Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.

ИСТОРИЯ ГОРОДА

Зимівник козака Дія


Диевка-Кр.Камень

Днепровские плавни. Диевка

Зеленая балка, пос. Диевка

Рыбалка. Диевка.

Диевка. Безымянная высота

Диевка...

Весенне утро. Диевка
У другій половині вісімнадцятого століття на землях нашого краю відбувались досить таки складні економічні та політичні процеси. Залюднення запорозьких земель, економічний розвиток краю стали нагальною потребою Запорозької Січі, яка мала на меті розвиток товарного виробництва (пшениці та жита). Тому й було всіляке заохочування до переселення з Київщини, Полтавщини, Слобожанщини на нові цілинні багатющі чорноземи середньої течії Дніпра.

У ці часи швидко заселяються землі понад річками Дніпром, Оріллю, Самарою, Кальміусом. Тоді ж виникають нові поселення і розбудовуються великі села і зимівники, що виникли раніше, такі як Романкове, Тритузне, Карнаухівка, Таромське, Діївка, Половиця, Кам'янка, Новоселиця, Кільчень, Микитине і багато-багато інших поселень.

Але ця, економічно необхідна справа, яка йшла на користь відродження краю, російським урядом вважалась однією з незліченних провин Війська Запорозького. Пани сенатори довели цариці Катерині II, ніби запорожці заводять у себе хліборобство для того, щоб не залежати економічно від Росії і відокремитись від неї.

На землях, де розташоване село Діївка, з незапам'ятних часів були поселення, зимівники і хутора військової старшини з недалеко розташованої фортеці Нові Кодаки.

У 1775 році старшина Максим Дій, з дозволу новокодацького полковника завів тут свій зимівник і заснував велике, як на той час, господарство. Було воно на місці, де тепер знаходиться 5-а міська лікарня.

У цей же рік неподалік від Дія поселився козак Семен Розтика. Це – на місці, де до недавнього був діївський базарець по вулиці Братів Трохимових, поряд з теперішньою дорогою на Безіменну висоту. Навколо цих зимівників швидко почали селитися сімейні козаки і в тому числі нижче оселі Семена Розтики оселились Шулани – далекі пращури автора цих рядків.

Йшли роки. У 1775 році був знищений останній острівець козацької волі – славна Запорозька Січ, а її землі поділені, як писав Тарас Шевченко, між байстрюками Катерини.
Народна пісня так оспівує ці події:

«Ой тішились пани
сенатори і генерали,
Що одібрали в запорожців
землі та володіють сами.
Славно було в Запоріжжі
всіма сторонами,
А тепер ніде прожити
за вражими панами».

Землі для Нових Кодаків та Діївки з Розтиківкою були виділені в степу в районі теперішніх сіл Попова балка, Михайлівка, Занудьки.

У 1798 році Діївка була переведена до державних селищ, але як у козацькому поселенні, на наших землях не було кріпацтва... У цей час тут налічувалось близько 100 душ населення (треба зауважити, що за звичаєм того часу переписували лише представників чоловічої статі).

У 1812 році в селі була збудована кам'яна церква з дерев'яною дзвіницею на честь Воздвиження Хреста Господнього (Хрестовоздвиженська церква). Дерев'яну дзвіницю в 1913 році замінено на цегляну. Хто уважно придивиться до цих двох частин одної споруди, той запримітить різницю в архітектурному вирішенні храму.

У 1913 році за рішенням діївської громади і на її кошти на місці першого поселення була збудована діївська лікарня (в наші часи лікарня № 5), при розташуванні корпусів якої було вирішено зберегти груші — живих свідків давнини. На жаль, вберегти їх не вдалося.

А час рікою пливе.З відкриттям О.М.Полем Криворізького залізорудного басейну конче було потрібно з'єднати залізницею Донеччину і Криворіжжя. Це сталося 18 травня 1884 р., коли головна лінія Донбас — Кривий Ріг була відкрита для експлуатації.

Дуже бурхливо почались будувати мережі залізниць, а для цього потрібні рейки і інше начиння, росли заводи, фабрики, росли села і міста. Між двома районами виріс промисловий Катеринослав (Дніпропетровськ) і Кам'янське (Дніпродзержинськ).

Діївка розросталась. В 1895 році було відкрито на залізниці однойменний роз'їзд, котрий з розвитком промисловості губернського міста був перетворений на вантажну станцію.

У цей час в селі був 1231 двір з населенням в 7200 душ. Тут було 2 черепичних заводи, цегельня, два гранітних кар'єра (один на теперішній «Стрілиці» вище бензоколонки, а другий біля підніжжя Безіменної висоти). Граніт вивозився на будівництво міста і для потреб залізниці.

У другій Діївці було відкрито багаті поклади гончарної (білої) глини, що спричинило до розвитку гончарного ремесла.

У 1904 р. земська управа в Діївці збудувала дві школи (окрім церковно-парафіяльної і залізничної на ст. Діївка). У 1906 році «Просвіта» побудувала клуб біля церкви (тепер клуб ім. Бабушкіна). Він згуртував навколо себе діївську молодь: тут був численний драматичний колектив, співочий гурток.

Малоземелля спричинило до того, що майже всі мешканці Діївки працювали на промислових підприємствах і залізниці. Заводи Брянській Гантке, Шодуар («В» і «С» приймали до своїх цехів сухачан, таромчан, діївчан і кодачан. Які чудові пісні лунали із «дачних» поїздів залізниць, коли молоде поповнення рядів робочого класу спішило до своїх верстатів, машин і агрегатів. Ріс робітничий клас, а з ним росло населення цих поселень.

Тепер про Діївку між старими жителями, та й то не всіма, лиш коли-не-коли згадається в пісні:
«Проїхав станцію Діївку,
Ще й Криничанський котлован
На полустанку зостановився
Сказав: «Дівчинонько, прощай!”

Микола Носенко

История города:

Доменна піч Брянського заводу,
1840-1920 гг.
serega_82
» Темы о городе:
- Архитектура
- Символика города и области
- Город по кусочкам
- Заметки о городе
- История города
- Исторические карты
- История городского транспорта
- Знаменитые люди города
- Исторический календарь


copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте