожил Катеринослава (ім’я якого не збереглося) в 1887 році на сторінках газети «Екатеринославский юбилейный листок» згадував:
«Там, где теперь реальное училище, помещался базар; затем на том месте построен был деревянный большой театр, в котором играла постоянная труппа, состоявшая из 120 человек, под управлением Штейна. Здесь были и первоклассные драматические артисты, как Рыбаков и др. Эта труппа потом распалась на несколько групп под управлением Бабанива и Жураховскаго».
Досить детально змалювала цей дерев’яний театр Штейна старожил Катеринослава Олександра Микитівна Молчанова в своїх «Воспоминаниях», вміщених у 1887 р. на шпальтах газети «Екатеринославский юбилейный листок»:
«Лет через шесть после моего приезда [тобто близько 1830 року – примітка Максима Кавуна], на базарной площади, где угол двора г. Касаткина, антрепренер странствующей труппы Штейн построил деревянный театр и начал приезжать к нам на ярмарку и на время дворянских выборов. Он, а также последующие антрепренеры – Молотковский и его зять Зеленский – всегда нанимали квартиру у нас; в нашей-же кухне готовился обед и ужин для всей труппы; я имела всегда даровую ложу, но пользовалась ею не очень часто, - только, когда давали хорошия пьесы; публика посещала театр охотно, - особенно, когда давали такия драмы, как «Русалка», «Параша Сибирячка» и проч. Из актрис публика особенно любила Громову и Петрову а из актеров – Пилони; раза два Зеленский привозил петербургскую актрису Федорову, - тогда театр ломился от публики.Во второй половине тридцатых годов в городе была такая страшная буря, что крышу театра приподняло, пронесло ее несколько саженей и бросило наземь, причем она лопнула по всем швам; и нужно было видеть, как из балки, что за качелями, набежали люди и начали растаскивать доски и кроквы; буря не дает на ногах стоять, они вертятся во все стороны, падают, на четверенках лазят, а крышу всеже упрятали на балку. После того и стены театра разобрали и построили его где-то внизу».
Автор статті «Екатеринославский театр», вміщений 1887 р. у тій же газеті, що й спогади Молчанової, надає дещо відмінну інформацію:
«С этим указанием на место постройки перваго у нас театра сходны и воспоминания другаго старожила г. Екатеринослава, Абрама Иосифовича Луцкаго, найболее знакомство с театральным делом г. Екатеринослава; но воспоминания эти в данном случае несколько несходны с воспоминаниями Молчановой. Так, Луцкий помнит, что первый театр в Екатеринославе действительно построен был на углу двора Чернявскаго (ныне Касаткина), в виде большаго деревяннаго сарая; но построен он был Трояновским, и представления в нем давались только летом, во время ярмарки (Петро-Павловской). Труппа актеров была под управлением Зеленскаго и Молотковскаго, последний был из Харькова, родственник Дюкова, известнаго Харьковскаго антрепренера. Некоторые из актеров этой труппы квартировали во дворе его-же, Луцкаго, находившемся в том-же месте, где и ныне он находится и где он, Луцкий, потом построил каменный театр».
В середині ХІХ століття потреба заснування кам’яного театру в Катеринославі вже відчувалася більш ніж нагально. Нарешті, ця подія відбулася 1847 року.
Цей рік в історії міста займає особливе місце. В цей рік катеринославським губернатором був призначений Андрій Якович Фабр, який пробув на цій посаді десять років. Це «фабрівське десятиліття» (1847-1857) стало періодом подолання кризи міського розвитку попередніх 60-ти років.
Андрій Фабр швидко розпочав кардинальну реконструкцію центру міста, головним елементом якої стало впорядкування центральної магістралі – Катерининського проспекту (нині проспект Яворницького) та влаштування знаменитого двохрядного Фабровського бульвару. Також Фабр надавав особливу увагу заснуванню культурних заходів. Зокрема, 1849 року було засновано «Общественный Музеум» в Катеринославі, від якого веде свій початок сучасний Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького.
Перед цими важливим заходами Катеринослав, незважаючи на губернський статус, являв собою брудне містечко, а центр міст мав виразний сільський колорит. Відомий російський літературний критик і публіцист В.Г. Бєлінський, відвідавши у 1846 р. Катеринослав, писав жінці:
«Город чрезвычайно оригинален; улицы прямые, широкие; есть дома порядочные, но больше все мазанки, по улицам бродят свиньи с поросятами, спутанные лошади. На огромной (незастроенной) площади стоит храм, довольно большой… На этой же площади стоит дворец Потемкина… Средина дворца реставрирована для дворянского собрания, а боковые здания находятся в состоянии развалин. При дворце сад, омываемый заливом Днепра, в саду много деревьев, которые не могут расти в московском климате и которых нет и в Харькове (хотя от Харькова до Екатеринослава только 200 верст), например шелковичное дерево и др. Интересен также казенный городской сад».
Тому зовсім не випадково, що саме 1847 року в місті нарешті виникає перший кам’яний театр. 26 жовтня 1847 року у Катеринославі відбулося відкриття першого постійного театру.
Будівлю для театру було збудовано місцевим купцем А.Й. Луцьким і розташовувалася вона на вулиці Гостинній (нині Магдебурзького права).
Старожил Катеринослава Микола Риндовський згадував у 1887 р. на сторінках газети «Екатеринославский юбилейный листок»:
«К числу первых по времени основания каменных част¬ных построек в Екатеринославе принадлежат: дом, где те¬перь помещается Губернское правление (он выстроен ев¬реем Трояновским и долгое время принадлежал ему и его наследникам), дом еврея Луцкого, в котором до последне¬го времени помещался театр, и дом Щекутина, где ныне помещается почтовая контора».
Яким же чином саме 1847 року з’явився в Катеринославі кам’яний театр і чому купець Абрам Луцький став його будівничим?
Абрам Йосифович Луцький був мільйонером, одним із найбагатших людей Катеринослава. Батько засновника першого кам'яного театру також був підрядником. З цього приводу газета «Екатеринославский юбилейный листок» в 1887 році писала, що він брав участь у відновленні з руїн Потьомкінського палацу та перетворенні його на Будинок дворянських зібрань, а також він був підрядником на будівництві корпусу Богоугодних закладів (старий корпус лікарні імені Мечникова):
«Подрядчиком при отстройке дворца был, кажется, еврей Луцкий, отец бывшего содержателя театра А. И. Луцкого. Последнему приходилось не раз быть свидетелем, при сношениях по строительству отца, суровости и оригинальности приемов Фабра. Однажды, как говорил Луцкий, ему пришлось провалиться в подзе¬мелье, будто бы и ныне имеющееся возле бывшего двор¬ца».
Автор статті «Екатеринославский театр», вміщеної в 1887 році на шпальтах газети «Екатеринославский юбилейный листок», так описав ці події:
«Первый деревянный театр был плохо построен и скоро пришел в ветхость; поэтому его разломали, и город снова остался без театра, пока не был построен новый им, Луцким.В то время екатеринославским губернатором был Пеутлинг (1836-1847 г.), а правителем губер. канцелярии – Ковзан, имевший в городе весьма заметное положение. Явился в Екатеринослав актер Пилони с целью давать представления, но в городе не было удобнаго для того помещения. Тогдашним местным аристократам (Евецкий, барон Франк и др.) очень желалось иметь в Екатеринославе театр; и вот губернатор Пеутлинг, по словам г. Луцкаго, «убедил» его, еще молодаго человека, построить театр.
Обратились-же именно к нему, между прочим, потому, что отец его был строителем богоугоднаго заведения; почему и его знали, как сына строителя, заканчивавшаго дела своего умершаго отца. Как раз в ту пору, около 1843-44 г., Луцкий (сын) строил себе жилой каменный дом, но дом этот еще не был окончен. Поддавшись убеждениям влиятельных в городе лиц, он, Луцкий, обратил свой недостроенный дом в театральное здание, и с тех пор, в течении почти 42 лет, в этом доме постоянно давались представления вплоть до 1885 г., когда Луцкий вновь перестроил его в жилое помещение».
Тут цікаво відзначити, що перший кам’яний театр будувався як житловий будинок, і лише згодом був перебудований для театральних потреб.
На противагу тимчасовим дерев’яним театрам, кам’яний театр Луцького мешканці називали «Зимовий театр». Перший в Катеринославі Зимовий театр Луцького проіснував з 1847 по 1885 роки, тобто практично 40 років.
Як проходило відкриття першого Зимового театру в Катеринославі?
На жаль, детального опису подій не збереглося. Тим не менш, існує стислий опис подій, надрукований у 6-му випуску «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии» в 1910 році.
«Помещение театра, по свидетельству современника, было «весьма хорошее, даже щеголеватое». Первый спектакль во вновь открытом театре был дан 26 октября, причем были поставлены пьесы: «Бабушка и внучка» и «Желтая перчатка». На втором спектакле шел «Ревизор» Гоголя. В состав труппы Пилони, уже и раньше посещавшей Екатеринослав, входили актеры: Буцкий, Барсов, Васильев, Лавров, Жбанов, Дрейсих и «девицы», как тогда писали на афишах вместо нынешняго «госпожи»: Жбанова, Волкова, Харламова и Синицына.
На жаль, постійної театральної трупи в Катеринославі в середині ХІХ століття не існувало. Гастролі в місті давали актори та трупи з інших міст – переважно Харкова, Миколаєва, Одеси та інших міст.
Автор статті «Екатеринославский театр» 1887 року в газеті «Екатеринославский юбилейный листок» пояснював:
«Так как доходность этого театральнаго здания составляла для Луцкаго единственный источник средств к существованию, то ему, Луцкому, приходилось постоянно заботиться о том, чтобы сцена была занята и чтобы в театре его давали представления. Вот почему г. Луцкому приходилось во все это время стоять ближе всех к екатеринославской театральной сцене, и судьбы последней известны ему более, чем кому либо иному. Всякий антрепренер непременно обращался прежде всего к Луцкому с переговорами о найме помещения. Всякая неудача антрепренера отражалась, разумеется, прежде всего и, в смысле материальном, исключительно только на кармане его-же Луцкаго».
Купець-мільйонер, заснувавши в місті постійний театр, отримав великий головний біль. В кінці кінців, йому прийшлося стати, фактично, й антрепренером.
«Ему приходилось очень часто ездить по большим городам для розыска труппы, которая бы согласилась играть в Екатеринославе, а в последние годы, в силу тщетных поисков посторонних предпринимателей, приходилось являться театральным антрепренером даже и самому, и набирать труппу. Тем не менее г. Луцкий никаких конторских, или, вообще, хозяйственных книг по эксплоатации его театра и перемен трупп не вел, и пособием к возстановлению хода театральных представлений в г. Екатеринославе может служить лишь его память, да разсказы городских жителей».
Першою трупою, яка гастролювала в театрі Луцького в Катеринославі від 1847 року, стала трупа відомого на той час антрепренера Пілоні.
«По отстройке Луцким постояннаго каменнаго театра, явился в Екатеринослав Пилони с труппою и первый начал давать в нем представления. Сборы были хороши, и дела Пилони шли удовлетворительно; но к третьему году труппа распалась, и Пилони уехал. Его сменила труппа Жураховскаго, которая давала драматическия представления, вместе с малорусскими водевилями, весьма нравившимися публике.Летом обыкновенно представлений в театре не бывало, и после Петропавловской ярмарки актеры уезжали.
Так было и с труппой Жураховскаго, и Луцкий пригласил на зиму труппу Морица и Стрильскаго, балетную и драматическую. Пробыв здесь зиму, труппа весною уехала.
Луцкий обратился в Харьков и пригласил к Петропавловской ярмарке труппу полковника Петровскаго, предоставив последнему свой театр, в виде пробы, безплатно. Это было уже при губернаторе Фабре, заместившем Пеутлинга (т.е., между 1847 и 1858 г., время управления Фабра). Петровский прибыл с труппою, в которой участвовали и артисты Императорских театров Живокини и Мартынов. Театр постоянно был полон, и сборы были хороши, но Петровский, пробыв здесь Петропавловскую ярмарку, уехал с труппою своею в Полтаву, на Ильинскую, и уже не возвратился. Некоторым и доныне помнится артистическая игра Живокини, вапр., в столь незначительной пьесе, как «Стряпчий под столом», в которой Живокин в роли Стряпчаго был неподражаем».
Як бачимо, невигадливу катеринославську публіку довгі роки «потчевали» коктейлем із драм та водевілів декілька заїжджих труп.
Великою популярністю в місті користувався й репертуар з української драматургії, яка тільки-но почала формуватися. Зокрема, в Катеринославі з успіхом проходили вистави «Наталка Полтавка» (І.П. Котляревського), «Шельменко-денщик» (Г.К. Квитки-Основ’яненка), «Ревизор» (М.В. Гоголя) та ін.
Серед трупи Пілоні, яка відкрила історію Зимового театру в Катеринославі, особливо «блистав» актор Дрейсіх.
Іван Христіанович Дрейсіх (Йоганн Дрейсіг, 1791-1888), відомий у ХІХ столітті актор і театральний діяч. Німець за походженням, народився у Саксонії, згодом пов’язав свою долю з українською землею. Прожив довге насичене життя, майже сто років. З успіхом грав у Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кременчуці, Ромнах та інших містах. Написав водевіль «Два брати з Санжарівки, третій з Хорола». Помер у Харкові, похований на Холодногірському цвинтарі.
Очевидці тоді вважали Дрейсіха першою зіркою та порівнювали з грою великого актора того часу Михайла Щепкіна. Ось які відомості були надруковані у 6-му випуску «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии» в 1910 році:
«Главною силою труппы был И.К. Дрейсих, особенно отличавшийся в малорусских пьесах. В «Ревизоре» он играл Городничаго; и вот каков был отзыв об его исполнении «любителя театра», дававшаго отчеты о спектаклях в Губернских Ведомостях. Вспомнив о Городничем – М.С. Щепкине, автор замечает: «Сравнение наше его с первоклассным артистом, каков М.С. Щепкин, чего мы никогда себе не дозволяли до сих пор, может доказать г. Дрейсиху степень высокаго понятия нашего о его таланте, ибо из всех виденных нами этого амплуа артистов, мы не заметили на одного труднаго свойства соединить элемент комический с драматическим в такой мере, как это удается вполне М.С. Щепкину и отчасти г. Дрейсиху». О Дрейсихе – Подколесине [персонаж «Женитьбы» М.І. Гоголя – Максим Кавун] тот же рецензент писал: «Скажем решительно, что мы не можем теперь вообразить себе этой роли в другом виде, как она передана нам г. Дрейсихом».Но в украинских пьесах, в которых Дрейсих выступал в ролях Выборнаго в «Наталке Полтавке», Чупруна в «Москале Чаривныке» и Шельменка в обеих комелиях о нем Квитки-Основьяненка, он был повидимому, особенно талантлив…
Восхищение «любителя» игрою Дрейсиха, которое, конечно, отражало общее настроение, заставило его в одной из своих рецензий воскликнуть: «Благодарность, искренняя благодарность г. Дрейсиху за доставленное нам наслаждение!».
Театральне мистецтво в Катеринославі на перших порах трималося завдяки не тільки підприємливості антрепренерів, а завдяки великому інтересу освіченого прошарку дворянства та крупного чиновництва. Про це виразно згадує автор нарису «Екатеринославский театр»:
«К следующей зиме приглашена была Луцким в Екатеринослав оперная труппа Бергера с итальянскими певцами Финоки и Фискети и красавицей примадонной Мансуи. Было это уже во время губернаторства графа Сиверса (1858-1862 г.). В Екатеринославе жило тогда не мало выдающихся любителей и покровителей сцены, каковы: Щербаков (содержатель питейнаго откупа), Котляревский, Миклашевский и др. и дела труппы Бергера шли блестяще. Певцы итальянцы приводили в восторг в особенности женское население Екатеринослава. Обладали они и хорошили голосами, и интересною наружностью, и многия из екатеринославских женщин пристрастились к пению и брали у них уроки пения.Затем, Екатеринослав посетила оперная-же труппа Корси, жена котораго представляла собою замечательную артистку. Наконец, к той же поре следует отнести и приглашение Луцким из Николаева венской балетной труппы Вейса, которая подвизалась на нашей сцене около полутора месяца весьма успешно, благодаря поддержке таких выдающихся меломанов, как жившие тогда в Екатеринославе кн. Имеретинский, председатель палаты госуд. имущ. Компанейщиков, Наковальник, Котляревский и др. Содействие к поддержке сцены оказывали и тогдашние – губернатор гр. Сиверс и полициймейстер Геске, большие любители театральной сцены. Тогда же, в одну из зим, давала здесь представления труппа отставнаго гусара Котлярова, а на лето часто приезжали артисты из Харькова и обеих столиц».
Як бачимо, спектаклі в Зимовому театрі Луцького багато років йшли «під патронатом», як би сказали сьогодні, особисто губернатора та представників губернської адміністрації. По суті, саме це «соціальне замовлення» й тримало довгі роки перший Зимовий театр міста на плаву.
Починаючи з 1860-х років, у місті Катеринославі виникли декілька літніх театрів. Передусім, це знаменитий потім у 1880-1890-х роках Літній театр Англійського клубу в Міському саду (нині це місце в східній частині парку імені Лазаря Глоби). У цих умовах Зимовий театр Луцького не витримав конкуренції.
Автор статті «Екатеринославский театр» у 1887 р. в газеті «Екатеринославский юбилейный листок» згадував:
«В позднейшее время, в шестидесятых годах, на екатеринославской сцене подвизались труппы – сначала Базарова (у котораго заметным артистом был Горев), потом Выходцева (с Нечаевым и др.); затем Кандаурова, имевшаго большую труппу на жалованьи; и, наконец, Медведевой (с более выдававшимся актером Викторовым). Около этого времени построен был стараниями Изотова летний театр в казенном (ныне городском) саду. Изотов имел свою труппу, которую он перетянул из зимняго театра Луцкаго, но продержался также не долго и уехал.Всем памятны действовавшия затем труппы Савина, Черкасова, Александрова. Последний перенес, наконец, театральную сцену в летний театр, в Шато-де-флер, в сад на Озерной площади, а Черкасов давал представления в бывшем народном театре, на Качельной площади.
Словом, летних театров явилось несколько, но зимний исчез, и город ждет предприимчиваго человека, который-бы взялся за это полезное дело, и устроил-бы сцену, вполне годную для постановки не только водевилей и опереток, но и больших драматических пьес, а также опер и балетов. Городу Екатеринославу пора-бы обзавестись и постоянною драматическою труппой».
На жаль, ці висновки автора статті 1887 року ще досить довго втілювалися в реальність.
Лише на рубежі ХІХ-ХХ століть в Катеринославі виникають постійні зимові театральні будівлі (Аудиторія Комісії народних читань та Зимовий театр), а згодом ще декілька. Міський сайт докладно розповідав про ці дві будівлі. У 1910-х роках Катеринослав міг пишатися уже не менше ніж п’ятьма театральними спорудами. Але то вже інша історія….
***
Перший кам’яний Зимовий театр у місті на Дніпрі з’явився тільки у 1847 році, через 60 років після заснування міста. Від 1806 року, дати першої театральної постанови, пройшло 40 років. Перший театр Катеринослава проіснував також 40 років. Він став важливою ланкою в історії театральної культури нашого міста.
Зараз на колишній вулиці Гостинній (нині Магдебурзького права), де розташовувався перший Зимовий театр Луцького, про цей театр, на жаль, не нагадує нічого», - завершує Максим Кавун.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |