Дніпровському коледжу залізничного транспорту – 120 років

Міський сайт продовжує розкривати маловідомі сторінки історії нашого міста.

У травні – липні цього року виповнюється 120 років Коледжу залізничного транспорту та транспортної інфраструктури. Це один із найстаріших середніх спеціальних навчальних закладів нашого міста. Історія закладу сповнена цікавих фактів і водночас маловідома широкому загалу.

До цієї ювілейної дати Міський сайт пропонує спеціальну розповідь про подробиці народження та становлення залізничного технікуму, а нині Коледжу.

Коли у нашому місті виник залізничний навчальний заклад і як він називався? Чому він має дві дати заснування? Хто стояв біля джерел його створення? Коли і ким збудовано будівлю училища? Які відомі люди є визначними випускниками технікуму – коледжу?

Про це розповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Залізничне училище в Катеринославі – дітище «індустріального буму»

«У сучасних публікаціях датою появи залізничного училища називається 2 (15 за новим стилем) липня 1902 року в Катеринославі, - розповідає Максим Кавун. - У цей час у місті з'явилося «Технічне залізничне училище нижчого типу» для службовців Катерининської залізниці. У той же час з датуванням заснування училища існують декілька варіантів (як і з багатьма іншими об'єктами в нашому місті).

Розповімо по порядку….

Залізничний навчальний заклад у Катеринославі з'явився на початку XX століття, проте витоки його походження знаходяться у другій половині ХІХ століття.

Індустріальний бум, який тоді захопив наш край, був безпосередньо пов'язаний із розвитком залізничної мережі. Освоєння корисних копалин Донецького кам'яновугільного та Криворізького залізорудного басейну було неможливим без вирішення проблем логістики.

18 (30) травня 1884 року було урочисто відкрито залізничний міст та вокзал Катерининської залізниці у Катеринославі. Сама залізниця (нині Придніпровська) бере відлік свого заснування з 1873 року, проте етапною датою став саме 1884 рік. Міський сайт докладно розповідав про історію нашої залізниці.

Функціонування залізниці вимагало підготовки кваліфікованих кадрів. Розвиток освітньої мережі в місті тоді відбувався з яскраво вираженим технічним ухилом. У 1899 році було відкрито перший вищий навчальний заклад – Вище гірниче училище (надалі інститут, нині Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»). Питання підготовки власних кадрів взяло до уваги й Управління Катерининської залізниці.

Дві дати заснування та «батьки-засновники» училища

Залізничне училище в Катеринославі було створене у 1902 році. Цей процес тривав декілька місяців. 15 травня 1902 року начальник Катерининської залізниці Ф.І. Шмідт отримав відповідь від Міністерства шляхів сполучення на своє клопотання. Було дозволено відкрити на залізниці «Технічне училище нижчого типу для дітей службовців».

Текст розпорядження Міністерства шляхів сполучення від 2 (15) травня 1902 р. № 65 за підписом міністра шляхів сполучення (у 1895-1905 рр.) таємного радника князя Михаїла Івановича Хілкова говорив:

«...с 1 июля настоящего 1902 года открываются технические железнодорожные училища в городах: Владикавказ при Владикавказской железной дороге, Великих Луках при Московской и Екатеринослав при Екатерининской дорогах на основании Высочайше утвержденного 7 апреля 1887 года Положения о таких учебных заведениях и с отнесением расходов по их устройству и содержанию на средства общего училищного железнодорожного фонда».

Тобто, юридично залізничне училище в Катеринославі засноване розпорядженням від 2 (15) травня 1902 року, відкрито 1 (13) липня 1902 року. Але фактично заняття розпочалися у вересні 1902 року, правда, не в тому місці, де воно знаходиться зараз. Спочатку заняття проходили у приватному будинку на вулиці Скаковій (нині вул. Володимира Антоновича). Училище прийняло на навчання перших 30 учнів – дітей службовців дороги.

Навчальна програма мала основною метою підготовку технічних фахівців для Катерининської залізниці. Викладачами училища були інженери самої залізниці.

Федір Іванович (Йоган Теодор) Шмідт – начальник Катерининської залізниці (1902–1905). Закінчив Інститут шляхів сполучення, отримав звання цивільного інженера. Начальник Харківсько-Миколаївської залізниці (1898–1901). Начальник Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці (1906-1907). Подав клопотання про створення залізничного училища у Катеринославі. У 1937 році розстріляний у Соловецькому таборі.

Першим начальником училища був призначений Володимир Степанович Галицький – колишній інспектор Севастопольського технічно-залізничного училища, статський радник (він же був викладачем математики та фізики в училищі).

Перший попечитель училища – Владислав Ігнатович Стульгінський, інженер шляхів сполучення, начальник служби колії, а згодом начальник Катерининської залізниці (1907-1910), начальник будівництва Мерефо-Херсонської залізниці (1913-1918).

Училище розташували на порожній площі у робітничому районі

Деякі публікації кажуть, що того ж таки 1902 року училище було переведене до спеціально збудованого будинку, де воно розташовується і сьогодні. Однак, судячи з аналізу джерел, це не є достовірним. Процес будівництва корпусу училища був більш тривалим, і завершився 1904 року.

Управління Катерининської залізниці вирішило збудувати спеціальну будівлю для училища. Міська Управа, відповідаючи на клопотання начальника дороги, змогла безкоштовно виділити для цієї мети ділянку землі на Олександро-Невській площі. Однак була важлива умова – 10% учнів мали бути дітьми мешканців міста, не пов'язаних із залізницею.

Будівлю училища (нині проспект Пушкіна, 77-А) розташували у західній частині Катеринослава, на Олександро-Невській площі, на місці початку вулиці Робочої. Це був район із яскраво вираженим робочим колоритом. Вулиця Робоча вперше показана на плані Катеринослава 1885 року. Місце для училища було обране на ділянці площі, що тоді пустувала. Навпроти знаходилась освячена в 1896 році Благовіщенська (Олександро-Невська) церква. Про історію цієї церкви Міський сайт докладно розповідав.

Ідея розмістити навчальний заклад на площі зовсім не була оригінальною, а скоріше відповідала тенденціям забудови в тогочасному Катеринославі. У місті на початку XX століття було дуже багато незабудованих просторів – площ. Тут доречно згадати, що корпуси Вищого Гірничого училища піднялися на колишній Ярмарковій площі, будинок Музею Поля (нині ДНІМ імені Д.І. Яворницького) – на частині Соборної площі, корпуси будівельного інституту (нині академії) – на колишній площі Абрамовича та інші приклади тощо.

Залізничне училище згадується у відомому виданні «По Екатерининской железной дороге» (1903, выпуск 1, с. 30-31):

«Для нужд работников на линии есть два железнодорожных технических училища (одно в Луганске, другое, основанное в 1902 году, в Екатеринославе)».

У статті «К 10-летию Екатеринославского технического железно-дорожного училища» (журнал «Вестник Екатерининской железной дороги», 1913 год, 12 января) вказувалося:

«Открытие 3-го класса в 1904 г. совпало с перемещением училища в собственное здание, которое было построено по проекту архитектора И.Н. Сандецкого, при ближайшем участии 1-го попечителя училища, бывшего начальника Екатерининской железной дороги инженера В.И. Стульгинского».

Архітектор Йосип Кіндратович Сандецький – напівзабутий нині архітектор Катеринослава. Закінчив Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. З 1901 року обіймав посаду архітектора Катерининської залізниці. Саме тому він виконав проект будівлі нового залізничного училища. Архітектор брав активну участь в архітектурному житті міста: спільно з Георгієм Панафутіним виконав проект постаменту пам'ятника О.С. Пушкіну (зведений 1901 року); з ним же спільно виконав проект будівлі Обласного Музею імені А.Н. Поля (зведений 1905 року, нині старий корпус історичного музею на просп. Яворницького, 16). Детальна біографія архітектора досі лишається, на жаль, невідомою.

Збудований корпус училища являв собою цегляний будинок із двоповерховою головною частиною та двома одноповерховими крилами з двох боків. Будинок училища було обладнано паровим опаленням, електричним освітленням та вентиляцією. Будівництво училища коштувало понад 110 000 рублів.

Становлення училища – кількість учнів зростала щороку

Залізничне училище було засноване як середньотехнічний навчальний заклад. Термін навчання становив 3 роки. У учні приймали лише хлопчиків. З 1903 по 1913 роки училище випускало щорічно 25-30 осіб з будівельної та механічної спеціальності. Вартість навчання становила 10 карбованців на рік. Власного гуртожитку не було, спочатку гуртожиток розташовувався в приватному будинку.

Перед революцією 1917 року училище зміцніло й здійснило стрибок у своєму розвитку. Кількість учнів неодмінно збільшувалася. У 1909 році відкрили паралельні класи, тому вже у 1912 році кількість учнів подвоїлася, того року навчалося 162 учня. Більшість випускників працевлаштовувалась на Катерининській залізниці.

У 1913 році замість однієї спеціальності в училищі утворили дві – механічну (на ній готували фахівців з обслуговування паровозів) та будівельну (готували шляховиків). У цей час кількість учнів збільшилася до 180 осіб, термін навчання при цьому залишався колишнім – 3 роки.

В училищі, крім техніки, вивчали Закон Божий та спів, і не було карцеру

Навчальна програма для учнів в училищі була різноплановою.

В 1-му класі вчили предмети: арифметика, алгебра, геометрія, фізика, краснопис, будівельне мистецтво, креслення, обробка металу та деревини.

У 2-му класі додавалися: загальна і прикладна механіка, креслення з прикладної механіки, будівельне мистецтво, паровозна механіка і паровози, залізнична справа.

У 3-му класі додавалися складні технічні дисципліни: електротехніка, паротягова механіка і паротяг, залізнична справа, будівельне мистецтво, землемірство, обробка металу та деревини, креслення із залізничної справи, креслення частин паротягу, креслення із землемірства.

Крім технічних предметів, обов’язковими дисциплінами були Закон Божий, спів і фізкультура. Також додатково учнів навчали столярному, слюсарному та ковальському ремеслам.

Розпорядок занять був наступним: початок о 8 годині ранку до 13 години в класах, а потім з 14 години 30 хвилин до 18 години 30 хвилин — практичні заняття в майстернях.

Навчальна дисципліна в училищі забезпечувалась «прогресивними» методами. В тогочасній імперії у багатьох закладах тоді ще застосовували до порушників дисципліни заточення до карцеру. В залізничному училищі до порушників ставилися більш демократично – виносили догану, а також ставили низький бал за поведінку.

Як і в багатьох навчальних закладах, в училищі сформувалася програма підтримки малозабезпечених учнів. У 1909 р. було засноване опікунство над незаможними учнями, яке в перший рік нараховувало вже 500 членів, які здавали щорічний внесок по 2 рублі. Гроші йшли на оплату за навчання малозабезпечених учнів, придбання одягу, взуття, лікування, сніданки та ін. Щороку 6 грудня та на Масляну в училищі влаштовували благодійні вечори.

У 1910 р. залізничне училище взяло участь у головній події тієї доби – Південно-Російській обласній сільськогосподарській та кустарній виставці у Катеринославі, Училище було нагороджене срібною медаллю за успіхи в постановці справи та учнівські вироби.

Розвиток училища призвів до збільшення його території. У 1912 р. вона збільшилася на 1800 кв. сажнів. У протоколі засідання Міської Управи від 15 (28) грудня 1913 р. говорилося::

«...В 1912 г. на Александро-Невской площади по постановлению Городской думы было отведено 1800 кв. сажень городской земли под постройку технического железнодорожного училища, каковое в настоящее время с открытием в нем параллельных классов, стало тесным и явилась необходимость расширить учебные мастерские, а также построить при училище общежитие для учеников, для каковой цели занятая училищем площадь в настоящее время является недостаточной. В виду этого начальник дороги просит о прирезке к означенному участку полосы городской земли шириною в 10 сажень по Александро-Невской площади и Канатной ул.».

Цікаво, що ці прохання залишилися без задоволення. Земельна комісія, а згодом і Міська Дума (засідання 15 січня 1914 р.) винесли резолюцію — «відмовити». Один із членів Міської управи (Макаренко) порадив розширювати училище вгору, а не вширочінь.

Тим не менш, перед самою революцією 1917 року училище впевнено розвивалося. На початок 1917 року училище підготувало 510 фахівців.

Цікаво, що лише в революційному 1917 році до училища зарахували першу дівчину. Це Щекіна Ганна Іванівна, згодом – доцент Дніпропетровського будівельного інституту.

Після революції – перетворення на технікум

Революційне протистояння 1917-1921 років, вочевидь, не торкнулося суттєво самого училища. Залізниця, як кровоносна система економіки краю, залишалася «ласим шматком» для всіх влад краю, і нової радянської в тому числі. Тому, незважаючи на розруху, училище зробило наступний стрибок у своєму розвитку.

У 1920 р. на базі одного училища були створені чотири профшколи: будівельна та тягова (механічна) розташувались в самому будинку училища, експлуатаційна на просп. Пушкіна, 36-а, а електротехнічна — на вул. Свердлова, 72. Термін навчання в профшколах також становив три роки.

Однак уже в червні 1930 р. усі 4 профшколи були знову об’єднані в Транспортний політехнікум, начальником якого призначили В.В. Щенсновича. У 1930 році на базі цього Політехнікуму та факультету інженерів шляхів сполучення КПІ – Київського політехнічного інституту – було засновано ДІІТ. Це майбутній гігант транспортної освіти (з недавніх пір Дніпровський державний університет науки та технологій). Цікаво, що першим керівником ДІІТу був Н.Ф. Федіченко – випускник технікуму 1929 року.

Після революції було суттєво реконструйовано будинок училища. У 1924 р. розпочалася реконструкція, було прибудовано одноповерховий будинок до лівого крила, де розмістилися службові приміщення. У 1928 р. по всьому периметру приміщень навчальних майстерень було надбудовано другий поверх, де обладнали класні кімнати та спортивну залу.

Саме колишнє училище, ставши одним із прародителів ДІІТу, залишилося самостійною структурою до сьогодні. На довгі десятиліття закріпилася назва – Технікум залізничного транспорту.

У 1936 р. технікум підпорядковували Народному Комісаріату шляхів сполучення. Вже 1936 року технікум готував фахівців з 4-х спеціальностей: будівельна, механічна, електромеханічна та експлуатаційна. Щорічний випуск складав 250-300 осіб.

У роки Другої світової війни більшість випускників технікуму пішли на фронт. Цій темі присвячений пам'ятник – багатофігурна композиція перед головним фасадом технікуму. Сам корпус був зайнятий під військовий шпиталь, заняття деякий час проводилися на території ДІІТу.

20 серпня 1941 р. технікум був евакуйований до міста Алатир, де і знаходився до жовтня 1943 року. Однак, за даними дослідниці Л.М. Маркової, за часів нацистської окупації міста (вересень 1941 — жовтень 1943 рр.) у наявних будівлях технікуму продовжувалися заняття на трьох відділеннях: експлуатаційному, електрозв’язку і колії, де навчалося понад 200 студентів і працювало 14 викладачів. Навчальні заняття провадилися в дві зміни. Було 5 перших, 2 других, 1 третій та 2 четвертих курси.

Після звільнення Дніпропетровська одним із перших закладів, що повернулися, став і технікум. У листопаді 1943 року відновилися заняття. У січні 1944 року навчалися вже 7 груп за спеціальністю «Експлуатація залізниць». У 1945 р. відбувся перший післявоєнний випуск 21 техніка-експлуатаційника.

Наступні десятиліття технікум упевнено розвивався. Територія технікуму розширилася за рахунок території колишнього стадіону «Локомотив», який існував у 1930-х і на початку 1940-х років на частині площі Калініна (колишньої Олександро-Невської площі).

Постійно відкривалися нові спеціальності. Вже 1945 року відкрито нову спеціальність «Електропостачання залізниць». 1947 року – капітально переобладнані навчальні майстерні. У 1950 році була введена й заочна форма навчання. До 1962 р. технікум готував на денному відділенні фахівців із двох спеціальностей — «Експлуатація залізниць» та «Енергозабезпечення та енергетичне господарство залізничного транспорту». У 1966 р. з'явилася спеціальність «Автоматика і телемеханіка на залізничному транспорті». А 1977 року – ще одна спеціальність «Експлуатація вагонного господарства».

Етапним став 1977 рік – тоді до старої основної будівлі було прибудовано 5-поверховий цегляний новий навчальний корпус. Того ж року створений музей истории техникума, получивший звание народного.

Нова доба: з технікуму – у коледж

Епоха Незалежності стала новою важливою сторінкою історії технікуму. До традиційних спеціальностей додалися нові: 1991 року – «Технічне обслуговування і ремонт обчислювальної техніки», а 1994 року – «Бухгалтерський облік».

Не оминули технікум і структурні перетворення. Слово «технікум» стало не модним і повсюдно замінювалося тоді на коледж. Тож 2013 року, за наказом Міністерства освіти, технікум змінив назву на Коледж транспортної інфраструктури. А у 2018 році коледж знову змінив назву – тепер це «Дніпровський коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури».

Навчальний заклад неодноразово визнавався кращим серед транспортних технікумів України. В травні 2002 р. колектив технікуму-ювіляра (100 років) був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Починаючи з 1997 р., денне відділення технікуму готувало фахівців вже з 7 спеціальностей. Нині коледж має у своєму складі 2 навчальні корпуси загальною площею майже 17 тисяч кв.метрів, в яких розміщено 36 навчальних кабінетів, 46 лабораторії, бібліотека з читальною залою на 40 місць. Актова зала на 280 місць, музей коледжу, спортивна зала, медичний пункт. Коледж має 2 студентські гуртожитки на 400 місць, та навчальні майстерні на 5 цехів.

Випускники – знамениті вчені, герої та міністри

Коледж по праву пишається своїми випускниками. Серед них – відомі державні діячі, інженери, герої воєнного часу. Ось лише формальна статистика – 126 докторів технічних наук, 32 кандидати технічних наук; 6 Лауреатів Ленінських та Державних премій; 7 Героїв Радянського Союзу; 7 Героїв Соціалістичної Праці; 6 академіків.

Перелічимо найвідоміших випускників технікуму.

Гвай Іван Ісидорович (1905-1960) – видатний інженер, кандидат технічних наук, лауреат Державних премій, творець гвардійського міномету «Катюша»

Гусенко Павло Якович (1914–1944) – герой-льотчик, гвардії капітан, командир ескадрильї, Герой Радянського Союзу. Здійснив близько 200 бойових вильотів, загинув у районі міста Прешов у Словаччині.

Федіченко Нікандр Михайлович (1902–1988) – кандидат технічних наук, доцент. Один із засновників ДІІТу. Перший начальник ДІІТу (з 1930 р.).

Лазарян Всеволод Арутюнович (1909-1978) – видатний учений-механік, спеціаліст у галузі динаміки рухомого складу залізниць. Ректор ДІІТу (1941-1958). Академік Академії наук України доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки, лауреат Державної премії.

Тихонов Микола Олександрович (1905-1997) – видатний державний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР (1980–1985). Навчався у технікумі у 1920-1924 роках. Розпочав свій трудовий шлях машиністом паровозу.

Волотковський Сергій Андронікович (1905-1987) – видатний вчений у галузі електрифікації та автоматизації гірничої промисловості, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Гірничого інституту (нині НТУ «Дніпровська політехніка»), заслужений діяч науки та техніки.

Чукмасов Сергій Федорович (1892-1970) – відомий вчений-металург, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Дніпропетровського металургійного інституту (потім академії).

Гриценко Микола Олімпієвич (1912-1979) – знаменитий актор, народний артист СРСР, лауреат Державних премій. Навчався у технікумі у 1927-1931 роках. Розпочав свій трудовий шлях залізничником, і вже згодом пішов у велике мистецтво.

Кедрін Дмитро Борисович (1907-1945) – видатний поет, перекладач, журналіст. Вчився в технікумі в 1922-1924 роках, але не завершив навчання у ньому через слабкість зору.

На навчальному корпусі коледжу – пам’ятці архітектури, – встановлені декілька меморіальних дошок у пам’ять про видатних випускників технікуму залізничного транспорту. Зокрема, на них є такі написи:

«Герои Советского Союза:

Балаханов Д.А., Гусенко П.Я., Козлов А.В., Пинчук С.Г., Резниченко И.И., Тарасов П.Т., Филипских Е.Ф.;

Герои Социалистического Труда:

Головин Ф.А., Диденко В.П., Закорко Н.Т., Покуса А.А., Тихонов Н.А., Трубицын Е.Г., Шкуренко И.Т.

Они учились в этом техникуме.

Інші дошки – персональні.

«Здесь с 1921–1925 год учился один из изобретателей реактивного оружия лауреат Государственной премии Иван Исидорович Гвай»;

«Здесь в 1922–1924 году учился советский поэт Дмитрий Борисович Кедрин».

Нині коледж, як і раніше, є великим закладом середньої спеціальної технічної освіти у Дніпрі. Збережено матеріально-технічну базу та колектив викладачів. У наш важкий час, коли більшість закладів освіти переживають скорочення, злиття та поглинання, коледж впевнено тримає високу марку», - завершує Максим Кавун.