А ось що писалося про нього в путівнику-довіднику «Дніпропетровськ»: «Скульптуру Тараса Шевченка відливав на Дніпропетровському заводі імені Леніна майстер-ливарник Микола Шишалов. Це один з кращих майстрів художнього литва. Створюючи 55-тонний монументальний пам’ятник Тарасові, він вклав у нього всю любов робітничої людини до геніального поета, котрий всіма своїми думами був з трудовим народом».
Тож бригадир ливарників Дніпропетровського заводу ім. Леніна Микола Аркадійович Шишалов (22 грудня 1924 – 1 серпня 2003), безперечно, заслуговує окремої розповіді.
Шишалов стоїть із ковшем у руках біля галасливої, мов примус, газової плити.
— Хвилиночку. Зараз розіллю свинець, тоді й поговоримо, — запропонував Микола Аркадійович і, весело глянувши блискучими очима, почав свою розповідь.
Призначений на посаду старшого майстра, Шишалов нетерпляче чекав, коли ж йому дадуть змогу показати, на що він здатний як ливарник-формувальник. Назавжди запам’ятав ту свою першу невеличку перемогу.
Шишалову присвоїли шостий розряд, а десь через півроку поставили бригадиром. Вперше з творчою працею тридцятирічному Шишалову довелося познайомитися в дні відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією (1954), коли місто на Дніпрі готувало мистецькі подарунки. Копію статуї Богдана Хмельницького у Києві, виконану студенткою-дипломанткою художнього училища Лілею Колотиліною, відлили під керівництвом Миколи Шишалова і відправили на оглядини до столиці України. Таку ж роботу представили кияни. Хто переможе?
Директор заводу ім. Леніна Петро Васильович Савкін повернувся з Києва задоволений:
— Вітаю. Прийняли нашу роботу. Одну копію залишили в Київському історичному музеї, а друга поїхала прямо до Москви.
Повіривши в своє вміння, Шишалов з радістю почав займатись художнім литвом. Працівникові заводського радіо В. Морозову майстер із гумором розповів історію зі скульптором О. Жирадковим, яка якимось дивом була опублікована на сторінках газети «Зоря».
«Давно мріяли трудівники заводу імені Леніна прикрасити свою святкову колонну художнім зображенням Володимира Ілліча. Дніпропетровський скульптор Олексій Іванович Жирадков виліпив погруддя Леніна, що дістало схвалення авторитетного журі. (Без схвалення ліпити Леніна було невільно – М. Ч.). Миколі Шишалову вперше довелося працювати з бронзою, що ставить неабиякі вимоги до митця.
Творча дружба з Олексієм Івановичем збагачувала обох. З теплим гумором пригадує Микола Аркадійович один кумедний випадок, де яскраво проявилась неспокійна вдача скульптора Жирадкова. Одного разу виникла необхідність пофарбувати на чорне щойно зроблену форму, і як на те, в цеху не знайшлося справного пульверизатора. З засуканими рукавами і палаючими очима, ще не прохолонувши від лиття, Олексій Іванович підскочив до Шишалова:
— Чого чекати? Давай я спробую пирснути з рота!
— Ну що ж, — ховаючи посмішку, відповів Микола Аркадійович, — це можна.
— А що входить до цієї фарби?
— Та графіт же, сульфідний щолок... Звичайно, в малих концентраціях.
— Ну то я спробую!
Жирадков набирає повний рот фарби і з усіх сил дме. Підборіддя в нього моментально береться чорними плямами. Ніхто не може стримати сміху, а розгублений скульптор говорить замріяно:
— Еге, мабуть, треба інакше.
...Восени 1956 року у фасонно-ливарному цеху заводу імені Леніна Микола Шищалов відлив статую Ілліча (скульптори О.І. Жирадков, О.В. Ситник), котру мали поставити біля заводської прохідної. Але за висновком спеціальної комісії вирішили прикрасити нею майданчик перед Палацом культури імені Ілліча. Виконана більш як у чверть натуральної величини, вона привертає увагу майстерним втіленням».
Коли в селі Капулівка Нікопольського району на могилі легендарного отамана Івана Сірка вирішили поставити пам’ятник, Микола Шишалов узявся відлити погруддя. Сповнене гніву й енергії обличчя запорозького отамана потребувало найретельнішої роботи. Складну ливарну роботу виконано блискуче. «Любовно охороняється могила кошового отамана Івана Сірка, — писав восени 1972 року письменник Іван Шаповал.— Восени 1967 року його прах з Капулівки перенесено на нове місце — ближче до Нікополя. Тепер на великій Сторожовій могилі височить бюст Сірка, відлитий ливарниками Дніпропетровського заводу імені Леніна».
Найпам’ятнішим для Шишалова стало відливання скульптури Тараса Шевченка, зробленої Іваном та Валентином Знобами. Пам’ятник встановлено 1959 року на Монастирському острові. Специфічні труднощі, що неодмінно виникають при роботі таких масштабів, давалися взнаки на кожному кроці. Рівно рік під керівництвом Миколи Шишалова працювали дві бригади формувальників. І ось усі чавунні частини готові до подорожі на острів — місце монтажу. Вночі 25 тонн металу навантажили на залізничні платформи і приміським маршрутом Діївка — Горяїнове — Лоцманка доправили до Мерефо-Херсонського мосту, що з’єднує Монастирський острів із парком Шевченка. Монтажна група під керівництвом Шишалова і начальника фасонно-ливарного цеху М.Й. Заливакіна розпочала роботу.
Не дивно, що саме Шишалову та його бригаді 1966 року доручили оформлення восьмиметрових декоративних композицій на Новому мосту через Дніпро. Багато праці вклав він, виливаючи скульптури дніпропетровських авторів Юрія Павлова, Олександра Сопєлкіна та Пивовара. Термін був дуже малий. Разом із Заливакіним Шишалов майже не відходив від робочого місця. Працівникам заводу ім. Леніна допомогли колеги з заводу ДЗМУ і восени 1966-го 14 тонн чавуну перетворилися на художні горельєфи.
24 жовтня 1967 року в парку ім. Леніна в Дніпропетровську відкривали пам’ятник льотчикам Вдовенку та Гомоненку, які 1941 року повторили подвиг Гастелло в районі понтонної переправи фашистів через Дніпро. Пам’ятник встановили приблизно навпроти того місця, де була переправа і де загинув екіпаж. Пам’ятник героям створили у творчій співдружності скульптори батько О.І. та син Ю.О. Жирадкови, архітектор Д.І. Щербаков, конструктор Гришко та формувальник-ливарник М.А. Шишалов.
8 тонн неіржавіючої сталі пішло на обеліск, що являє собою крило літака з алюмінієвим горельєфом чотирьох героїв-льотчиків. Цей пам’ятник, до речі, відкрито в один день зі стелою з наказом про визволення Дніпропетровська авторства Е. Курильова і Л. Супоніна біля входу в парк Л. Глоби.
1972 року Микола Шишалов узявся за відливку пам’ятника Лазарю Глобі. Ми не знаємо відливок Шишалова після 1972 року. Можливо, з часами Щербицького було призупинено і його творчу діяльність.
Сильний і фізично дужий, високий Шишалов замолоду служив на морському флоті, став учасником й інвалідом війни. Мав золоті руки, обдарований природою. Раптом серед ночі йому стало погано, викликали швидку, але було вже запізно. Порушення кровообігу стало причиною смерті.
Отже, давайте підсумуємо. Ось відомі нам на сьогодні роботи бригадира ливарників Миколи Шишалова: Копія статуї Богдана Хмельницького (1954), Погруддя Івана Сірка в Капулівці, Статуя Леніна перед Палацом культури Ілліча (1956), Пам’ятник Тарасу Шевченку на Монастирському острові (1959), Декоративні композиції на Новому мосту через Дніпро (1966), Пам’ятник льотчикам-героям у парку ім. Леніна (1967), Пам’ятник Лазарю Глобі в парку його імені (1972).
Мабуть цих робіт більш ніж достатньо, аби пам’ять про ливарника Миколу Шишалова жила в нашій свідомості.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Перехрестя Короленко і Проспкта, 1920-1940 гг. serega_82 |