Люди Дніпра: Павло Бойченко – головний медик міста

Міський сайт продовжує розповідати про життя визначних та напівзабутих історичних особистостей міста на Дніпрі.

Рівно 180 років тому до нашого міста прибув молодий тоді лікар Павло Бойченко.

Згодом йому судилося стати найвидатнішим лікарем Катеринослава, «головним лікарем» губернської лікарні, а нині обласної лікарні імені Мечникова. До нього подібну популярність у місті мали лише перший відомий лікар нашого міста Карл Роде, а опісля – військовий лікар Іван Лешко-Попель.

На жаль, ім'я Павла Бойченка сьогодні забуте. Тому ювілей його приїзду до нашого міста – чудова нагода докладно розповісти про нього. Міський сайт уже розповідав про першого лікаря Карла Роде, про історію обласної лікарні імені Мечникова, та про «народного лікаря» Івана Лешко-Попеля.

Звідки родом Павло Бойченко? Де здобув освіту і як він опинився у місті на Дніпрі? Як пройшов шлях до головного лікаря губернської лікарні? Чим уславився Бойченко як лікар? Чому в старому Катеринославі його шанували, а потім зовсім забули?

На ці запитання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Уродженець Слобожанщини та син чиновника обрав професію лікаря

«Павло Никифорович Бойченко – видатний діяч медичної служби нашого краю XIX століття, головний лікар «Богоугодних закладів» (обласна лікарня імені Мечникова), перший директор земської фельдшерської школи, - розповідає Максим Кавун.

Історія медичної служби Катеринославщини та видатних медичних працівників, на жаль, недостатньо та доволі фрагментарно вивчена. Особливо це стосується початкового етапу розвитку медичної справи. Серед перших медиків Катеринослава яскравою та напівзабутою є постать Павла Бойченка, якому в 2018 році виповнилося 200 років з дня народження.

Доля розпорядилася так, що, народившись на Слобожанщині, свій талант Павло Бойченко з повною силою проявив на Придніпров’ї. В середині XIX століття він став найавторитетнішим лікарем Катеринослава. Більше 40 років лікар Бойченко служив на ниві медицини в Катеринославі і губернії.

Павло Никифорович Бойченко народився 14 (26 за новим стилем) грудня 1818 року на Слобожанщині – в селі Ульянівці на ріці Псьол у північній частині Сумського повіту Харківської губернії. У своїй промові до губернського земства 25 грудня 1874 року сам лікар зауважував, що походив «из земледельческаго сословия», тобто з селян.

Однак відомо, що батько його у 1824 році займав посаду бургомістра в ратуші (тоді судовий орган у місті) в заштатному місті Білопілля (нині в Сумській області), «а братья мои были пахари; средства к воспитанию моему доставляли общие труды семейства по обработыванию земли».

І все ж таки зауважимо, що посада батька викликає певні сумніви щодо станової приналежності до селян.

Приватний лікар поїхав у столиці, але повернувся на батьківщину

Середню освіту П.Н. Бойченко здобув у Сумському міському училищі, згодом у Харківській гімназії. Як згадував сам П.Н. Бойченко:

«…в детстве, по 9-му году, меня отдали в городское училище, надзор за мной был поручен вдове священника – старухе, внушавшей мне, что начало премудрости есть страх божий, и приучившей меня по праздникам бывать в церкви. Впоследствии я нравственно сознал эту потребность и пользу для души».

Павло Бойченко навчався у Харківському університеті з 1832 по 1836 роки та закінчив його зі званням лікаря 1-го відділу. Після цього він розпочав трудовий шлях – лікарем у приватному маєтку поміщиці Бутурліної у Сумському повіті. На цьому місці він пропрацював 4 роки.

Але Павло Бойченко бажав розвиватися далі як фахівець й всіляко поглиблювати свої знання. Тому він з власної ініціативи поїхав до тодішніх столичних міст імперії – Москви та Санкт-Петербурга, де оглянув найбільші лікарні. Про свої мотиви Бойченко зауважував так:

«Тут уже на первых порах сознал я, что теоретическия мои познания по всем отраслям медицины оказываются не вполне достаточны, практическая же опытность весьма шаткая, в трудных случаях посоветоваться было не с кем, старые врачи мало сообщительны, – это было 40 лет тому назад, – между тем, я считался в университете в числе хороших воспитанников. Тогда медицина еще не распадалась на специальности и от оканчивающего курс по медицинскому факультету требовались основательныя и удовлетворительныя познания по всем существующим предметам врачебной науки. Прослужив земским врачем 4 года, я нашел потребностию для себя осмотреть больницы в Москве и в Петербурге».

У 1842 році у Санкт-Петербурзі протягом 4 місяців Бойченко слухав лекції у медико-хірургічній академії, а також відвідував клініку та Обухівську, Маріїнську та інші лікарні. У цей час помер його батько, і П.Н. Бойченко, за власним висловом, «испытал ностальгию – болезнь, тоску по родине; уехал с севера на юг, домой».

40 років на медичній службі: від молодшого до головного лікаря

Невідомо з яких причин, але Павло Бойченко повернувся не до Харківщини, або Сумщини, а вирішив податися в наші краї. Він вирішив продовжити кар’єру лікаря саме в губернському місті Катеринославі.

1 (13) травня 1842 року Павло Бойченко був призначений молодшим лікарем у «Богоугодных заведениях» катеринославського Приказу громадського піклування. З 1849 по 1864 роки працював «старшим лікарем», Богоугодних закладів (сучасний аналог головного лікаря обласної лікарні імені Мечникова).

Якраз на період його керування припадає новий етап становлення головної лікарні Придніпров’я: створення матеріальної бази, розширення кількості обслуговуваних, збільшення штату, обсягів фінансування та території. Міський сайт докладно розповідав історію цього славетного медично-лікувального закладу.

Нарешті, Павло Бойченко здав суворий іспит перед конференцією Імператорської медико-хірургічної академії та був визнаний гідним звання «інспектора лікарської управи» («инспектора врачебной управы»). Тож з 1865 року Павло Бойченко 15 років працював інспектором Катеринославської лікарської управи. Згодом вийшов у відставку за станом здоров’я.

Паралельно з медичною практикою, Бойченко виступив як автор декількох друкованих праць з медицини у столичних виданнях. На жаль, повний список праць поки що не встановлений. Вдалося розшукати відомості, що він друкував статті на медичні теми в газеті «Друг здравия» в 1841 та 1845 рр. Зокрема, «Немота, излеченная гальванизмом» (1841, № 32); «Отравление шпанскими мушками» (1841, № 32); «Замечание о больных военного ведомства, леченных за 1843 и 1844 гг. в Екатеринославской гор. больнице» (1845, прибавление к № 81).

Головний медик міста під час Кримської війни

Під час Кримської війни (1853–1856 рр.), Катеринослав, який був «сонним» губернським містом, отримав нову тенденцію розвитку. Вів був обраний головним тиловим центром, куди доставляли поранених з території Кримського півострова. Три людини – губернатор Андрій Якович Фабр, міський голова Іван Ізотович Ловягін та лікар П.М. Бойченко керували влаштуванням у місті 23 госпіталів.

П.Н. Бойченко став завідуючим усіма лікарнями Катеринослава, які приймали поранених. Під начальством П.Н. Бойченка знаходилося усього по 6-8 ординаторів. Тим не менш, в місті була налагоджена зразкова система військових шпиталів. За особливі заслуги в період Кримської війни П.Н. Бойченко був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня «о неусыпной заботливости и особенном усердии при пользовании Севастопольцев».

«Не нарушая истины и без преувеличения, можно сказать, что в 1840-х–80-х годах в Екатеринославе все – от высшего представителя власти до последнего бедняка, до самого жалкого нищего знали доктора Бойченко» – так зазначив старожил Катеринослава Микола Риндовський у своїх мемуарах, опублікованих у газеті «Екатеринославский юбилейный листок» у 1887 році.

Дуже активно П.Н. Бойченко займався й громадською діяльністю. З 1859 по 1870 роки П.Н. Бойченко був також директором Катеринославського дитячого притулку, а також був почесним членом Катеринославських дитячих притулків. У 1862 р. він був обраний дійсним членом Катеринославського губернського статистичного комітету. У 1862 р. був обраний членом-кореспондентом Харківського медичного товариства, у 1870 р. почесним членом Катеринославського медичного товариства. У 1874 р. став почесним мировим суддею Катеринославського повіту.

П.Н. Бойченко дослужився до чину дійсного статського радника. Мав дуже солідний список державних нагород: ордени Святого Станіслава 2 та 3 ступенів, Святої Анни 3 та 2 ступенів з Імператорською короною, Святого Володимира 4 ступеня за 35 років та 3 ступеня, «знак отличия безпорочной службы» за 15 років, бронзову медаль на Андріївській стрічці в пам’ять війни 1853-1856 років, та знак Червоного Хреста в пам'ять російсько-турецької війни 1877-1878 років.

Засновник фельдшерської школи та борець з епідеміями

Ще один яскравий епізод в медичній кар’єрі Павла Бойченка – боротьба з епідемічними хворобами. Зокрема, П.Н. Бойченко брав активну участь у боротьбі з холерою у Катеринославі у червні – липні 1866 року. Ці його заслуги засвідчує адрес, який був піднесений йому від Міської Думи за підписом міського голови Дея Мінакова 13 (25) вересня 1866 року.

Зокрема, в документі сказано, що незважаючи на зайнятість та слабке здоров’я, Бойченко:

«С любовию и самоотвержением заботился о спасении заболевавших, для этого он днем и ночью посещал все бывшия в городе холерныя больницы, где давал советы пользовавшим там врачам, сам лечил больных, спешил в дома ко всем нуждавшимся в его помощи, не различая знатнаго от незнатнаго, богатаго от убогого, и вообще высказал собою пример истинной любви к ближнему».

Також один раз на день, а іноді по два Бойченко проводив інспекцію базарів, м’ясних та рибних лавок міста.

У 1870 р., завдяки зусиллям П.Н. Бойченка, у Губернській земській лікарні (якою стали колишні «Богоугодні заклади), і де спочатку працював П.Н Бойченко, відкрилася Земська фельдшерська школа – професійний навчальний заклад (нині це Перший медичний коледж).

На посаді директора фельдшерської школи П.Н. Бойченко спочатку отримував вкрай скромну річну платню – 120 рублів. Тільки у жовтні 1876 р. оклад директора зрівняли з викладачами школи, додавши ще 280 рублів. Але не заробітна платня цікавила директора, а постановка системі навчання медичній справі. Міський сайт докладно розповідав історію цього найстарішого медичного освітнього закладу нашого міста.

Найвищі нагороди – «іменні» ліжка та палати в лікарнях

Ще за життя П.Н. Бойченко зажив слави головного медика Катеринослава. З огляду на заслуги П.М. Бойченка, 25 грудня 1874 р. Катеринославське Губернське земське зібрання одноголосно ухвалило: просити Височайшого дозволу на заснування стипендії імені П.Н. Бойченка з сум губернського земського збору, для влаштування та утримання двох ліжок його імені. Височайший дозвіл було отримано, й 21 жовтня 1875 р. катеринославське губернське земське зібрання затвердило:

«Учредить на вечныя времена имени Павла Никифоровича Бойченко две кровати – одну в больнице и другую в богадельне, предоставив выбор лиц для замещения кроватей П.Н. Бойченко и выразив ему глубокую признательность собрания».

Ці «койки имени Бойченко» фінансувалися саме з бюджету губернського земства.

Надалі подяки на адресу П.Н. Бойченка сипалися як з «рогу достатку». 17 (29) березня 1880 р. Катеринославське Губернське правління за підписом віце-губернатора В. Луцкого піднесло йому урочистий адрес, де говорилося:

«В высшей степени полезная, безукоризненно-честная свыше 40 летняя служба Ваша приобрела Вам всеобщую любовь и уважение».

18 (30) грудня 1880 р. Катеринославське губернське земське зібрання висловило вдячність дійсному статському раднику П.Н. Бойченку і постановило:

«Наименовать одну из палат именем Павла Никифоровича Бойченко, предоставив в его распоряжение по две кровати как в этой палате, так и в богадельне, и поставить в конторе больницы фотографический портрет Павла Никифоровича в увеличенных размерах, с надписью о том, сколько времени он состоял врачем при богоугодных заведениях и также, затем, губернским врачебным инспектором».

На наступний день 19 (31) грудня 1880 р. земство ухвалило перед палатою «повесить мраморную доску с золотой на ней надписью наименования палаты именем Бойченко». Затвердили навіть підпис до портрету П.М. Бойченка, де були й такі рядки:

«…за безкорыстную и благотворную деятельность его в должности старшаго врача Екатеринославских богоугодных заведений, и губернским врачебным инспектором».

Могила не збереглася, і вулиці до сих пір немає

4 грудня 1884 року П.Н. Бойченко помер у Катеринославі. Після його смерті Катеринославські Губернські земські збори «единогласно и с полным сочувствием» прийняли пропозицію відслужити панахиду 5 грудня 1884 року, на яку була запрошена його родина.

На жаль, нам невідомо місце поховання П.Н. Бойченка. Висловимо припущення, що місце його поховання – Севастопольське кладовище, яке розташовувалося якраз на сході Соборної гори, і на якому навіть була ділянка з назвою «заведенское кладбище», для померлих у «Богоугодных заведениях», а пізніше у губернській земській лікарні.

На жаль, пам'ять у нашому місті про П.Н. Бойченка практично не збереглася. Дуже дивно, але в архівних зібраннях досі не знайдено портретного зображення цієї видатної людини. Стенд, присвячений лікареві, є в експозиції музею історії обласної лікарні імені Мечникова.

Впродовж останніх хвиль перейменування вулиць, ім’я Павла Бойченка так і не потрапило на нову топонімічну мапу Дніпра. Дуже сумно, що вулиця на честь видатного медика Катеринослава на карті нашого міста досі так і не з’явилася.

***

Павло Бойченко є символом самовідданого служіння медичній справі нашого міста та краю впродовж усього життя. Більше 40 років він лікував людей без різниці матеріального та соціального стану», і за висловом сучасників, «высказал собою пример истинной любви к ближнему». Під час військових подій самовіддано керував влаштуванням військових шпиталів.

Хоч його життя відділяє від нас майже два століття – його біографія може бути взірцем для сучасних послідовників Гіппократа», - завершує Максим Кавун.