Дніпровський поет-пісняр Володимир Буга: «Своїми піснями я обіймаю людей»

Навіть у найстрашніші часи Великої війни з рашистами творчі люди Дніпра не втрачають оптимізму і віри у нашу Перемогу.

Міський сайт нещодавно вже розповідав про чергову творчу перемогу Володимира Буги.

Подарунком для меломанів стала нова пісня живої легенди української сцени під творчим псевдонімом Анастасій, якого більшість пам'ятає як Миколу Гнатюка. Його новою піснею, представленою слухачам, стало «Літо», музику та аранжування до якої написав Олександр Владіміров, а слова – дніпровський поет, пісняр, журналіст Володимир Буга. Для нього – це вже 10-та створена пісня.

А зараз Володимир Буга в ексклюзивному інтерв’ю люб'язно розповів Міському сайту про свою долю, творчість, здобутки та мрії.

У дитинстві мріяв бути лікарем та адвокатом

- Багато хто пам'ятає тебе, Володимире, як талановитого журналіста газети «Дніпро вечірній»… Про щомріяв у дитинстві? Про якусь із творчих професій?

- Дійсно, мій шлях у професію, у великий та цікавий світ журналістики розпочався саме з «Дніпра вечірнього», куди мене привів спробувати свої сили писати замітки мій Учитель Ігор Петрович Пуппо. Пам'ятаю це дивне відчуття, коли вперше переступив поріг редакції – імена відомих мені по газеті журналістів Івана Азарова, Якова Каплана, Лариси Столярової, Костянтина Шруба, Антона Ляпало «ожили», втілилися в конкретних людей, які потім свідомо чи підсвідомо вчили журналістській майстерності…

Хоча у дитинстві я мріяв бути лікарем. Аж до того часу, коли дізнався, що для цього треба добре знати хімію, фізику та математику. А у мене з цим не складалося: я типовий гуманітарій. Потім, коли мрія про медицину пішла в небуття, хотів бути юристом. І саме адвокатом, захищати людей.

-Але ж і з цим не склалося?

-Та на все воля Божа. Нічого в житті не випадково. Адже ще в далекому моєму дитинстві батьки виписували чимало преси. І я чекав миті, коли вертався зі школи, аби відкрити поштову скриньку. А звідти вивалювся цілий стос газет. Згодом, коли з підпискою стало складніше, тато щодня відправляв мене до газетного кіоску за свіжою пресою. Серед газет, що покупав, була й «Вечірка». І от, поки йшов із газетами додому, встигав їх проглянути, відзначити для себе матеріали, які варто потім прочитати.

До речі, саме «Дніпро вечірній» першим написав про мене. Я тоді став дипломантом Всеукраїнського конкурсу творчості дітей та молоді «Собори наших душ». І голова журі, прекрасний поет, один із моїх улюблених, Михайло Сергійович Селезньов, якось схвально про мене сказав на підведенні підсумків конкурсу. А Юліанна Кокошко якраз писала про цей конкурс… Ну, а потім, як я вже казав, «Дніпро вечерній» став для мене найважливішим університетом професії та й життя.

- Як склалась журналістська доля?

- З легкої руки Ігоря Пуппо, який розгледів у хлопчику, що відвідав його літературну студію, якійсь здібності не тільки для поезії, але й для журналістики, моя творча біографія склалася дуже світло та вдало.

Шлях з газети у телефонію – через коммуналку

- Після «Дніпра вечірнього» тобі довелося виступати «обличчям» відомої телефонної компанії. Чи легко було переорієнтуватися?

- До цього був ще подібний досвід, коли мене запросили створити та очолити відділ коммунікацій великого коммунального підприємства. Скажу відверто, тоді ніякого досвіду у PR в мене не було. Тому багато чому вчився у процесі. Але мій керівник Володимир Миколайович Медведчук, який, власне, і запросив, сподівався, що я, будучи журналістом, знайду спільну мову з колегами, та зможу оперативно та якісно доносити до містян інформацію про роботу підприємства.

Що ж до роботи у «Київстар», туди я прийшов, уже маючи певне розуміння роботи PR підрозділу. Але, з огляду на масштаби компанії та регіону, яким я опікувася, як фахівець із зовнішніх та внутрішніх коммунікацій, робота булла дуже динамічною, напруженою та дууууже цікавою.

- Чим у професійному плані займаєшся зараз?

- Зараз я співпрацюю з польськими медіа, розповідаючи нашим друзям-полякам про події, які відбуваються в Україні.

Коли у душі залунала поезія

- Коли у душі залунала поезія? Пам'ятаєш перші поетичні досліди?

- Перші вірші почав складати десь у 6-7 років. Мама навіть завела блокнотик, у який занотовувала мої тодішні «шедеври». Потім, у підлітковому віці, були тони аркушів А4, на яких я писав вірші пером, уявляючи себе ледь не Пушкіним. І це замість того, аби робити вправи з математики…

- За минулі роки яка накопичилася творча та поетична спадщина?

- Сподіваюся, до спадщини ще далеко. Але, дякувати Богу, є чимало віршів, за які мені не соромно.

- Вони вже оформились у книгу?

- Так склалося, що я є співавтором кількох збірників юнацької творчості «Собори наших душ» та автором 5 власних поетичних збірок.

Чим відрізняються поезії до пісень

- Вітаю! Створення поезій для пісень – особливий жанр?

- Так, у цьому жанрі є свої закони, аби все було гармонійно – музика та поезія. Та головне, що має бути в пісні - зміст, позитивний посил, який йде до людей. Пам'ятаєте слова Євгенія Євтушенка: «…но, если в нашей песне нету мысли, зачем ее тогда, скажите, петь?». Власне, ці рядки є для мене визначальними. Прагну, аби моя пісня обіймала людей, дарувала їм надію та підтримувала.

- Цього жовтня на світ з'явилася пісня «Літо» на твої вірші. Розкажи про неї трохи докладніше?

- Пісню «Літо»ми з Олександром Владіміровим написали кілька років тому. Минулоріч її під творчим псевдонімом Анастасій, - оскільки призупинив свою концертну діяльність, – записав Микола Гнатюк.

- А хто ще виконує твої пісні?

- Заслужена артистка України Ніна Мирвода записала дві пісні: «Доня» (на музику Олександра Владімірова) та «Грай, музико», автором музики до якої є Лілія Остапенко. Згадаю ще і пісню «Ти – небо», яку записав сам Саша.

- Як складаються стосунки з композиторами?

- Мені пощастило, адже співпраця з «моїми» композиторами дарує не тільки насолоду людьського спілкування, але й гарний творчий результат.

- Чи легко вони відчувають ритм твого поетичного серця?

- Відчувають навіть на відстані, навіть, не будучи близько знайомими. Як от Лілія Остапенко, до якої мої вірші «Грай, музико» потрапили випадково. Я навіть не знав про це. Аж поки Лілія не подзвонила, а згодом надіслала демопісні.

Краще, коли співає професіонал

- Чи сам намагався виконувати пісні на власні вірші?

- Друзі-музиканти кажуть, що інтоную ніби непогано. Але все одно краще, коли пісню виконує професіонал. От хоча б заслужений діяч естрадного мистецтва України Олександр Владіміров, з яким ми написали кілька спільних творів. Він поцілований Богом музикант із шикарним голосом. Пісня «Ти – небо», яку він записав, довго звучала на нашому обласному радіо.

- Які найближчі творчі та життєві плани?

- Я і раніше ніколи не будував плани. А тепер і поготів. На все воля Божа.

- Про що мріє поет-пісняр та журналіст Володимир Буга?

- Мрію про перемогу України. Про мир та достаток для кожного українця. Ця мрія неодмінно здійсниться. Бережи нас Бог!