Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 16 ноября 2024
01:57

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Про що згадують і мріють учителі відомих дніпропетровців

Про що згадують і мріють учителі відомих дніпропетровців
Для багатьох нас, колишніх школярів, учитель став тією людиною, яка визначила життєвий шлях і навіть долю.

Сьогодні, напередодні Дня вчителя, ми знайомимо читачів нашої газети з викладачами людей, які відомі своїми справами й досягненнями. «Зоря» поцікавилася у шкільних учителів, що пам’ятають вони про своїх знаменитих учнів, про особливий випадок з педагогічної практики, а також про що мріють у святковий день.

Валентина Іванова, викладач російської мови і літератури, директор СШ №34, де навчалася олімпійська чемпіонка України з фігурного катання Оксана Баюл: Пишаюсь своїми чемпіонками

— Наша школа виховала трьох олімпійських чемпіонок — Оксану Баюл, Тетяну Навку і Тетяну Волосожар. Завжди з теплотою згадую олімпійських дівчат, пишаюся ними. Пам’ятаю, якось Оксана Баюл, готуючись до змагань, пропустила кілька уроків, і я сказала директору спортивної школи з фігурного катання «Метеор» Валерію Долгову, що це може вплинути на успішність. Тоді Валерій Борисович відповів: «Запам’ятай, ця дівчина — майбутня видатна спортсменка». Його слова справдилися. Незважаючи на два тренування в день і складний графік, Оксана все ж таки встигала у школі. Усі наші фігуристки були гарними ученицями, скромними, але цілеспрямованими…

Пам’ятаю, як вперше стала класним керівником. Тоді мені було 20 років, і я продовжувала навчання на філологічному відділенні ДДУ, а моїм учням було 14. Чудовий клас! Ми потоваришували, мали багато досягнень. Я завжди намагаюся ставитися до дітей як до рідних, тому завжди пам’ятаю своїх випускників. Учні одного з класів, яким я керувала взагалі мені вірші присвячували. Звідтоді спливло багато часу, але ті вірші я й досі пам’ятаю. А мрію, щоб настав мир.

Тамара Калініченко, СШ №63, викладач історії України телевізійного журналіста Сергія Теодоровича: Дивлюсь новини з улюбленим учнем

— Залюбки дивлюся спортивні новини на 34-у каналі, які веде мій учень Сергій Теодорович. І щоразу думаю: якби ж то кожен школяр був на нього чимось схожий. Він був такий вихований, наполегливий у навчанні, усім цікавився. Завжди спокійний і водночас працелюбний, не втрачав жодної хвилини і з добром ставився до інших. Я теж завжди доброзичливо ставлюся до своїх вихованців. З яким би настроєм вони не прийшли з дому, у школі повинні зустріти розуміння. Якщо хтось погано поводиться на уроках, я не розвиваю з цього проблему. Впевнена, що пройде час, і учень все зрозуміє, прислухається до вчителя. Так само доброзичливо ставляться до мене учні. Давно, коли тільки прийшла до школи у 1983 році й почала викладати в 7-у класі, стався зворушливий випадок. Після перерви йшла до класу, почула, як тепло про мене говорили учні. А один з хлопців, прислухавшись до моїх кроків, почав заспокоювати клас, щоб, коли я зайшла на урок, було тихо. Недавно зустріла цього вже чоловіка, і я зрозуміла: яке то щастя, коли тебе так поважають.

Мої рідні змушені були переїхати з Донецька до Дніпропетровська. Старші правнуки вже навчаються у школі, де я викладаю. Повернутися назад вони поки що не можуть через війну. Тому сьогодні головне, щоб настав мир. Про це і мрію.

Алла Беззуб, СШ №9, викладач української мови і літератури головного художника Дніпропетровського академічного театру опери та балету Дар’ї Білої: Роботу Дар’ї зберігаємо досі

— Дар’я дуже обдарована дівчинка. Вона брала участь у художніх виставках, виготовляла з глини ляльок, а сукні їм шила власноруч з клаптиків тканини. Кожна її лялька вирізнялася оригінальністю. Дар’я була вихованою і завжди підготовленою до уроків. Вона мені довіряла читати свої вірші. На екзамені з української мови випускники писали переказ з творчим завданням. Її роботу ми зберігаємо, в ній Дар’я експромтом написала чудового вірша. Я починала у таромській школі №124. Пам’ятаю випадок зі школярем, який погано поводився, не встигав у навчанні. Я взяла його портфель, поставила в учительську, а учневі сказала привести батьків. Та коли я вийшла з кабінету, він прошмигнув туди і намірився було бігти з портфелем, а я стала на заваді. Далі комічна ситуація: портфель почав тягнути кожен до себе, і сили виявилися рівні. Цьому поклала край директор, яка все побачила. Ми довго потім сміялися з цього. Це був останній раз, коли я вдавалася до такої практики виховання. Недавно був демобілізований мій чоловік. Він служив заступником командира диверсійної роти №74. Цей рік і два місяці здавалися вічністю. Тому мені хочеться, щоб швидше настав мир.

Алла Дзюбецька, школа-інтернат №5 українського напряму, викладач фізкультури письменниці Лесі Степовички: Шура стала Лесею, а першу збірку подарувала вчительці

— Лесю я пам’ятаю як Шуру Булах, ще не за творчим псевдонімом. Вона гарно вчилася і була кращою з гуманітарних предметів. Віршувала, дописувала до шкільної газети. А який у неї гарний голос! Вона співала і читала вірші на всіх концертах. Завжди сконцентрована, часу не гаяла, твердо йшла до своєї мети. Тепер Шура — письменниця з творчим найменням Леся Степовичка. Свою першу збірку віршів подарувала мені.

Якось директор школи між вчителями розподілив шефство над складними учнями. Мені дістався Григорій Таран

— Гриня. Привела його до спортивної зали і сказала: усе, що тут є, в його розпорядженні, відтепер він слідкує тут за порядком. Виявилося, що Гриня не такий уже «складний», чудовий хлопчик! Порядок у залі був ідеальний. Уже коли навчався в училищі, часто прибігав до нас з чоловіком. Ми взяли опікунство над одним з інтернатських хлопчиків. Якщо не заставав мене дома, писав записку: «Мама Алла, був у вас з хлопцями, поснідав, послухав музику, все гаразд…» Музику в мене всі слухали, бо всі заняття з фізкультури проходили під неї. А Гриня і сьогодні мені як син. Приходить, разом вирішуємо життєві питання…

Дуже хочу, щоб усі діти росли у спокої і мали можливість розвивати свої здібності.

Надія Скоромна, СШ №67, викладач української мови і літератури радника губернатора, демобілізованого заступника командира танкової роти 93-ої окремої механізованої бригади ЗСУ Івана Начовного і демобілізованого командира підрозділу 20-го батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області Дмитра Кошки: Радію, що Слово проросло

— Іван і Дмитро — два друга. Щирі, добрі, веселі. Я дуже рада, що сказане на уроках Слово проросло. Ці юнаки — наша гордість. Недавно до мене підійшла мама Діми. З вдячністю розповідала, як хлопці згадують про мене, як люблять рідну мову і рідну землю. Для мене ці слова — як бальзам на душу. Я патріот, родом з шевченківського краю, з Черкащини. У своєму класі влаштувала музей етнографії. Радію, що моя любов до України, до мови передається й дітям. Ось Іван і Дмитро з російськомовних родин, але ж прекрасно говорять українською. Пишаюся, що мої випускники зробили вибір захищати Вітчизну…

Пам’ятаю ситуацію, коли учень не хотів вивчати українську мову, мовляв, не знадобиться. А через роки на зустрічі випускників він став переді мною на коліна. Виявилося, кандидатську дисертацію захистив українською мовою. Взагалі, з учнями у мене добрі взаємини. Я не кричу, з гумором ставлюся до всього. Випускники говорять, що мої вислови на уроках стали крилатими і їх навіть можна знайти в Інтернеті.

Мрію про мир, про те, щоб ніхто не гинув у цій нікому не потрібній війні.

Наталія Іванівна Бачар, учитель-методист гімназії №95 Кривого Рогу, викладач біології лідера команди КВК «95 квартал», шоумена Володимира Зеленського: Хлопець-феєрверк з іскринками-очами

— Нашу гімназію Володя скінчив у 1995-му році. Він яскрава особистість. Уже в дитинстві в ньому було щось незвичайне. Неймовірна харизма, що притягувала оточення, як магніт. Розумні очі-іскринки — людина-феєрверк. Там, де був Володя, там завжди сміх. Зазвичай, такі хлопці сильні в одному напрямі. Але Володя встигав і вчитися добре, і народ смішити. Його присутність у школі завжди була дуже помітна.

Він співав, брав участь у шкільних виставах. Володі можна було нічого не говорити. Лише одна його мовчазна присутність на сцені у смішному одязі викликала такий регіт, що «лежали всі покотом — і малі, і дорослі». Зі своїм другом і однокласником Денисом Манжосовим вони були дуже помітними у насиченому житті гімназії.

Якось з кращих команд КВК школи відібрали найкращих і створили одну збірну, і ця збірна зустрілася в поєдинку з командою вчителів. Цей КВК між дорослими та дітьми зібрав всю школу і гостей, стояли в усіх куточках і проходах…

Бажаю усім колегам здоров’я, терпіння, добра і взаєморозуміння, і нехай держава подбає, нарешті, про освітян. А Володі Зеленському передаю мій особистий привіт з побажаннями родинного затишку, відданості друзів, любові глядачів і ще багато-багато яскравих спалахів його неординарного таланту.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
65
лет со дня первой местной телевизионной передачи в Днепре

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте