В Литмузее покажут путь «От Днепра к Иордану»

22 июня в музее «Литературное Приднепровье» (пр. Яворницкого, 64) в 16 часов состоится презентация поэтического сборника Александра Кобринского «От Днепра к Иордану» в переводе известного украинского писателя Виталия Старченко.

Как сообщили Городскому сайту в Литмузее Днепра, в отобранных для перевода стихах отражено творчество А. М. Кобринского от 1970-х годов до современности.

В переводах бережно сохранены авторские философско-конкретные и одновременно художественно-образные мгновений нашего бытия на разноголосом территориальном пространстве.

Эта встреча будет не только интересной для поклонников поэзии, но и полезной для поэтов, а также для всех творческих людей, умудренных собственным жизненным опытом эпохально-бурного, творческого, воинственно-напряженного и переменного времени.

Мы публикуем работу Виталия Старченко «Наближення до високого мистецтва»:

Російська література схожа на плавання у великій галері, в якій, поруч із «вільними» матросами-росіянами, гребуть прикуті «духовними скрепами» інородці-доброхоти та справжні невільники – з тих, які помилково вважали, що в них немає вибору. Не буду називати імена – вони всім відомі. Причетність до творення російськомовної літератури для багатьох не закінчувалося навіть по тому, коли вдавалося покинути галеру і пуститися в самостійне плавання... на прихоплених галерних веслах – тобто, російська мова залишалася «рушійною силою» їхнього просування океаном літературної творчості.

За іронією колоніальної долі, майже всі теперішні громадяни України володіють мовою московитів, проте з плином часу мовна ситуація нашої Батьківщини неодмінно зміниться і потреба в перекладах художніх творів з російської на українську мову стане вельми актуальною. Тож про це варто подбати невідкладно, позаяк левина доля найліпших зразків російської літератури створена «галерниками», імена яких пов'язані з Україною. Отже, ті зразки належать нам так само, як і московитам.

Вважаю, що до сучасних російськомовних літературних доробків, які варті уваги українців, належить і поетичний доробок Олександра Кобринського, який більшу (не ліпшу, проте цікаву...) частину життя прожив у Дніпрі (Дніпропетровську). Під тиском політичних обставин «інакомислячий» поет змушений був у 1987 р. переїхати до Ізраїлю в м. Бєєр-Яков, де мешкає і понині. З Обіцяної Землі до Дніпра навідується досить часто – ностальгія за Землею-матір'ю не покидає Олександра і в солідному віці... Ця ностальгія, інколи із синівською ніжністю, інколи з присмаком непроминучої гіркоти, відтворена в образно складних, навіть у важко доступних для нехудожньої свідомості поезіях Кобринського.

Саме ця його ностальгія, а ще – певна спорідненість Олександрових та моїх поглядів на сенс поезії, викликали бажання перекласти ті його поетичні твори, які відповідають, перед усім, моїм літературно-естетичним уподобанням. Тож я взяв на себе відповідальність не лише за преклад, але й за упорядкування вибраних поезій Кобринського. Авторизація проекту збільшувала ризик несприйняття автором, водночас вручала карт-бланш на творчу розкутість під час його здійснення. На щастя, чорна кішка непорозуміння дорогу між автором і перекладачем не перейшла, а карт-бланш позитивно вплинув на якість перекладу.

Чудовий знавець літератури і блискучий перекладач Корній Чуковський називав художній переклад високим мистецтвом. «Высокое искусство» – так і називається книга його міркувань з приводу особливостей, труднощів та планетарного значення художнього перекладу. Так ось, у цій книзі він зауважує: «Точная, буквальная копия того или иного произведения поэзии есть самый неточный, самый лживый из всех переводов». Формалістичний буквалізм перекладу перетворює трепетну поезію на потворний вощаний зліпок. А між тим, саме ефімерна близькість російської та української мов підштовхує до «вощаних вправ». Розуміючи це, я намагався бути не стільки перекладачем, скільки адекватним інтерпретатором духу та ідей автора, водночас – дбайливим відтворювачем його чуттів і стилю.

Робоче спілкування з автором в процесі здійснення перекладів через інтернет допомогло мені ліпше збагнути сутність протистояння Кобринського не лише із совєцькою дійсністю, але й з теперішнім життям в демократичному Ізраїлі. Як поет, він стоїть над політичними гаслами, позірною революційністю, він вільний від лівого чи правого фразерства. Тому-то Олександр наполегливо прохав мене: «Дорогой Виталий, прошу не политизировать!», коли я (в полоні теперішньої української політизації) застосував щось на кшталт «очима партійного дня...» чи «умри ув есесері...». Він мав рацію, і я звільнився від дещо плакатного трактування окремих його поезій, що стосувалися «гулагу» та інших мерзот совдепії.

Особливо складним завданням було перекласти «Сонетарій», позаяк стала класична форма версифікації у Кобринського часто суміжна із новаціями в структурі сонета, із зовсім несподіваними смисловими і формальними експериментами. Але якраз найбільшим задоволенням було саме перекладання сонетів: його новації підшовхували до новацій перекладу. не пребільшу, коли скажу, що «Сонетарій» Кобринського дозволив мені відчути точність визначення – високе мистецтво. І якщо мені вдалося наблизитися до висоти, яку мав на увазі Чуковський, то це, безумовно, завдяки високому мистецтву поезії Олександра Кобринського.